ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
07 червня 2022 року м. ОдесаСправа № 923/1255/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Колоколова С.І.,
Принцевської Н.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області
на рішення Господарського суду Херсонської області
від 17 листопада 2021 року (повний текст складено 17.11.2021)
по справі №923/1255/21
за позовом Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області
до відповідача: Виробничого кооперативу "Дар'ївська пересувна механізована колона № 143"
про: стягнення 72 680,87 грн.,-
суддя суду першої інстанції: Закурін М.К.
дата та місце винесення рішення: 17.11.2021, м. Херсон, вул. Театральна, 18, Господарський суд Херсонської області
У вересні 2021 року Головне управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області (далі - Управління, позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Виробничого кооперативу "Дар'ївська пересувна механізована колона № 143" (далі-відповідач) надмірно сплачених коштів у розмірі 72 680,87 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що видача Виробничим кооперативом «Дар'ївська пересувна механізована колона №143» документів з недостовірними відомостями про заробітну плату зумовила неправильність нарахування пенсії та спричинила завдання позивачу матеріальної шкоди, яка полягає у переплаті пенсійних коштів.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 17.11.2021 у справі №923/1255/21 (суддя Закурін М.К.) у задоволені позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем наявності всіх елементів цивільного правопорушення, а саме: причинно-наслідкового зв'язку між видачею довідки із невірними даними та завданням шкоди у вигляді переплати пенсії, що виключає застосування до відповідача деліктної відповідальності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 17.11.2021 у справі №923/1255/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що саме в результаті винних дій відповідача, які виразились у наданні недостовірної довідки про заробітну плату, позивачем було здійснено розрахунок пенсії ОСОБА_1 , чим була заподіяна шкода у вигляді безпідставно виплаченої пенсії. а тому саме Виробничий кооператив «Дар'ївська пересувна механізована колона №143» повинен нести матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду, при цьому в даному випадку мають місце всі елементи цивільного правопорушення, необхідні для притягнення відповідача до такої відповідальності як відшкодування майнової шкоди.
Крім того скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що саме до компетенції позивача відноситься оцінка достовірності документів наданих особам, що звертаються за призначенням пенсії, виключає вину відповідача, є безпідставним, оскільки жодним нормативним актом не передбачений обов'язок Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області перевіряти достовірність відомостей, зазначених у документах, які надаються для призначення та/або перерахунку пенсії.
Тобто, дійшов висновку, що саме Виробничий кооператив "Дар'ївська пересувна механізована колона № 143" надав документ, який містив недостовірні відомості, а тому саме він відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», повинен нести матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області на рішення Господарського суду Херсонської області від 17.11.2021 у справі №923/1255/21. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи наведене, а також принцип незмінності складу суду, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою дотримання розумного строку судова колегія вважає за необхідне розглянути справу поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області перебувала ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Первино пенсію за віком ОСОБА_1 було обчислено із заробітної плати за період з 01.01.1991 по 31.12.1995 за довідкою від 14.03.2008 № 346, яка була видана Виробничим кооперативом "Дар'ївська пересувна механізована колона № 143" на підставі особових рахунків за період з 01.01.1991 по 31.12.1995 року.
З довідки від 14.03.2008 № 346 вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 у грудні 1991 року складала 214293 крб, у січні-грудні 1992 року - 19479994 крб, у листопаді 1993 року - 1015883 крб, у грудні 1993 року - 193901 крб, у листопаді 1995 року - 6300000 крб та у грудні 1995 року - 717100 крб (а.с. 7).
У подальшому 12.04.2019 Головним управлінням пенсійного фонду України в Херсонській області проведено звірку та складено довідку № 184/1-01 про відповідність даних первинних документів даним довідки про заробітну плату, наданої для призначення (перерахунку) пенсії по пенсіонеру ОСОБА_1 , в якій серед іншого зазначено, що у грудні 1991, січні-грудні 1992, листопаді та грудні 1993, грудні 1995 загальні суми нарахованого доходу (заробітку) не відповідають сумам, зазначеним в довідці. Серед складових нарахованої заробітної плати в окремих місцях зазначено виплати, мовою документа, "шифр 07" та "дотация". Також в довідці, складеній Позивачем за результатами перевірки, зазначено, що згідно первинних документів (особові рахунки) наявні утримання в розмірі 1%, мовою документа, "шифр 32" та "шифр 38". На підставі наданих документів Позивач не мав можливості встановити тип утримань (а.с. 7 на звороті - 8).
20.11.2019 року Виробничим кооперативом "Дар'ївська пересувна механізована колона № 143" видано довідку № 1 про заробітну плату для обчислення пенсії ОСОБА_1 , за змістом якої у грудні 1991 року складала 0,01234 грн, у січні-грудні 1992 року - 0,83174 грн,
у січні-грудні 1993 року - 19,18996 грн., у січні-грудні 1994 року - 201,60524 грн., у січні-грудні 1995 року - 1068,86700 грн. (а.с. 9 на звороті).
Відповідно до протоколу індивідуального перерахунку, з 01.01.2010-31.07.2020 по ОСОБА_1 , який здійснений Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Херсонській області переплата пенсії становить 76 429,07 гривень. (а.с. 3-6).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 21.07.2020 № 79 встановлено, що сума переплати 76 429,07 грн підлягає поверненню ОСОБА_1 . Ця сума може бути повернута добровільно. У разі ненадходження від пенсіонера коштів протягом місяця з дня його повідомлення вирішено утримувати переплату в розмірі 20% з пенсії щомісячно, починаючи з 1 серпня 2020 року до повного погашення (а.с. 9).
Як слідує з Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть дата смерті ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).
За обліковим даними Позивача станом на день звернення до суду сума надмірно сплаченої пенсії у розмірі 72 680,87 грн не повернута.
Таким чином, на думку Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області видачею недостовірного документа, а саме довідки про заробітну плату №346 від 14.03.2008 року, Виробничим кооперативом "Дар'ївська пересувна механізована колона № 143" завдано матеріальну шкоду у розмірі 72 680,87 грн., яку має відшкодовувати, відповідно до вимог ст.1166 ЦК України та ч.1 ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особо, яка завдала шкоди, звільняється від відшкодування, якщо вона доведе, що школи завдано не з її вини.
При цьому відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача збитків/шкоди є причиною, а збитки/шкода, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків (шкоди), протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Відповідно до статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі -Порядок).
Вказаний порядок регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з пунктом 38 Порядку (в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії за віком) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви й подання про призначення пенсії, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документу; перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьох місячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Пунктом 43 Порядку встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Таким чином, орган, що призначає пенсію, контролює і перевіряє правильність всіх документів, що подаються та, відповідно, у разі обґрунтованих сумнівів має право вимагати як від підприємств, установ та організацій, так і від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі. Остаточне рішення щодо відповідності поданих документів для призначення та нарахування пенсії вимогам Закону приймається саме органами Пенсійного фонду. При цьому працівники цих органів Законом зобов'язані перевірити такі документів та нарахувати і призначити пенсію у відповідному розмірі.
Отже, чинним на час набуття ОСОБА_1 права на призначення пенсії за віком законодавством було врегульовано порядок її призначення. Відповідно, орган, що призначає пенсію, міг прийняти певне рішення щодо призначення чи відмови у призначенні пенсії лише після її надходження.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що немає причинного зв'язку між фактом видачі відповідачем довідок про заробітну плату для обчислення пенсії №346 від 14.03.2008 року та надмірною виплатою сум пенсій в розмірі 72 680,87 грн., оскільки остаточне рішення щодо відповідності поданих документів для призначення і нарахування пенсії приймалося саме органами Пенсійного фонду та саме на працівників цих органів покладено обов'язок перевірити такі документи та нарахувати і призначити пенсію у відповідному розмірі.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що все вищевказане про відсутність причинного зв'язку між фактом видачі відповідачем довідок про заробіток ОСОБА_1 для обчислення пенсії та надмірно виплачених останній сум пенсій у розмірі 76 429,07 грн., оскільки остаточне рішення щодо відповідності поданих документів для призначення пенсії приймається органами Пенсійного фонду України та саме на працівників цих органів покладено обов'язок перевірити такі документи та нарахувати і призначити пенсію у відповідному розмірі
Саме така правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 14.11.2019 у справі №917/1860/17.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що невідповідності в довідках відповідача про заробітну плату для обчислення пенсії, наданих Виробничим кооперативом «Дар'ївська пересувна механізована колона №143» у 2008 році, не викликали сумнівів у відповідальних осіб Пенсійного фонду України при прийнятті документів та призначенні пенсії, не стали підставою для можливої перевірки цих відомостей, ними не були витребувані пояснення щодо неадекватності та надмірної величини зазначеної заробітної плати. У відповідальних працівників органу не виникло питань щодо можливої помилки в наданих йому довідках та невідповідності дійсності їх даних.
Натомість без жодних питань чи зауважень такі документи були прийняті та на підставі них була призначена пенсію ОСОБА_1 .
При цьому лише 12.04.2019 (майже через 11 років), органом Пенсійного фонду України було встановлено розбіжності довідок з первинними документами.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд зазначає про те, що матеріальна шкода виникла внаслідок власної недбалості позивача, адже саме ним було прийнято рішення про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , встановлений її розмір та проведена безпосередня виплата грошових коштів.
Враховуючи вище викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до законодавства, чинного на час набуття ОСОБА_1 права на призначення пенсії за віком, саме орган, який призначив пенсію, здійснював контрольні функції за дотриманням законодавства при призначенні пенсії і посадові особи останнього не були позбавлені можливості перевірити обґрунтованість поданих документів, необхідних для обчислення пенсії, з огляду на недоведеність позивачем всіх елементів, необхідних для покладення на відповідача заходів деліктної відповідальності, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області у даній справі в повному обсязі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, в даному випадку позивачем не доведено належними та допустимими доказами недоведена наявність всіх елементів, необхідних для застосування до відповідача деліктної відповідальності, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення спірної суми.
За таких обставин, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Херсонської області від 17.11.2021 у справі №923/1255/21 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 17.11.2021 у справі №923/1255/21 - без змін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Колоколов С.І.
Суддя Принцевська Н.М.