про закриття провадження у справі
09 червня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/7740/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В. розглянувши в підготовчому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лужанський спиртовий завод" до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Войціховський Андрій Васильович, державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО БІЗНЕС ВІП" про визнання протиправним та скасування наказу,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лужанський спиртовий завод" звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" від 06.12.2021 р. №4337/5.
05.01.2022 року ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
20.04.2022 року ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 04.05.2022 року.
04.05.2022 року судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 18.05.2022 року.
18.05.2022 року судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 02.06.2022 року.
02.06.2022 року в підготовчому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про закриття провадження в адміністративній справі.
Представник позивача вказував, що заперечує проти заявленого клопотання. Просив розглянути вказане клопотання в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, за його відсутності.
Представник відповідача залишив вирішення даного питання на розсуд суду.
Представники третіх осіб в підготовче засідання не з'явилися, хоча були належні чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання. Про причини неявки суд не повідомили, клопотань або заяв не подавали.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи приписи ст. 194, 205 КАС України, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Розглянувши клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, перевіривши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Згідно частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо в результаті розгляду прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатись за правилами цивільного судочинства.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі №813/1362/16, від 28.11.2018 року у справі №825/642/18, від 29.01.2019 року у справі №803/1589/17, від 18.02.2021 року у справі №826/16633/16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №815/6956/15 вказує на те, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Виникнення спірних правовідносин в даній справі зумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" від 06.12.2021 № 4337/5, що обґрунтовані спростуванням висновку відповідача про те, що рішення про державну реєстрацію порушує право власності ДП "Укрспирт" та підлягає скасуванню як такий, що не ґрунтується на вимогах законодавства, та доведення позивачем факту, що подальша державна реєстрація частини майна на праві спільної часткової власності нівелює порушення, що були здійснені приватними нотаріусами під час державної реєстрації.
Тобто, позовні вимоги позивача заявлені на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.
Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги є похідними при вирішенні питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб та, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, цей спір не можна вважати публічно-правовим, а тому він не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Як свідчать обставини справи, предметом спору у даній справі є скасування наказу Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" від 06.12.2021 № 4337/5, що стосується скасування рішень приватних нотаріусів, що були прийняті щодо права власності на нерухоме майно позивача, а саме на будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких увійшли в тому числі будівля фіскальної насосної літ. «Г», будівля станції оборотного водопостачання літ. «Д» заг.пл. 159,40 кв.м.
Таким чином, зазначені позовні вимоги позивача призводять до вирішення питання про право власності на вказане нерухоме майно.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю вирішення питання щодо порушення прав позивача тими діями, на які він посилається у скарзі, а саме, чи порушене право скаржника реєстраційними діями, спрямованими на державну реєстрацію речового права іншої особи на інший об'єкт за умови того, що позивач вбачає таке порушення у вчиненні іншою особою будівельних робіт щодо свого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач по суті оскаржує питання права власності на об'єкт нерухомого майна. Оскарження наказу відповідача пов'язане з захистом позивачем своїх майнових прав і інтересів.
Оскарження наказу відповідача безпосередньо пов'язано з захистом позивачем своїх майнових прав і інтересів.
Водночас, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення, особа набуває права (у даному випадку мова йде про право власності на об'єкт нерухомого майна) то вказаний спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці (п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності (ч.4 ст. 136 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є господарсько-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право власності щодо об'єкту нерухомого майна.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися "судом, встановлений законом".
Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, суд дійшов до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі згідно з положеннями статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 239 КАС України, суд роз'яснює позивачу, що дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.
Роз'яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З огляду на викладене та керуючись статтями 183, 238, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Провадження у справі № 600/7740/21-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лужанський спиртовий завод" до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Войціховський Андрій Васильович, державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО БІЗНЕС ВІП" визнання протиправним та скасування наказу - закрити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя І.В. Маренич