ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
09 червня 2022 року Справа № 903/1033/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Гудак А.В.
суддя Олексюк Г.Є.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Тех Захід" на рішення господарського суду Волинської області від 14.02.22р. у справі № 903/1033/21 (суддя Дем'як В.М., повний текст рішення складено 14.02.2022)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Маркет"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Тех Захід"
про стягнення 32561,93 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 14.02.2022 р. у справі №903/1033/21 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Тех Захід" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тір Маркет" заборгованість в розмірі 5845,93 грн. в т.ч: 2 671,60 грн. штрафу, 2 001,25 грн. пені, 375,88 грн. 3 % річних, 797,20 грн. інфляційних втрат 2270 грн. витрат на оплату судового збору та 5000 грн. витрат на правову допомогу. Закрито провадження у справі на суму 26 716,00 грн.
В обґрунтування рішення судом першої інстанції зазначено, зокрема, що в частині стягнення основного боргу у сумі 26716,00 грн, на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, провадження у справі закрите. Нараховані позивачем інфляційні втрати в розмірі 797,20 грн, 3% річних в розмірі 375,88 грн судом визнаються підставними та такими, що підлягають задоволенню.
Зважаючи на порушення відповідачем терміну розрахунків, встановленого умовами договору №283 від 22.10.2020, здійснивши перевірку розрахунку заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" за період з 13.04.2021 по 09.12.2021, суд першої інстанції дійшов висновку, що пеня в сумі 2001,25 грн та штраф у розмірі 2671,60 грн, є обґрунтованим, внаслідок чого підлягають до стягнення з відповідача.
Також суд вважає, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають відшкодуванню відповідачем.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 14.02.2022 р. та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при здійсненні нарахування пені позивачем не враховано, а судом першої інстанції не надано правову оцінку щодо строків нарахування штрафних санкцій. Разом з тим, апелянт вважає, що стягнення штрафу та пені є за своєю суттю подвійним та одночасним стягненням санкції за одне і те саме правопорушення, що суперечить приписам ст.61 КУ.
Окрім того, вказує, що стягнення з останнього 5000 грн витрат на правову допомогу є безпідставними, оскільки витрати на правову допомогу, зазначені в акті приймання-передачі наданих послуг №09/11/21-1 від 09.11.2021 р в сумі 4000 грн., не мають відношення та не пов'язані із справою, яка розглядається.
26.04.2022 року від позивача надійшов відзив, в якому останній зазначає, що договором поставки №283 від 22.10.2020 передбачено можливість стягнення штрафних санкцій у вигляді пені і штрафу у випадку прострочення платежу, а тому твердження апелянта про відсутність правових підстав для їх нарахування спростовується умовами договору. Також зазначає, що позивачем було понесено судові витрати на підготовку документів та заяви про видачу судового наказу щодо стягнення з ТОВ «Спец Тех Захід» суми заборгованості, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг №09/11/21-2 від 09.11.2021 про надання правничої допомоги у сумі 4000 грн. Оскільки судовий наказ був скасований, позивач звернувся до суду з позовною заявою, що має наслідком понесення витрат на відновлення порушених прав щодо стягнення заборгованості з відповідача.
Враховуючи наведене, ТОВ «Тір Маркет» просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Спец Тех Захід" на рішення господарського суду Волинської області від 14.02.22р. у справі №903/1033/21 та вирішено розглянути дану апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю «TIP MAPKET» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД» (покупець) укладено договір поставки № 283, згідно п.1.1. якого постачальник протягом дії договору поставляє покупцю товар (зокрема, запчастини до автомобілів) окремими партіями в асортиментів (за номенклатурою), в кількості та за цінами, що остаточно погоджуються сторонами в рахунках та/або накладних (в т.ч., замовленнях на поставку), які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язаний приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах. (а.с.17)
У відповідності до п.6.1, пп. 6.1.2. договору покупець зобов'язаний повністю розрахуватись за кожну отриману партію товару в залежності від умови її оплати при поставці з оплатою «за фактом отримання товару» (якщо товар відпущений з відстрочкою платежу, а строк розрахунків в накладній не зазначений) - протягом трьох банківських днів з моменту прийняття покупцем зазначеної партії на суму, вказану в накладній.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу обумовлений в договорі товар, зокрема, на суму 27796,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: №2744 від 13.04.2021 року на суму 2605,00 гpн.; №2792 від 14.04.2021 року на суму 250,00 гpн.; №2805 від 15.04.2021 року на суму 250,00 гpн.; №2942 від 19.04.2021 року на суму 100,00 гpн.; №2964 від 20.04.2021 року на суму 1800,00 гpн.; №3226 від 29.04.2021 року на суму 1100,00 гpн.; №3239 від 29.04.2021 року на суму 100,00 гpн.; №3465 від 10.05.2021 року на суну 120,00 гpн.; №3516 від 11.05.2021 року на суму 250,00 гpн.; №3586 від 13.05.2021 року на суму 1560,00 гpн.; №3595 від 13.05.2021 року на суму 4710,00 гpн.; №3767 від 18.05.2021 року на суму 320,00 гpн.; №3821 від 19.05.2021 року на суму 2120,00 гpн.; №3829 від 19.05.2021 року на суму 360,00 гpн.; №3850 від 20.05.2021 року на суму 1620,00 грн.; №3983 від 25.05.2021 року на суму 400,00 гpн.; №4166 від 31.05.2021 року на суму 4050,00 гpн.; №4653 від 15.06.2021 року на суму 840,00 грн.; №4720 від 17.06.2021 року на суму 2200,00 гpн.; №4936 від 25.06.2021 року на суму 800,00 гpн.; №4939 від 25.06.2021 року на суму 651,00 гpн.; №5059 від 30.06.2021 року на суму 1170,00 грн.; №5635 від 19.07.2021 року на суму 420,00 грн. (а.с.18-29).
Відповідач частково оплатив товар, що підтверджується платіжним дорученням №1278 від 19.11.2021 на суму 10000 грн. (а.с.30).
Оскільки відповідач порушив строки оплати товару та лише частково виконав взяті на себе зобов'язання за вказаним договором не здійснивши повну оплату отриманого товару, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором поставки, а також 2 671,60 грн. штрафу, 2 001,25 грн. пені, 375,88 грн. 3 % річних, 797,20 грн. інфляційних втрат.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли на підставі договору поставки №283 від 22.10.2020 року, який є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до положень ст.173, 174 ГК України та ст. 11, 202, 509 ЦК України.
У відповідності до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст.669 ЦК України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст.530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідач оплатив основну заборгованість за договором поставки в сумі 26716,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1321 від 28.12.2021 на суму 26 716,00 грн. (а.с. 53). Наведене стало підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 26716грн.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач хоча і просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, однак мотивувальна частина апеляційної скарги не містить заперечень щодо висновків суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі.
Враховуючи наведене, а також приписи ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було застосовано п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та закрито провадження у справі в частині стягнення основної суми заборгованості.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі не оспорює правильність нарахування боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних, проте судом перевірені розрахунки позивача (а.с. 12-14), з урахуванням ст. 625 ЦК України, та встановлено, що вони є математично правильними, відповідають конкретним обставинам справи та нормам чинного законодавства, а тому правомірно були стягнуті судом першої інстанції.
Щодо заявлених до стягнення 2001,25 грн пені та 2671,60 грн штрафу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Пунктом 10.2 договору передбачено, що у випадку прострочення покупцем оплати товару, він на вимогу постачальника сплачує останньому суму боргу, а також пеню, що нараховується за несплачену суму за весь період прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в цей період.
Відповідно п. 10.4. договору у разі, якщо прострочення платежу триватиме понад один місяць, постачальник матиме право, крім стягнення, передбачених суми боргу та пені, додатково вимагати з покупця оплати штрафу, що складає 10 (десять) відсотків від суми боргу.
Таким чином, умовами договору поставки передбачено відповідальність відповідача, у випадку прострочення оплати товару, у вигляді сплати як пені так і штрафу.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо неможливості одночасного стягнення з учасника господарських відносин штрафу та пені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За нормою статті 61 Конституції України - ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, а також приписами статті 546 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, підписавши його; доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов'язань надано не було, протоколу розбіжностей стосовно застосування до покупця відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій у разі порушення договірних зобов'язань, сторони не склали, а тому можливим є стягнення і пені, і штрафу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №910/12876/19 та в постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі №910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 09 липня 2018 року у справі №903/647/17.
З огляду на вищевикладене, а також те, що сторонами шляхом свого волевиявлення у пунктах 10.2 та 10.4 договору погоджено порядок та розмір нарахування відповідних штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання покупцем умов договору, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності заявлених позивачем вимог про одночасне стягнення з відповідача пені та штрафу, в порядку п.10.2 та 10.4 договору.
Твердження апелянта про те, що при нарахуванні пені в сумі 2001,25 грн., позивачем не дотримано строків нарахування штрафних санкцій, чим порушено ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, оцінюється судом апеляційної інстанції критично з огляду на таке.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви (а.с.8-11), вбачається наступне:
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №2744 від 13.04.2021 року, строк оплати якої настав 13.05.2021, нарахування пені позивачем здійснене за період з 14.05.2021 року по 13.11.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №2792 від 14.04.2021 року, строк оплати якої настав 14.05.2021 року, нарахування пені позивачем здійснене з 15.05.2021 по 14.11.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №2805 від 15.04.2021 рок, строк оплати якої настав 15.05.2021 року, нарахування пені позивачем здійснене за період з 16.05.2021 по 15.11.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №2942 від 19.04.2021, строк оплати якої настав 19.05.2021, нарахування пені позивачем здійснене з 20.05.2021 по 19.11.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №2964 від 20.04.2021, строк оплати якої настав 20.05.20201, нарахування пені позивачем здійснене з 21.05.2021 по 20.11.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3226 від 29.04.2021, строк оплати якої настав 29.05.2021, нарахування позивачем пені здійснене за період з 30.05.2021 по 29.11.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3239 від 29.04.2021, строк оплати якої настав 29.05.2021, нарахування пені позивачем здійснене за період з 30.05.2021 по 29.11.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3465 від 10.05.2021, строк оплати якої настав 09.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 10.06.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3516 від 11.05.2021, строк оплати якої настав 10.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 11.06.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3586 від 13.05.2021, строк оплати якої настав 12.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 13.06.2021 по 09.12.201 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3595 від 13.05.2021, строк оплати якої настав 12.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 13.06.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3767 від 18.05.2021, строк оплати якої настав 17.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 18.06.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3821 від 19.05.2021, строк оплати якої настав 18.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 19.06.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3829 від 19.05.2021, строк оплати якої настав 18.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 19.06.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3850 від 20.05.2021, строк оплати якої настав 19.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 20.06.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №3983 від 25.05.2021, строк оплати якої настав 24.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 25.06.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №4166 від 31.05.2021, строк оплати якої настав 30.06.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 01.07.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №4563 від 15.06.2021 року, строк оплати якої настав 15.07.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 16.07.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №4720 від 17.06.2021, строк оплати якої настав 17.07.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 18.07.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №4936 від 25.06.2021, строк оплати якої настав 25.07.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 26.07.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №4939 від 25.06.2021, строк оплати якої настав 25.07.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 26.07.2021 по 09.12.2021 року;
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №5059 від 30.06.2021, строк оплати якої настав 30.07.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 31.07.2021 по 09.12.2021 року
- по заборгованості, згідно видаткової накладної №5635 від 19.07.2021, строк оплати якої настав 18.08.2021, нарахування пені позивачем здійснено з 19.08.2021 по 09.12.2021.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що нарахування пені позивачем здійснювалось окремо по кожній видатковій накладній протягом шести місяців від дня, коли така видаткова накладна мала бути оплачена відповідачем. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України під час прийняття спірного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені на загальну суму 2001,25 грн.
Стосовно доводів апелянта щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Колегією суддів встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем було подано до суду першої інстанції копії наступних документів, зокрема: 1) договір про надання правничої допомоги від №04/11/21 від 04.11.2021 року (а.с.34); 2) акт приймання-передачі наданих послуг №09/11/21-1 від 09.11.2021 р. (а.с.35); 3) квитанція до прибуткового касового ордера №09/11/21-1 від 09.11.2021 р. (а.с.36); 4) акт приймання-передачі наданих послуг №10/12/21-1 від 10.12.2021 р. (а.с.37); 5) квитанція до прибуткового касового ордера №10/12/21-1 від 10.12.2021 р. (а.с.38); 6)свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВЛ №1043 від 31.07.2020 року (а.с.39).
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 04.11.2021 року між адвокатом Стасюк І.О. та ТОВ «Тір Маркет» укладено договір про надання правничої допомоги №04/11/21, відповідно до п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правничу допомогу щодо можливостей, механізмів і процедури судового захисту прав клієнта у зв'язку із зверненням до господарського суду про стягнення заборгованості з ТОВ «Спец Тех Захід».
Згідно п. 3.1. договору, вартість послуг адвоката по цьому договору визначається на підставі фактично наданих клієнту послуг і підписаних актів приймання-передачі.
З акту приймання-передачі наданих послуг №09/11/21 від 09.11.2021 року вбачається, що за надання консультацій, розрахунку заборгованості, підготовку документів та заяву про видачу судового наказу встановлена вартість послуги у сумі 4000 грн, оплата якої підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №09/11/21-1 від 09.11.2021.
З акту приймання-передачі наданих послуг №10/12/21 від 10.12.2021 року вбачається, що за розрахунок заборгованості, підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості встановлена вартість послуги у сумі 1000 грн, оплата якої підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №10/12/21-1 від 10.12.2021.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що послуги адвоката з підготовки документів та подачі заяви про видачу судового наказу у справі 903/922/21 на суму 4000грн. не мають відношення до даної справи, а тому вказані витрати безпідставно стягнуті судом першої інстанції з відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість здійснення господарського судочинства в порядку наказного провадження (п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України). Стаття 148 ГПК України містить вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.
Метою здійснення господарського судочинства в порядку наказного провадження є, зокрема, спростити отримання виконавчого документа у справах про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір.
Господарським судом Волинської області за заявою ТОВ «ТІР МАРКЕТ» було видано судовий наказ від 12.11.2021 у справі №903/922/21 про стягнення з ТОВ «Спец Тех Захід» на користь ТОВ «ТІР МАРКЕТ» заборгованості за договором поставки від 22.10.2020. Однак, 30.11.2021 року за заявою ТОВ «Спец Тех Захід» господарським судом Волинської області вказаний судовий наказ було скасовано. Внаслідок зазначених дій відповідача, ТОВ «ТІР МАРКЕТ» звернулося до господарського суду Волинської області з позовною заявою у даній справі про стягнення заборгованості за договором поставки від 22.10.2020 року.
Враховуючи встановлену судом обґрунтованість позовних вимог, а також те, що звернення позивача з позовом у даній справі стало наслідком дій відповідача з невчасного розрахунку за договором поставки від 22.10.2020 та неможливість стягнення вказаної заборгованості в порядку наказного провадження (судовий наказ скасовано за заявою відповідача), колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача заявлені ним судові витрати, зокрема, і за підготовку заяви про видачу судового наказу.
Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Рішення господарського суду Волинської області від 14.02.22р. у справі №903/1033/21 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Тех Захід" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.