07 червня 2022 року Справа № 280/12760/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянув у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
21.12.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0487564-2412-0832, форми «Ф» від 19.05.2021 прийнятого відповідачем по нарахуванню податку : « податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» за загальний період - 202 рік, на суму 157 157, 39 грн..
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником нежитлової будівлі. Відповідно до рішення сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області № 6/3 від 30.05.2019 "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя, на 2019 рік» міською радою встановлено з 01.01.2020 по 31.12.2020 податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості. Оскільки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об'єктом оподаткування у розумінні пп. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, а належна позивачу нежитлова будівля, у свою чергу, за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідає категорії будівель промисловості, у відповідача були відсутні законні підстави для визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Враховуючи вищенаведене, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у поданому до суду відзив. Свою позицію відповідач обґрунтовує з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у рішенні від 17.02.2020 по справі №820/3556/17, згідно якого застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Відповідач вважає помилковими доводи позивача стосовно поширення пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України до власника нерухомості - ОСОБА_1 , оскільки остання не зареєстрована фізичною особою-підприємцем, що виключає можливість здійснення позивачем діяльності, що відноситься до видів промислового виробництва. Також зазначено, що до «будівель промисловості» належать не тільки будівлі з відповідною класифікацією у технічній документації на об'єкт нерухомості, але і ті, що безпосередньо належать підприємствам. Враховуючи викладене, зазначено про прийняття оскаржуваних рішень в межах строків, передбачених податковим законодавством. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою судді від 28.12.2021 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України , позивачу було надано 10-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 10.01.2022 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 07.06.2022 відмовлено у задоволенні заяви представника Головного управління ДПС у Запорізькій області про заміну відповідача по справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5185,7 кв.м., основною площею 4616,9 кв.м.
На земельній ділянці площею 1.1986 га, кадастровий номер 2310700000:02:006:0199 розташована нежитлова будівля, літ.А-1/2, каркасно-залізні збірно-залізобетонні панелі.
Вказане підтверджується долученими до матеріалів справи копіями договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 21.03.2016; актом прийому-передачі нерухомого майна (а.с.6-12).
19.05.201, на підставі даних ДПС України та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1 , Головним управлінням ДПС у Запорізькій області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0487564-2412-0832, форми «Ф» (а.с. 13).
Не погодившись з прийнятими контролюючим органом рішеннями, позивач звернулась до суду з позовом про їх скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - Податковий кодекс України).
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким викладено статтю 266 Податкового кодексу України у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
В позовній заяві позивач стверджує про протиправність оскаржуваних рішень, оскільки належна їй на праві власності нежитлова будівля за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідає категорії будівель промисловості.
Аргументуючи позицію правомірності оскаржуваного рішення, відповідач зазначає наступне:
- позивач не надав доказу приналежності належних їй об'єктів нерухомості до будівлі промисловості;
- поняття «будівлі промисловості» відноситься не тільки до будівель з відповідною класифікацією у технічній документації на об'єкт нерухомості, а і належать підприємству;
- позивач не здійснює діяльність, що відноситься до видів промислового виробництва.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Тож, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкового зобов'язання, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: «Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству»; статті 67 Конституції України, «Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, суд визнає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов'язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.
Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вказаний правовий висновок сформульовано колегією суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатом перегляду постанови від 17.02.2020 по справі №820/3556/17.
В подальшому вказаний висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №810/1011/18, від 30 березня 2020 року у справі №814/1469/18, від 12 березня 2020 року у справі №2240/2385/18, від 06 квітня 2020 року у справі №420/879/19.
Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази приналежності об'єктів нерухомості позивача до будівель промисловості, згідно коду класифікації об'єкту нерухомості 1251, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Надана в якості доказу копія технічного паспорту на будівлі та споруди по АДРЕСА_1 не містить зазначення коду класифікації об'єкту нерухомості, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Однак вирішальним для вирішення справи є те, що ОСОБА_1 не надала належних доказів використання нею належної на праві власності нежитлової будівлі за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Таким чином, при нарахуванні позивачу податкового зобов'язання за 2020 рік, контролюючий орган діяв у межах та у спосіб, визначений законодавством.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
За таких обставин, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що, відповідно, не підлягають задоволенню.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовної заяви розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166 код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова