Справа №753/2404/19 Головуючий у І інстанції Колесник О.М.
Провадження №22-ц/824/3872/2022 Доповідач у 2 інстанції Голуб С.А.
06 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «КУТ» про стягнення коштів, набутих шляхом обману та без достатньої правової підстави,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом посилаючись на те, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, було визнано незаконним обрання Байдіна А.М. головою правління ОСББ «КУТ» 27 березня 2014 року. Разом з тим, 16 січня 2015 року представник ОСББ «КУТ», на підставі довіреності ОСББ «КУТ» від 12 січня 2015 року, підписаної неповноважним головою правління ОСББ «КУТ» Байдіним А.М., подав заяву та виконавчий лист до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві для відкриття виконавчого провадження, щодо стягнення з позивача боргу за комунальні послуги в розмірі 10312 грн. 48 коп.
Таким чином, ОСББ «КУТ» свідомо та навмисно, зловживаючи довірою, шляхом обману, приховавши існування обставин, які мають істотне значення - відсутність повноважень у представника ОСББ «КУТ», спонукало Дарницький РВ ДВС м. Києва відкрити виконавче провадження ВП № 46234623 від 29 січня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу за комунальні послуги в розмірі 10 312,48 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року було скасовано постанову державного виконавця від 29 січня 2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 46234623 та постанову від 13 лютого 2015 року про арешт автомобіля боржника. Однак, ОСББ «КУТ» замовило, організувало, оплатило автоевакуатор та 11 листопада 2015 року вилучило автомобіль позивача з двору будинку, в якому він мешкає, вимагаючи сплатити 10 312,48 грн. та погрожуючи продати вилучений автомобіль, який було передано неповноважному голові правління ОСББ «КУТ» Байдіну А.М .
Оскільки автомобіль був вилучений, та позивача шантажували, погрожуючи продати автомобіль, він змушений був влізти в борги та сплатити 17 листопада 2015 року кошти в розмірі 10 312,48 грн. Таким чином, ОСББ «КУТ» свідомо та навмисно, зловживаючи довірою, шляхом обману, ігноруючи ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року про скасування постанови державного виконавця, про відкриття виконавчого провадження ВП № 46234623 про примусове стягнення з позивача боргу за комунальні послуги тобто, без достатньої правової підстави, заволоділо коштами ОСОБА_1 в розмірі 10 312,48 грн.
На підставі викладеного в позові, просив суд першої інстанції стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 10312 грн. 48 коп., які набути відповідачем шляхом обману та без достатньої правової підстави.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не врахував ту обставину, що відповідач отримав грошові кошти шляхом обману та без достатньої правової підстави, а тому таке рішення підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.
Всі інші доводи апеляційної скарги зводяться до викладу позовних вимог та є аналогічними до змісту вже поданих до суду першої інстанції процесуальних заяв.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року було призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.
Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок, в якому проживає позивач, знаходиться на балансі ОСББ «КУТ».
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року з ОСОБА_1 на користь ОСББ «КУТ» було стягнуто заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 10093 грн. 68 коп. та судові витрати в розмірі 218 грн. 80 коп.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, було визнано незаконним обрання Байдіна А.М. головою правління ОСББ «КУТ» 27 березня 2014 року.
16 січня 2015 року представник ОСББ «КУТ», на підставі довіреності ОСББ «КУТ» від 12 січня 2015 року, підписаної головою правління ОСББ «КУТ» Байдіним А.М., подав заяву та виконавчий лист до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві для відкриття виконавчого провадження, щодо стягнення з позивача боргу за комунальні послуги в розмірі 10312 грн. 48 коп., на підставі чого виконавчою службою було відкрито виконавче провадження ВП № 46234623 від 29 січня 2015 року.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2015 року було скасовано постанову державного виконавця від 29 січня 2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 46234623 та постанову від 13 лютого 2015 року про арешт автомобіля боржника.
Відмовляючи в задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог щодо отримання відповідачем грошових коштів шляхом обману та без достатньої правової підстави, а також позивачем пропущено позовну давність на звернення до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитися повною мірою з вказаними висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог і по суті, і у зв'язку зі спливом позовної давності, виходячи з такого.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 83 ЦПК України визначено, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причин, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази підтверджують, що особа здійснила всі належні від неї дії на отримання вказаного доказу.
Як передбачено у ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів у справі.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (пункти 28, 29, 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, пункт 27 постанови Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №922/536/18).
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що ці зобов'язання можуть виникати і з дій, і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Важливо те, що у кондиційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:
- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого);
- таке набуття чи збереження відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке він безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. Такий висновок викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Сторонами кондикційного зобов'язання є власник майна (титульний володілець), який має право вимоги та виступає кредитором, а також набувач майна, який виступає боржником.
Недоведення позивачем факту безпідставного набуття відповідачем майна позивача унеможливлює покладення на відповідача обов'язку з відшкодування його вартості відповідно до статті 1213 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10312 грн. 48 коп. на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «КУТ» було стягнуто заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 10093 грн. 68 коп. та судові витрати в розмірі 218 грн. 80 коп.
Вказане рішення суду набрало законної сили, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що стягнення коштів відбулось без достатньої правової підстави.
При цьому, нормами чинного цивільного законодавства позивач позбавлений можливості звертатися з таким позовом об'єднавши в ньому два різні способи захисту порушеного права. Так, позивач стверджує, що відповідачем були набуті грошові кошти і шляхом обману, і без достатньої правової підстави. Однак, з метою захисту свого порушеного права та повернення коштів, набутих шляхом обману позивачу слід було довести сам факт обману, який встановлюється в межах іншого провадження. А при зверненні до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів, набутих без достатніх правових підстав, позивачу слід довести, що грошові кошти були отримані відповідачем безпідставно. Таким чином, вказані способи захисту є взаємовиключними.
Щодо висновків суду першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності, то суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки є передчасними, з урахуванням наступного.
Згідно зі ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається в разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу в справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої й оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц; № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12; від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18; від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.
Отже, суд першої інстанції встановивши, що право позивача у даній справі не порушено, не міг застосовувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.
Так, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З врахуванням викладеного вище, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСББ «КУТ» про стягнення коштів, набутих шляхом обману та без достатньої правової підстави.
Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 83, 89, 367, 369, 374, 376 України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «КУТ» про стягнення коштів, набутих шляхом обману та без достатньої правової підстави змінити в частині мотивів для відмови у задоволенні позову, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач
Судді: