Справа №761/15054/18 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2093/2022 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
Ухвала
02 червня 2022року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працюючого провідним науковим співробітником ДУ «Інститут отоларингології імені професора О.С. Коломійченка НАМН України», раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.140 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення права займатись лікарською діяльністю на строк 3 роки.
Звільнено ОСОБА_7 від призначеного судом покарання на підставі п.5 ст.74 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду у розмірі 23660,36 грн. та моральну шкоди у сумі 200 000 грн., а всього стягнуто на його користь 223660,36 грн (двісті двадцять три тисячі шістсот шістдесят ) гривень 36 копійок.
Згідно вироку суду І-ї інстанції, ОСОБА_7 , займаючи згідно з наказом від 25.02.1994 № 48-л посаду провідного наукового співробітника відділення реконструктивно-відновлювальної хірургії ЛОР-органів ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», маючи згідно диплому Київського медичного інституту серії Г - II №038174 від 28.06.1979 «освіту за спеціальністю «лікувальна справа» та кваліфікацію «лікар», маючи вчене звання старшого наукового співробітника зі спеціальності «оториноларингологія», будучи доктором медичних наук, маючи вчене звання професора кафедри хірургічних хвороб (курс отоларингології), маючи звання лікаря (провізора) - спеціаліста за спеціальністю «Отоларингологія», тобто будучи відповідно до ст. 74 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 медичним працівником зі спеціальною освітою, згідно з п. «а» ч. 1 ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 зобов'язаний надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, неналежно виконав свої професійні обов'язки внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки.
Так, 01.11.2016 року приблизно об 11 год. обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні ДУ «Інституту отоларингології імені професора О.С. Коломійченка НАМН України» по вул. Зоологічній, 3 у місті Києві, під час проведення оперативного втручання потерпілому ОСОБА_9 , допустив дефект надання медичної допомоги: порушив методику оперативного втручання по Сланцеву у вигляді не накладання співустя з порожниною носу, що спричинило тяжкі наслідки для потерпілого ОСОБА_9 .
Окрім того, при виконанні оперативного втручання з приводу поліпу з правої гайморової пазухи обвинуваченим була припущена технічна помилка у вигляді руйнування нижньої стінки правої орбіти на ділянці біля 16 мм у діаметрі, що призвело до сполучення порожнини орбіти з гайморовою пазухою з подальшим виходом в гайморову пазуху жирової заочної клітковини.
Під час оперативного втручання на лівій гайморовій пазусі була травмована II гілка трійчастого нерву. Під час проведення оперативного втручання 01.11.2016 ОСОБА_9 з приводу видалення поліпу справа мав місце дефект надання медичної допомоги, який може бути зумовлений наступними чинниками:
- стоншенням нижньої стінки орбіти;
- під час видалення поліпу за рахунок його щільного зрощення з кістковою тканиною, оперуючим хірургом було прикладене надмірне зусилля, що супроводжувалось відривом фрагменту нижньої стінки очниці в зоні фіксації поліпу з подальшим виходом через даний дефект в гайморову пазуху позаочної жирової клітковини.
Під час оперативного втручання на лівій гайморовій пазусі мало місце травмування гілочок II гілки трійчастого нерву, що може бути обумовлене індивідуальними особливостями їх розташування у даного пацієнта.
Таким чином післяопераційний перелом нижньої стінки правої орбіти не супроводжувався явищами, загрозливими для життя (шок тяжкого ступеня, кома, пхтра ниркова, печінкова недостатність, гостра недостатність дихання, кровообігу, жирова чи газова емболія тощо), але викликав розлад здоров'я на термін понад 21 добу і за критерієм тривалості розладу здоров 'я відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Наслідки післяопераційного перелому нижньої стінки правої орбіти у вигляді косоокості та диплопії правого ока згідно п. 23.6. «Таблиць відсотків країн загальної працездатності...» Інструкції № 2 «Про порядок організації та проведення лікувально- страхової експертизи» викликали стійку втрату загальної працездатності на 20 (двадцять)% (більш ніж на 10% але менш ніж на 33%), що також відповідає тілесним ушкодженням середнього ступеня тяжкості (за критерієм стійкої втрати загальної працездатності).
У разі своєчасного встановлення наявності дефекту нижньої стінки правої орбіти (під час операції або в найближчий час після операції), оперуючий лікар повинен був дати адекватну професійну оцінку можливих наслідків даного дефекту з проведенням відповідних хірургічних втручань, спрямованих на усунення цього дефекту (реконструктивної пластики), що могло б дозволити уникнути порушень з боку правого ока, які мають місце у потерпілого ОСОБА_9 .
На неодноразові скарги з боку потерпілого ОСОБА_9 обвинуваченим ОСОБА_7 не було проведено жодних хірургічних втручань, спрямованих на усунення цього дефекту.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинуваченим подано апеляційну скаргу, в якій він просить вирок суду скасувати, кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
На думку обвинуваченого вирок суду є незаконним, необгрунтованим та невмотивованим, оскільки судом необ'єктивно встановлено обставини справи, не надано належної оцінки доказам у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, а викладені висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, вказує, що суд першої взагалі не взяв до уваги докази надані строною захисту, які спростовують покладені в основу вироку докази, а саме: висновок судово-медичної експертизи № 56-2017/0 та покази експертів. Зазначає, що висновки суду грунтуються на припущеннях, та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. При цьому, стороною захисту в суді першої інстанції неодноразово наголошувала на недопустимості як доказу висновку судово-медичної експертизи № 56-2017/0, оскільки висновок складено особами, які не мають належної кваліфікації, а медична документація, яка використовувалась експертами не була відкрита стороні захисту під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б вказували на пошкодження у потерпілого II гілки трійчастого нерву, а також докази спричинення потерпілому тяжких наслідків, а тому в склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України відсутній.
В запереченнях на подану апеляційну скаргу, потерпілий ОСОБА_9 , посилаючись на законність та обгрунтованість вироку суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, позицію прокурора та потерпілого, які заперечували проти апеляційних вимог, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.
Згідно з ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону місцевим судом було дотримано в повній мірі.
Висновки суду першої інстанції про доведеність висунутого обвинувачення, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, та про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 140 КК України, колегія суддів вважає обгрунтованими, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються зібраними, перевіреними та належно оціненими судом першої інстанції доказами.
Відповідно до ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та вироку, судовий розгляд проведено з дотриманням норм кримінального процесуального закону. Суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України дав оцінку усім зібраним у справі доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав та пояснив, що під час здійснення оперативного втручання потерпілому ОСОБА_9 були проведені чітко визначені хірургічні операції для відновлення носового дихання. Під час здійснення хірургічного втручання потерпілому було видалено поліп з нижньої стінки орбіти ока. Після проведення операцій хворий не скаржився на будь-які ускладнення, а лише на 7-8 день став відзначати прояву подвоєння при погляду наверх. Через деякий час потерпілий прибув для огляду під час якого були виявлені прояви позиційної диплопії. У зв'язку з чим йому було рекомендовано через 5 днів прибути на повторне обстеження, проте потерпілий не з'явився. Стверджував, що будь-яких недбалостей при здійсненні хірургічного втручання не вчиняв, діяв у відповідності до протоколів для проведення мікрогайморотомії, при виконанні якої ним не застосовувалась оперативне втручання по Сланцеву, а ті тяжкі наслідки, які утворились у потерпілого: пов'язані з наявністю особливостей стану здоров'я потерпілого, який тривалий час вживав препарати для полегшення дихання, окрім того, новоутворення, яке ним видалялось під час хірургічного втручання, могло вплинути на процеси, що відбувались у місці його утворення та сприяти стоншенню орбіти стінки нижнього ока.
Незважаючи на заперечення обвинуваченим своєї вини, суд першої інстанції, безпосередньо дослідив докази по справі та дійшов правильного висновку про наявність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України спростовуються дослідженими судом першої інстанції доказами, зокрема:
показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який вказав, що тривалий час в нього були проблеми з диханням носа. Лікар ОСОБА_7 порекомендував провести оперативне втручання - двусторонню гайморотомію. Операція була проведене лікарем Мініним 01.11.2016 року. Після операції помітив, що у нього подвоєння в очах, про свій стан повідомив обвинуваченого, який запевняв, що все з часом пройде, проте, незважаючи на його скарги, на те, що болісні відчуття та подвоєння в правому оці не проходило, його виписали з лікарні. Оскільки симптоми не проходили, він почав обстеження у інших лікарів внаслідок чого з'ясувалось, що під час проведення операції при видаленні поліпу лікарем ОСОБА_7 у нього було пошкоджено нижню стінку орбіти правого ока і це призвело до того, що око змістилось до низу, що призвело до ефекту подвоєння в очах, крім того обвинуваченим було пошкоджено лицевий нерв, що призвело до оніміння та болісного відчуття в лівій частині обличчя. У зв'язку з тим, що лікарем Мініним непрофесійно та недбало було проведено хірургічне втручання, з метою виправлення допущенних ним помилок, він змушений був повторно робити операцію для виправлення тих негативних наслідків, які настали у зв'язку з дефектом надання медичної допомоги. У лютому 2017 року йому зробили повторну операцію, під час якої встановили титанову пластину з метою закрити отвір в орбіті ока та підняти тканину, щоб око стало на місце. Втім проведення такої операції не усунуло усіх наслідків, а лише частково виправило його стан. показаннями свідка ОСОБА_10 , який підтвердив факт проведення операції обвинуваченим ОСОБА_7 у 2016 році потерпілому ОСОБА_9 ;
показаннями свідка ОСОБА_11 -лікаря-анастезіолога, який підтвердив, що був у складі групи медичних працівників разом з хірургом Мініним, який проводив потерпілому ОСОБА_12 хірургічне втручання - гайморотомію з виправлення носового дихання. Після операції він відвідував пацієнта, від якого ніяких скарг не надходило;
показаннями свідка ОСОБА_13 який підтвердив, що у листопаді 2016 року хірургом Мініним проводилось оперативне втручання хворому ОСОБА_12 з приводу відновлення носового дихання. Після операції потерпілий ОСОБА_12 та його батько звертались до нього з приводу ускладнень. Він порекомендував звернутись до офтальмологів, дав відповідні координати лікарів батьку ОСОБА_12 . Після консиліуму йому стало відомо, що ОСОБА_12 необхідно виправити дефект та провести додаткове хірургічне втручання. Зазначив, що до обов'язків хірурга ОСОБА_14 не входило проведення реконструктивної пластики. Втім, якщо такі випадки відбуваються, лікарі повинні залучати хірургів- офтальмологів;
показаннями свідка ОСОБА_15 , який надав показання, що у 2016 році він разом з сином звернулись до обвинуваченого, який працював лікарем в Інституті отоларингології, який після консультації порадив провести операцію. Після операції син повідомив, що в очах є подвоєння та він відчуває біль. Про це він одразу проінформував свого лікаря. У сина погіршився зір. Їм порадили звернутись до спеціалістів в Іститут мікрохірургії ока, де їм повідомили, що під час операції був перерізаний нерв і больові симптоми у сина залишаться назавжди. Окрім того повідомили, що терміново необхідно робити операцію та ставити пластину, так як була ушкоджена нижня стінка орбіти правого ока, за рахунок чого око змістилось до низу. Їх проінформували, що операція була проведена травматичним методом, який зараз у медичній практиці ніхто не застосовує. Після чого вони звернулись зі скаргою на хірурга ОСОБА_7 , який недбало провів оперативне втручання його сину та лікарська комісія підтвердила ці обставини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що показання потерпілого та зазначених свідків цілком узгоджуються між собою та з іншими доказами, про те що саме після оперативного втручання, проведеного обвинуваченим хірургом ОСОБА_7 у потерпілого ОСОБА_15 виникли ускладнення, для усунення яких була проведена повторна операція.
Вина ОСОБА_7 у неналежному виконанні своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого підтверджується також і дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, які не викликають сумніву у суду апеляційної інстанції щодо їх належності та допустимості, зокрема:заявою про вчинення злочину від 03.01.2017 № 589 (а.с.67-69 т.1) та доданими до неї 3 СД диску зі знімками МРТ та КТ (а.с.80-81 т.1); протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 07.03.2017 року(а.с.73-76 т.1); даними, які містяться у заяві потерпілого ОСОБА_9 від 14.03.2017 року(а.с.81,86,100, 103 т.1); даними, які містяться в епікрізі (виписка) з історії хвороби № 734 Київської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» (а.с.78 т.1); випискою № 760; висновком, складеним за наслідком проведення комп'ютерної томографії(а.с.97 т.1); даними, які зазначені в виписному епікрізі № 21219/84 від 28.01.2017 (а.с.79 т.1); висновком судово-медичної комісійної експертизи № 56-2017/0; даними, які містяться в особовій справі ОСОБА_7 (а.с.164 -170 т.1); посадовою інструкцією провідного наукового співробітника відділу запальних захворювань Лор-органів (а.с.161-163 т.1).
Із ухваленого судом першої інстанції вироку слідує, що суд належним чином проаналізував досліджені докази і, дотримуючись вимог ч.3 ст.374 КПК України, зазначив з яких саме підстав дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину.
Суд першої інстанції дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження докази, ретельно їх перевірив, проаналізував, детально виклав зміст та результати їх аналізу в вироку і дав їм належну оцінку. Зазначені докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей, прямо підтверджують існування обставин, що підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, сумнівів щодо їх достовірності не викликають, а доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі і поясненнях під час апеляційного розгляду кримінального провадження, їх не спростовують.
Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України отримано в порядку, визначеному КПК України, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення.
Доводи обвинуваченого в поданій апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції розгляд справи проведено однобічно, оскільки не взято до уваги докази сторони захисту, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Так, як вбачається з вироку суду, суддею проаналізовано надані стороною захисту роздруківкам з медичних журналів та сайтів з приводу проведення певних видів оперативного втручання, та зазначено що вони не спротовують висновків судово-медичної комісійної експертизи, які були підтверджені під час перехресних допитів трьох експертів безпосередньо у судовому засіданні, які ствердно вказали, що саме внаслідок недбалості з боку лікаря ОСОБА_7 при проведенні оперативного втручання потерпілому були допущені дефекти, які є незворотніми для останнього та у сукупності відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Доводи обвинуваченого про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи № 56-2017/0з огляду на те, що в ході її проведення брали участь лікарі- які не є експертами, є безпідставними, оскільки спростовуються Правилами проведення комісійних судово-медичних експертиз у бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року № 6. Крім того, висновок підписаний експертами, які попереджались про кримінальну відповідальність у встановлений законом спосіб.
Що стосується доводів ОСОБА_7 про те, що висновок експерта № 56-2017/0 є недопустимим доказом у зв'язку з використанням експертами медичної документації, яка у відповідності до вимог ст.290 КПК України не була відкрита стороні захисту ним не відкривалась, то вони є такими, що не грунтуються на вимогах закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що медична документація, яка була предметом дослідження експертів слідчим витребовувалась у встановлений законом спосіб шляхом тимчасового доступу на підставі ухвали слідчого судді та шляхом запитів у відповідності до ст.93 КПК України, в інших випадках надавалась потерпілим про що в матеріалах справи містяться його заяви, викладені на ім'я слідчого з клопотанням про долучення до матеріалів кримінального провадження. Потерпілий підтвердив у судовому засіданні, що частина медичної документації надавалось ним слідчому з метою проведення судово-медичної експертизи.
Сам висновок експерта з детальним аналізом медичної документації відкривався у належний спосіб протилежній стороні, про що зазначено у протоколі про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Отже підстав для визнання цього доказу недопустимим немає. Така сама правова позиція викладена у Постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 27.01.2020 року у справі № 754/14281/17.
Всупереч доводам апеляційної скарги, місцевим судом взято до уваги та надано належну оцінку всім доказам, які містяться в матеріалах кримінального провадження, здобутим у відповідності до вимог кримінального процесуального закону та які є достатніми для висновку про доведеність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України поза розумним сумнівом.
Посилання обвинуваченого на те, що судом першої інстанції не перевірено заявлені до відшкодування витрати на лікування, а для визначення моральної шкоди експертиза судом не призначалась, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки розмір завданої ОСОБА_9 матеріальної шкоди підтверджується наявним в матеріалах кримінального продження цивільним позовом та доданими до нього копіями платіжних документів понесених витрат на лікування, а визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди співмірний з завданими потерпілому збитками і відповідає принципу справедливості та розумності.
Обгрунтованим колегія суддів вважає і висновок суду першої інстанції про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від призначеного судом покарання на підставі ст.ст. 49, 74 КК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги за яких обвинувачений просив скасувати вирок суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог поданої апеляційної скарги і не знаходить підстав для скасування вироку, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 10 січня 2021 року щодо ОСОБА_7 зач. 1 ст. 140 КК України - без змін.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: