31 травня 2022 року
м. Київ
cправа № 924/133/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чернівецької міської ради
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі
за позовом Чернівецької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1) Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячний острів",
2) Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Проспект",
3) ОСОБА_1 ,
4) ОСОБА_2 ,
5) ОСОБА_3 ,
6). ОСОБА_4 ,
7) ОСОБА_5 ,
8). ОСОБА_6 ,
9) ОСОБА_7 ,
10) ОСОБА_8 ,
11) ОСОБА_9 ,
12) ОСОБА_10 ,
13) ОСОБА_11 ,
14) ОСОБА_12 ,
15) ОСОБА_13 ,
16) ОСОБА_14 ,
17) ОСОБА_15 ,
18) ОСОБА_16 ,
19) ОСОБА_17 ,
20) ОСОБА_18 ,
21) ОСОБА_19 ,
22) ОСОБА_20 ,
23) ОСОБА_21 ,
24) ОСОБА_22 ,
25) ОСОБА_23 ,
26) ОСОБА_24 ,
27) ОСОБА_25 ,
28) ОСОБА_26 ,
29) ОСОБА_27 ,
30) ОСОБА_28 ,
31) ОСОБА_29 ,
32) ОСОБА_30 ,
33) ОСОБА_31 ,
34) ОСОБА_32 ,
35) ОСОБА_33 ,
36) ОСОБА_34 ,
37) ОСОБА_35 ,
38) ОСОБА_36 ,
39) ОСОБА_37 ,
40) ОСОБА_38 ,
41) ОСОБА_39 ,
42) ОСОБА_40 ,
43) ОСОБА_41 ,
44) ОСОБА_42 ,
45) ОСОБА_43 ,
46) ОСОБА_44 ,
47) ОСОБА_45 ,
48) ОСОБА_46 ,
49) ОСОБА_47 ,
50) ОСОБА_48 ,
51) ОСОБА_49 ,
52) ОСОБА_50 ,
53) ОСОБА_51 ,
54) ОСОБА_52 ,
55) ОСОБА_53 ,
56) ОСОБА_54 ,
57) ОСОБА_55 ,
58) ОСОБА_56 ,
59) ОСОБА_57 ,
60) ОСОБА_58 ,
61) ОСОБА_59 ,
62) ОСОБА_60 ,
63) ОСОБА_61 ,
64) ОСОБА_62 ,
65) ОСОБА_63 ,
66) ОСОБА_64 ,
67) ОСОБА_65 ,
68) ОСОБА_66 ,
69) ОСОБА_67 ,
70) ОСОБА_68 ,
71) ОСОБА_69 ,
72) ОСОБА_70 ,
73) ОСОБА_71 ,
74) ОСОБА_72 ,
75) ОСОБА_73 ,
76) ОСОБА_74 ,
77) ОСОБА_75 ,
78) ОСОБА_76 ,
79) ОСОБА_77 ,
80) ОСОБА_78 ,
81) ОСОБА_79 ,
82) ОСОБА_80 ,
83) ОСОБА_81 ,
84) ОСОБА_82 ,
85) ОСОБА_83 ,
86) ОСОБА_84 ,
87) ОСОБА_85 ,
88) ОСОБА_86 ,
89) ОСОБА_87 ,
90) Товариство з обмеженою відповідальністю "Промсервіс ВКФ",
91) ОСОБА_88 ,
92) ОСОБА_89 ,
93) ОСОБА_90 ,
94) ОСОБА_91 ,
95) ОСОБА_92 ,
96) ОСОБА_93 ,
97) ОСОБА_94 ,
98) ОСОБА_95 ,
99) Товариство з обмеженою відповідальністю "Система ЛТД",
100) ОСОБА_96 ,
101) ОСОБА_97 ,
102) ОСОБА_98 ,
103) ОСОБА_99 ,
104) ОСОБА_100 ,
105) ОСОБА_101 ,
106) ОСОБА_102 ,
107) ОСОБА_103 ,
108) ОСОБА_104 ,
109) ОСОБА_105 ,
110) ОСОБА_106 ,
111) ОСОБА_107 ,
112) ОСОБА_108 ,
113) ОСОБА_109 ,
114) ОСОБА_110 ,
115) ОСОБА_111 ,
116) ОСОБА_112 ,
117) ОСОБА_113 ,
118) ОСОБА_114 ,
119) ОСОБА_115 ,
120) ОСОБА_116 ,
121) ОСОБА_117 ,
122) ОСОБА_118 ;
123) ОСОБА_119 ,
124) ОСОБА_120 ,
125) ОСОБА_121 ,
126) ОСОБА_122 ,
про розірвання договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Юзьків М. І., відповідача - Стороженко Ю. В., Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Проспект" - Шевченко М. М.
У січні 2015 року Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпербуд" (далі - ТОВ "Гіпербуд"), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача про розірвання договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в наслідок істотного порушення ТОВ "Гіпербуд" умов договору оренди землі від 04.05.2012 № 7800, зокрема, в частині використання земельної ділянки, відповідно до мети її використання позивач позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору. На думку позивача, будівництво відповідачем гіпермаркету на спірній земельній ділянці позбавляє можливості забудовника в подальшому збудувати житловий будинок.
На підставі зазначених обставин, посилаючись на положення частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 32 Закону України "Про оренду землі" та пункту 9.4 договору оренди землі позивач вважає, що спірний договір має бути розірвано через порушення орендарем його умови.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2021 у справі № 924/133/15 (Проскурняк О. Г. - головуючий, судді Ніколаєв М. І., Байталюк В. Д.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 (Марко Р. І. - головуючий, судді Галушко Н. А., Скрипчук О. С.) відмовлено у задоволенні позову.
Рішення із посиланнями на положення статей 18, 19, 24 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" мотивовані відсутністю підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, зокрема, висновком експертизи № 26-00547.10/2 від 12.11.2010 встановлено, що проектна документація на будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово офісними приміщеннями по проспекту Незалежності, 131 в м. Чернівці відповідає нормативам з питань безпеки та міцності, надійності і довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення та архітектурних вимог. Іншим висновком судової будівельно-технічної та земельної технічної експертизи № 10044/17-44/10045/14-44/3638-3643/21-44, встановлено, що тип зведеного об'єкту чотириповерхова будівля торгового центру по проспекту Незалежності, 131 у м. Чернівці відповідає назві об'єкта, яка визначена містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки. Дослідивши обставини справи суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог Чернівецької міської ради, оскільки позивачем не доведено здійснення відповідачем порушень взятих на себе зобов'язань.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2021 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі № 924/133/15 Чернівецька міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
- постанові Верховного Суду від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/17 та Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 щодо застосування положень статті 204 ЦК України про презумпцію правомірності правочину, а саме, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована;
- постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 375/278/20 щодо застосування положень статті 651 ЦК України в частині настання події, яку сторони, на власний розсуд, керуючись принципом свободи договору, погодили як підставу для розірвання договору оренди земельної ділянки;
- постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19 щодо застосування положень статті 651 ЦК України в частині критеріїв, які необхідно враховувати при оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання;
- постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 815/5959/16 щодо застосування положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у частині відмінності повноважень сільських, селищних, міських рад від повноважень їх виконавчих органів;
- постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 823/1652/16 щодо застосування норм процесуального права та зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у частині вмотивованості судового рішення.
У контексті наведених постанов Верховного Суду скаржник наголошує, що умовами пункту 9.4. спірного договору оренди землі передбачена можливість його розірвання на вимогу однієї із сторін та визначені підстави для такого розірвання, а саме: у разі невиконання та/або неналежного виконання сторонами їх обов'язку. Зазначені умови не передбачають необхідності встановлення будь-яких інших передумов, зокрема, істотного порушення договору. На думку скаржника, спірний договір підлягає розірванню у зв'язку із наявністю обставин, яку сторони встановили на власний розсуд, керуючись принципом свободи договору, погодили як підставу для його розірвання.
Скаржник також наголошує, що подальше будівництво на спірній земельній ділянці багатоквартирного-житлового будинку неможливо, орендодавець позбавляється того, на що розраховував під час укладення договору, наслідком чого є неможливість досягнення мети договору.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Гіпербуд" просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 924/133/15 за касаційною скаргою Чернівецької міської ради на рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021, з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, пунктом 12 рішенням 22 сесії VI скликання Чернівецької міської ради від 29.03.2012 № 457 надано ТОВ "Гіпербуд" земельну ділянку за адресою проспект Незалежності, 131, площею 1,3000 га в оренду на 10 років для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями.
04.05.2012 між Чернівецькою міською радою та ТОВ "Гіпербуд" укладено договір оренди землі № 7800 (далі - спірний договір).
Пунктом 1.1. спірного договору унормовано, що на підставі рішення 22 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29.03.2012 № 457 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями, яка знаходиться у м. Чернівцях на проспекті Незалежності, 131.
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1, 3000 га, кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:11:001:0022. Відповідно до витягу з технічної документації нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 3 283 890,00 грн, економіко-планувальна зона № 226 (пункти 2.1-2.3 спірного договору).
Пунктом 3.1. спірного договору встановлено, що договір укладено строком на десять років і діє по 04.05.2022 включно.
Пунктами 5.1. - 5.3. спірного договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки відповідно до категорії земель: землі для будівництва обслуговування інших будівель громадської забудови (код 03.14). Мета використання земельної ділянки: для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями. Обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням: не існує.
Орендар зобов'язаний, зокрема: виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому чинним законодавством або цим договором; забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; не проводити будь-яке будівництво будівель і споруд, та не передавати земельну ділянку в користування (суборенду) іншим юридичним та/або фізичним особам без письмової згоди орендодавця (пункти 7.4.4., 7.4.10., 7.4.12. спірного договору).
Пунктом 9.4. спірного договору визначено, що на вимогу однієї сторони цей договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання та/або неналежного виконання сторонами їх обов'язків, передбачених цим договором та в інших випадках, передбачених законодавством.
Договір набирає чинності з моменту укладення та його державної реєстрації. Моментом укладення Договору є дата його реєстрації в Чернівецькій міській раді (пункт 13.1. спірного договору).
Відповідно до відтиску печатки державного реєстратора Бойко Б. Л. спірний договір 14.06.2012 зареєстрований в Управлінні Держкомзему у місті Чернівці за номером 731010004001004.
Згідно акта прийому-передачі земельної ділянки на місцевості в оренду для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями від 04.05.2012, орендодавець, у відповідності з технічною документацією, розробленою приватним підприємством "Акр-Плюс" передає земельну ділянку на місцевості, яка знаходиться на проспекті Незалежності, 131, площею 1,3000 га, а орендар приймає в оренду земельну ділянку на місцевості у відповідності з актом встановлення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Суди під час розгляду справи також установили, що первинним забудовником (Товариством з обмеженою відповідальністю "Хмельницькбудінвест") з 2008 року, вчинено ряд дій для погодження будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями по проспекту Незалежності, 131 у м. Чернівці, в тому числі отримано містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок.
Пунктом 1.3. рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 559/15 від 25.08.2010 "Про надання юридичним особам містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та внесення змін в окремі рішення виконавчого комітету міської ради" надано містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки - на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом на орендованій земельній ділянці площею 1,3000 га на Проспекті Незалежності, 131. Чинність містобудівних умов і обмежень забудови визначена до 11.09.2012.
26.11.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хмельницькбудінвест" відповідно до Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 № 1104 отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 26.11.2010 № 417/10.
29.08.2012 у зв'язку із зміною забудовника з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькбудінвест" на ТОВ "Гіпербуд" останнім отримано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЧВ 11412152339, по отриманню яких у відповідача виникло право на здійснення будівельних робіт, зокрема по об'єкті 1-ї черги будівництва (будівництво торгового центру).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Господарським судом Чернівецької області, 12.11.2010 філією у Чернівецькій області Державного підприємства "Укрдержбудекспертиза" надано позитивний висновок комплексної державної експертизи № 26-00547.10/2 щодо проекту на "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями по проспекту Незалежності, 131 в м. Чернівці (І-ша черга - торговий центр)".
У даному висновку визначено, що проектна документація відповідає нормативам з питань міцності, надійності і довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, а також архітектурних вимог і рекомендується до затвердження в установленому порядку.
Висновком повторної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи у господарській справі № 924/133/15 від 09.02.2021 № 10044/17-44/10045/17-44/3638-3643/21-44 встановлено, що в межах земельної ділянки загальною площею 1,3000 га (кадастровий номер 7310136300:11:001:0022) по проспекту Незалежності, 131 у м. Чернівці збудовано чотириповерхову будівлю - торговий центр. Згідно класифікації Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, чотириповерхову будівлю торгового центру, яка знаходиться за адресою: проспект Незалежності, 131 у м. Чернівці, можливо класифікувати як будівлю класу 1230.1 "Торгові центри, універмаги, магазини".
Також з висновку експертизи вбачається, що тип зведеного об'єкту (чотири поверхова будівля торгового центру по проспекту Незалежності, 131 у м. Чернівці) відповідає назві об'єкта, яка визначена містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки (додаток до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 25.08.2010 № 559/15).
Відповідно до листа Державного підприємства "Науково-дослідного і проектного інституту містобудування" № 1055/13/1/707 від 24.11.2014, об'єкт 1-ї черги будівництва (торговий центр) відповідає виданим 25.08.2010 містобудівним умовам та обмеженням на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговельно-офісними приміщеннями та паркінгом і вимогам чинних Державних будівельних норм України (далі - ДБН України).
Фактична площа забудови чотириповерхової будівлі складної полігональної форми у плані, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:11:001:0022 по проспекту Незалежності, 131 у м. Чернівці складає 3 313 кв. м.
Фактична ж площа земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:11:001:0022 по проспекту Незалежності, 131 у м. Чернівці яка передана відповідачу (ТОВ "Гіпербуд") в оренду за спірним договором складає 1,3000 га (13 000, 00 кв. м).
Згідно ескізного проекту будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом по проспекту Незалежності, 131 у м. Чернівці і наявній у ній експлікації будівель та споруд: торговельно-офісний центр (прибудований) торгівельні приміщення відповідають І черзі будівництва, за нею слідує:
ІІ черга будівництва (житлові будинки (Секція 1 та Секція 2) з вбудованими офісними приміщеннями та паркінгом: житлові приміщення; вбудовані приміщення, паркінг на 2 м/м )
ІІІ черга будівництва (двосекційні житлові будинки з вбудованими офісними приміщеннями та паркінгом (Секція 3, Секція 4, Секція 5, Секція 6): житлові приміщення, вбудовані приміщення, паркінг на 56 м/м, торгівельні приміщення);
IV черга будівництва (підземний паркінг на 418 м/м (прибудований))
V черга будівництва (торговельно-розважальний центр (вбудовано-прибудований): торгівельні приміщення).
Отже відповідачем дотримано першої черги будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом по проспекту Незалежності, 131 у м. Чернівці.
Окрім цього Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Чернівецькій області проведено позапланову перевірку об'єкта будівництва з питань дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, за наслідками якої складено акт від 25.07.2014, згідно якого порушень перевіркою не виявлено.
Ураховуючи наведені вище обставини, суди попередніх інстанцій наголосили на відсутності доказів порушення взятих на себе відповідачем зобов'язань за спірним договором, щодо мети використання земельної ділянки, в частині будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими торгово-офісними приміщеннями. Крім цього, суди наголосили на відсутні належних доказів, які б свідчили про неможливість здійснення забудовником подальшого будівництва житлового будинку, у зв'язку із розміщенням на спірній земельній ділянці торгового центру чи відсутністю необхідної площі земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку.
Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Ураховуючи наведені вище, запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами цієї справи № 924/133/15не можна вважати подібними тим, що склалися між сторонами спорів у справах № 5015/6070/11, № 2-1383/2010, № 375/278/20, № 199/3846/19, № 815/5959/16, № 823/1652/16 позаяк існує ряд істотних відмінностей саме у фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних із правами й обов'язками їх сторін, що в свою чергу зумовлює і різний зміст спірних правовідносин.
Так, у справі № 5015/6070/11 спір між учасниками виник із правовідносин щодо визнання права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Беркут" на площадку-споруду площею 1379, 3 кв. м., павільйон міні-ринку площею 1207,9 кв. м, розташовані на вул. В. Великого, 59-Б у м. Львові та витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" з незаконного володіння й користування зазначених об'єктів. Позовна заява мотивована незаконним заволодінням спірним нерухомим майном особами, які неправомірно вчиняли щодо цього майна правочини з купівлі-продажу.
26.07.2013 Господарський суд Львівської області вирішив позов задовольнити повністю.
26.11.2018 Західний апеляційний господарський суд ухвалив замінити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс", а також зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 1326/8772/2012.
Постановою від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біля Універмагу" та скасував ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 у справі № 5015/6070/11 в частині зупинення провадження у справі.
Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що розгляд Франківським районним судом міста Львова справи № 1326/8772/2012 про визнання недійсним договору від 26.02.2003 купівлі-продажу майна, яке є предметом спору у цій справі, не є перешкодою для встановлення суттєвих обставин у цій справі під час перегляду судового рішення в апеляційному порядку в межах перегляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 269 ГПК України), оскільки суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у цій справі, не встановив, у чому полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи про визнання права власності та витребування спірного майна у відповідача до вирішення Франківським районним судом міста Львова іншої справи № 1326/8772/2012 про визнання недійсним договору від 26.02.2003 купівлі-продажу цього ж майна, виходячи з предмета, підстав позову та з урахуванням презумпції правомірності правочину, закріпленої статтею 204 ЦК України.
Позаяк у справі № 5015/6070/11 Верховний Суд надавав оцінку та висновки щодо законності зупинення судом апеляційної інстанції провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, такі висновки не мали враховуватися апеляційним господарським судом у цій справі № 924/133/15, адже спірні правовідносини, які переглядав апеляційний суд, стосувалися вирішення по суті спору. Крім цього, спір стосується розірвання договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин у справі № 5015/6070/11. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично-доказовою базою (обставинами справи та зібраними у них доказами).
Згідно з постановою Верховного Суду від 14.11.2018 у цивільній справі № 2-1383/2010, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_123 , ОСОБА_124 про стягнення заборгованості за кредитним договором обґрунтовані тим, що відповідачі в порушення умов кредитного договору та договору поруки не виконали взятих зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, що призвело до утворення заборгованості в зазначеному розмірі. Скасовуючи постанову Апеляційного суду Харківської області від 21.03.2018 та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 наголосив, що спір, ініційований у суді та розглянутий місцевим судом на підставі процесуальних норм, які діяли до 15.12.2017 (а саме у 2010 році), підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, тому помилковим є висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою-підприємцем. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що у цивільному процесі діє правило, за яким обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, що діяла до 15.12.2017; частина 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції від 03.10.2017). Проте апеляційний суд не надав правової оцінки зазначеному рішенню Господарського суду Харківської області від 10.11.2015, ухваленому у справі № 922/5761/14, не з'ясував питання про те, які обставини встановлені цим рішенням та чи підлягають вони доказуванню у справі, що розглядається, що призвело до неповноти встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, у справі, яка переглядається, та у справі № 2-1383/2010 предмет розгляду (предмет спору, підстави позову та зміст позовних вимог) не є подібним, позаяк у справі, на яку посилається скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, спір не стосується розірвання договору оренди земельної ділянки, а Верховний Суд у постанові від 14.11.2018 вирішував питання про застосування інших норм права, ніж у справі, що розглядається.
Крім того Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення у справах № 375/278/20 та № 199/3846/19, висновки яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
У справі № 199/3846/19 предметом розгляду були вимоги про розірвання кредитного договору у зв'язку з тим, що відповідач не повідомив про зміну місця реєстрації, а також у зв'язку з тим, що у сім'ї відпала підстава для надання житлового приміщення. Враховуючи, що у справі, яка переглядається, позовні вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки пов'язані із неналежним виконанням орендарем своїх зобов'язань, відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин у цих двох справах.
У справі № 375/278/20 розглядався позов фізичної особи до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" про розірвання договору оренди землі в зв'язку зі зміною керівника юридичної особи.
Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі № 375/278/20, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, проаналізувавши положення статті 651 ЦК України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", та умови спірного договору, зокрема пункт 8.3 відповідно до якого договір може бути припинений достроково за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї із сторін у випадках, передбачених законодавством України та цим договором, а в пункті 8.6 договору сторони погодили, що зміна директора підприємства-орендаря є підставою для розірвання цього договору наголосив, що наведеними умовами договору передбачена можливість його розірвання на вимогу однієї із сторін та визначенні підстави для такого розірвання, без необхідності встановлення будь-яких інших передумов, зокрема істотного порушення договору. Положення пунктів 8.3, 8.6 договору були погоджені сторонами на власний розсуд, не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, не змінені та не визнані недійсними, а тому є обов'язковими для виконання сторонами правочину. Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що змінився керівник підприємства-орендаря, і ця обставина передбачена умовами договору оренди, як підстава для його розірвання, при цьому орендодавець наполягає на розірванні договору, а орендар ухиляється від такого розірвання, дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Отже, Верховний Суд, виходячи із предмета і підстави позову, надавав оцінку правовій підставі розірвання договору оренди землі у разі зміни керівника підприємства-орендаря, і ця умова передбачена умовами договору оренди, як підстава для його розірвання.
Проте у справі № 924/133/15, яка розглядається, як на підставу розірвання спірного договору позивач посилається на те, що в наслідок істотного порушення ТОВ "Гіпербуд" умов договору оренди землі від 04.05.2012 № 7800, зокрема, в частині використання земельної ділянки, відповідно до мети її використання позивач позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору. На думку позивача, будівництво відповідачем гіпермаркету на спірній земельній ділянці позбавляє можливості забудовника в подальшому збудувати житловий будинок.
З викладеного слідує, що правовідносини у справах № 375/278/20 та № 924/133/15 різняться за суб'єктним складом учасників, об'єктами та предметами правового регулювання, умовами застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), а також обґрунтуванням позовних вимог, а саме щодо порушених прав позивача що свідчить про неподібність наведених справ.
Таким чином, у цій справі № 924/133/15 та справах № 375/278/20, № 199/3846/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, а також з неоднакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин. При цьому Верховний Суд наголошує, що застосування судами у зазначених справах положень статті 651 ЦК України та визначення переліку підстав для розірвання договору відповідно до положень частини 2 статті 651 ЦК України, не свідчить про подібність зазначених справ.
Що стосується посилань скаржника на постанови Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 815/5959/16 та від 02.10.2019 у справі № 823/1652/16 слід зазначити таке.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 815/5959/16 убачається, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі за позовом фізичної особи до Міністерства культури України, Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради про визнання протиправними дій Міністерства культури України щодо відмови у наданні публічної інформації згідно запиту на інформацію та зобов'язання надати відповідь на цей запит, а також про визнання противоправними дій Одеської міської ради щодо відмови в наданні публічної інформації згідно запиту на інформацію та зобов'язання надати відповідь на запит та інформацію. У зазначеній постанові від 18.02.2020 Верховним Судом викладено правові позиції щодо застосування положень Закону України "Про місцеве самоврядування" та Закону України "Про доступ до публічної інформації", зокрема в контексті того, хто є розпорядником інформації, за отриманням якої звертався позивач у даній конкретній справі. Так, Верховний Суд визначив, що кожен з виконавчих органів міської ради наділяється повноваженнями, в межах яких вони діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. При цьому, повноваження виконавчих органів є відмінними від повноважень міської ради. Таким чином, Управління з питань культурної спадщини Одеської міської ради, як виконавчий орган міської ради, є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, що наділений визначеними законодавством повноваженням, зокрема, в частині надання відповідної публічної інформації.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 823/1652/16 убачається, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі за позовом фізичної особи до Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області про зобов'язання змінити формулювання причин звільнення з посади першого заступника голови Христинівської районної державної адміністрації в розпорядженні від 29.09.2016 № 105-к та в трудовій книжці, зобов'язання виплатити вихідну допомогу в розмірі, передбаченому статтею 44 Кодексу законів про працю України. Отже, у справі № 823/1652/16 розглядався трудовий спір у сфері публічної служби, що є відмінним від справи, що розглядається.
Таким чином, зазначені постанови свідчать, що предмет і підстави позовів, зміст позовних вимог, установлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справах № 815/5959/16 та № 823/1652/16 є відмінними від предмета, підстав позову, змісту позовних вимог та обставин у справі № 924/133/15, правовідносини у цих справах є різними, позивачі зверталися до суду за захистом різних прав.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Чернівецької міської ради на рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі № 924/133/15.
Щодо решти доводів, викладених Чернівецькою міською радою у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилися.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).
Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Чернівецької міської ради на рішення Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі № 924/133/15 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ