08 червня 2022 року № 320/13342/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13839-51 від 10.11.2020;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Київській області зняти з обліку фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 , індивідуальний номер облікової картки податків - НОМЕР_1 , як платника податків та платника єдиного внеску.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 21.12.2000 по 06.10.2015 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак з 2014 року підприємницьку діяльність не здійснював, доходу від такої діяльності не отримував. Стверджує, що спірною вимогою йому визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 19769,20 грн. станом на 31.10.2020 за відсутності підстав, адже починаючи з 2014 року по цей час офіційно працює найманим працівником у КНП “БРЦПМСД”, є застрахованою особою, а його роботодавець сплачує за нього ЄСВ.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву та запереченнях на заяву про уточнення позовних вимогзазначив, що згідно даних ІТС “Податковий блок” ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 21.12.2000 та перебуває на обліку як платник єдиного внеску в Головному управлінні ДПС у Київській області з 14.03.2001 на загальній системі оподаткування.
Відповідач вказує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. При цьому, на думку відповідача, сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже єдиний внесок у даному випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав.
Відповідач зазначає, що згідно з даними інтегрованої картки платника податків у позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені нарахування за 4 квартал 2018 року - 1, 2, 3 квартали 2020 року, а всього нараховано за 4 квартал 2018 року - 1, 2, 3 квартали 2020 року мінімального єдиного внеску в сумі 19769,20 грн.
У зв'язку з наявністю в ІКПП позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ та відповідно до ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” сформовано: 10.11.2020 - вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13839-51 на суму 19769,20.
Відповідач у запереченнях на заяву про уточнення позовних вимог вказує на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується/виставляється не одноразово, а щоразу після збільшення заборгованості до повного погашення боргу. При цьому узгоджені вимоги з літерою “У” платникам податків не направляються.
Також, відповідач у відзиві на позовну заяву також посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, відповідно до якої обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Отже вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.
Щодо посилань позивача на припинення підприємницької діяльності 06.10.2015, відповідач зазначив, що фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, повинна закрити усі рахунки відкриті у фінансових установах, та в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітній) період. У той же час позивач не звертався до контролюючого органу з відповідною заявою за процедурою, закріпленою Наказом №1588 та Порядком №1162.
У зв'язку з вищевикладеним просить суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
В силу приписів пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), належним чином повідомленого про судове засідання, без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Частиною дев'ятою цієї статті передбачено, що у разі, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з'явились, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 21.12.2000 зареєстрований фізичною особою-підприємцем (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за №2937, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області та наданим відповідачем витягом ІТС “Податковий блок”.
Позивач перебував на загальній системі оподаткування.
06.10.2015 відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №23540060002010489 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про що свідчить повідомлення реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 06.10.2015 №1559.
Судом встановлено, що з 20.10.2014 по цей час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством Бориспільської районної ради Київської області “Бориспільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги” (ідентифікаційний код 38462558), що знаходиться за адресою: 08350, Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Паркова, 27А), працюючи на посаді водія автотранспортних засобів чергового кабінету по наданню первинної медичної допомоги с. Петропавлівське, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 27.09.1993 та довідкою від 03.04.2020 №27, виданою директором та начальником ВК підприємства.
З пояснень позивача, зазначених у позові вбачається, що починаючи з 2014 року, звіти до контролюючого органу ним не подавались, позивач підприємницьку діяльність з 2014 року не здійснював, доходів від такої діяльності не отримував, що не оспорюється відповідачем.
10.11.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13839-51, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2020 становить 19769,20 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у даній справі, суд виходив з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (“Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”) в частині відносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Законом № 2464-VI визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Вимогами п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до вимог ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту - Інструкція №449).
Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують, зокрема, загальну систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3200,00 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00 грн. х 12 х 22% = 8448,00 грн.).
Крім того, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.), поквартально:
до 19.04.2018 за звітний І квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.);
до 19.07.2018 за ІІ квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.);
до 19.10.2018 за ІІІ квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.).
до 21.01.2019 за ІV квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.).
Законом України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 - 4173,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2457 грн. 18 коп.), поквартально:
до 19.04.2019 за І квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.);
до 19.07.2019 за ІІ квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.);
до 19.10.2019 за ІІІ квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.);
до 21.01.2020 за ІV квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.).
Статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” мінімальну заробітну плату з 1 січня 2020 року установлено у місячному розмірі на рівні 4723 гривні, з 1 вересня 2020 року - 5000 гривень.
Отже, розмір мінімального страхового внеску у 2020 році дорівнює:
- з 1 січня - 1039,06 грн. на місяць (4723,00 грн. х 22%);
- з 1 вересня - 1100,00 грн. на місяць (5000,00 грн. х 22%).
Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (п. 3 Розділу VI Інструкції).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи наведене, на підставі Закону №2464-VI та Інструкції №449, контролюючим органом визначено позивачу суму боргу з єдиного соціального внеску в сумі 19769,20 грн., про що складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 № Ф-13839-51 (до вказаної вимоги увійшла сума єдиного соціального внеску за 4 квартал 2018 р. (граничний термін сплати 21.01.2019) в сумі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3), 1 квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.04.2019) в сумі 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3); 2 квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.07.2019) в сумі 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 міс.); 3 квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.10.2019) в сумі 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 міс.); 4 квартал 2019 року (граничний термін сплати 21.01.2020) в сумі 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 міс.); 1 квартал 2020 року (граничний термін сплати 21.04.2020) в сумі 2078,12 грн.; 2 квартал 2020 року (граничний термін сплати 20.07.2020) в сумі 1039,06 грн.; 3 квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.10.2020) в сумі 3178,12 грн..
Згідно з даними ІКПП сума боргу ФОП ОСОБА_1 станом на 31.10.2020 складає 19769,20 грн.
Отже, як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, за позивачем станом на час розгляду справи за даними відповідача обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску станом на 31.10.2020 на загальну суму 19769,20 грн. як недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка складається з суми боргу, яка нарахована відповідачем як мінімальний внесок за період: 1 квартал 2018 року - 1, 2, 3 квартали 2020 року.
З пояснень позивача, зазначених у позові вбачається, що починаючи з 2014 року по цей час він є найманим працівником, перебуває у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством Бориспільської районної ради Київської області “Бориспільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги” (ідентифікаційний код 38462558), а роботодавцем виконувались всі вимоги щодо нарахування та своєчасності сплати за нього ЄСВ за вказаний період.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву вказує на те, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. При цьому, на думку відповідача, сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже єдиний внесок у даному випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
За встановленими судом обставинами, позивач з 20.10.2014 по теперішній час перебуває у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством Бориспільської районної ради Київської області “Бориспільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги” (ідентифікаційний код 38462558), що знаходиться за адресою: 08350, Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Паркова, 27А, працюючи на посаді водія автотранспортних засобів чергового кабінету по наданню первинної медичної допомоги с. Петропавлівське, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 27.09.1993 та довідкою від 03.04.2020 №27, виданою директором підприємства.
Судом встановлено, що роботодавцем - Комунальним некомерційним підприємством Бориспільської районної ради Київської області “Бориспільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги” позивачу за роботу на посаді водія автотранспортних засобів чергового кабінету по наданню первинної медичної допомоги с. Петропавлівське, зокрема, за період роботи з 01.10.2018 по 31.12.2018 нараховано заробітну плату в сумі 13693,84 грн., за період роботи з 01.01.2019 по 31.12.2019 нараховано заробітну плату в сумі 66995,24 грн., за період роботи з 01.01.2020 по 31.10.2020 нараховано заробітну плату в сумі 56253,50 грн.,з суми якої сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 22%, що підтверджується довідкою директора Комунального некомерційного підприємства Бориспільської районної ради Київської області “Бориспільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги” від 03.04.2020 №27 та індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5.
Отже, вказана вище юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, зокрема, за період з 01.10.2018 по 31.10.2020, сплачувала за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок за вказаний період у розмірі не нижчому, ніж мінімальний страховий внесок за відповідний рік.
Доказів отримання позивачем, зокрема, у період з 01.10.2018 по 31.10.2020, доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.
Контролюючий орган, при надісланні спірної вимог про сплату боргу (недоїмки) керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач був фізичною особою-підприємцем (з 21.12.2000).
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач, зокрема, у період з 01.10.2018 по 31.10.2020 є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього за вказаний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Щодо доводів позивача про те, що свідоцтво про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивача оформлене з використанням бланків старого зразка та видано йому до 01.07.2004, та у жовтні 2015 року позивачем припинено підприємницьку діяльність, відтак позивач не є суб'єктом господарювання та не є платником ЄСВ, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умові державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 5 цього Кодексу.
01.07.2004 набув чинності Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (у подальшому змінено назву на Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”).
Отже, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Згідно з п.4 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особі засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організації роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.7 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
При цьому, згідно із положеннями ч.9 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
В той же час, суд зазначає, що 01.07.2010 прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” № 2390-VI (надалі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення № 2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року N 3384-VI (надалі також - Закон N 3384-VI) викладено в наступній редакції:
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що під час розгляду справи встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань останній не містить в собі жодний зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
При цьому, відповідачем у відзиві на позовну заяву вказано, що інформація про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця та наявність в нього боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування міститься у інтегрованій картці платника податків, що і послугувало підставою для винесення спірних вимог про сплату боргу (недоїмки). Проте, відповідачем не надано жодних інших доказів наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця.
В той же час, позивачем у позовній заяві вказано, що він, вважаючи свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця недійсним, а підприємницьку діяльність припиненою, господарської діяльності не здійснював, доходу не отримував, жодної податкової звітності до контролюючого органу не подавав.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на обставини справи, суд дійшов висновку, що оскільки державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця було проведено до 01.07.2004 та в подальшому відповідно до норм чинного законодавства не було у встановлений п.2 Перехідних положень Закону № 2390-VI строк включено відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то у суду відсутні підстави вважати, що станом на момент нарахування контролюючим органом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ОСОБА_1 мав статус фізичної особи-підприємця.
Надані позивачем докази цілком доводять відсутність у ОСОБА_1 такого статусу за період, за який відповідачем нараховано борг згідно спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ, а надані відповідачем докази не спростовують цього факту.
Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, суд визнає протиправним нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з 01.10.2018 по 31.10.2020 згідно оскаржуваних позивачем вимог про сплату боргу (недоїмки).
З огляду на вищевикладене, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) складена неправомірно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Державної податкової служби у Київській області зняти з обліку фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 , індивідуальний номер облікової картки податків - НОМЕР_1 , як платника податків та платника єдиного внеску, суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 затверджено "Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Порядок).
Порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Порядком визначено, що ІКП - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів Державної фіскальної, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами Державної фіскальної служби відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Також, приписами пункту 21.1.10 статті 21 ПК України визначено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані: вносити до інформаційних баз даних інформацію з документів, отриманих від платників податків у паперовій формі, а також інформацію про взаємодію з платниками податків, отриману в іншій формі.
Так, відповідно до абз. 1 пп. 1 п. 11.18 розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 09.12.2011 року №1588 підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755 державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності
Частиною 3 статті 46 Закону України № 755 встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Судом встановлено, що 06.10.2015 відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №23540060002010489 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про що свідчить повідомлення реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 06.10.2015 №1559.
Ураховуючи те, що судам відведено ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, саме суди та прирівняні до них інституції вважаються, як правило, тими ефективними засобами захисту на національному рівні, до яких за Конвенцією потрібно звертатися за захистом своїх прав, перш ніж шукати підтримку в Європейському суді з прав людини (рішення щодо прийнятності від 17 грудня 2002 року у справі "Воробйова проти України", заява №27517/02; рішення щодо прийнятності від 18 травня 2004 року у справі "Архипов проти України", заява №25660/02), то суд дійшов висновку, що задоволення позову в частині позовних вимог про зобов'язання Головне управління Державної податкової служби у Київській області зняти з обліку фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 , індивідуальний номер облікової картки податків - НОМЕР_1 , як платника податків та платника єдиного внеску відповідатиме положенням практики Європейського суду з прав людини та буде належним способом відновлення порушеного права позивача.
Отже, адміністративний позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13839-51 Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 10.11.2020 року.
Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Київській області зняти з обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , індивідуальний номер облікової картки податків - НОМЕР_1 , як платника податків та платника єдиного внеску.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.