Справа № 753/15293/21
Провадження № 2/755/3997/22
"07" червня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді Хромової О.О.
при секретарі Кошель К.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Доступні фінанси» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від суми боргу,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Доступні фінанси» (далі - ТОВ «Доступні фінанси»), звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 3 % річних у розмірі
4 982,58 доларів США, що станом на день звернення із позовом до суду за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 134 768,82 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 червня 2020 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») та ТОВ «Доступні Фінанси» було укладено Договір про відступлення права вимоги (надалі - Договір), відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступив на користь ТОВ «Доступні Фінанси» права вимоги за: Кредитним договором, укладеним між Первісним кредитором та ОСОБА_1 , від 15 червня 2007 року № МL-003/132/2007 в розмірі
75 155,43 доларів США; Договором наступної іпотеки, укладеним між Первісним кредитором та ОСОБА_1 , від 15 червня 2007 року № РСL-003/132/2007; Кредитним договором, укладеним між Первісним кредитором та ОСОБА_1 , від 09 липня 2008 року № МL-003/155/2008 в розмірі 30 366,38 доларів США; Договором іпотеки, укладеним між Первісним кредитором та ОСОБА_1 , від 09 липня 2008 року № РМL-003/155/2008; Кредитним договором, укладеним між Первісним кредитором та ОСОБА_1 , від 24 травня 2007 року № СL-003/113/2007 в розмірі
38 222,78 доларів США; Договором застави, укладеним між Первісним кредитором та ОСОБА_1 , від 24 травня 2007 року № РСL-003/113/2007. Разом з тим, позивач наголошує, що зобов'язання за вищевказаними договорами не виконані, як і не виконані рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2012 року у справі № 2604/18832/12 та
від 29 листопада 2017 року у справі № 755/11307/17, якими стягнуто заборгованість за вищенаведеними договорами.
Позивач свої вимоги обґрунтовує посиланням на вимоги статей 509, 625, 1050 ЦК України, а також наголошує, що відповідно до статті 533 ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року
№ 15-93 при обрахунку 3 відсотків річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі або судовому рішенні, тобто в даному випадку - іноземна валюта, а не її еквівалент у національній валюті України.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
24 листопада 2021 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ніколаєва Н.Б., подала відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що Дніпровським районним судом міста Києва вже ухвалювалися рішення у цивільних справах № 755/11307/17 та № 2604/16832/2012 про стягнення заборгованості за кредитними договорами щодо яких позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 3 % річних. Зокрема, 29 червня 2021 року у справі № 755/11307/17 винесено рішення Київським апеляційним судом.
Представник відповідача зазначає, що ствердження позивача про те, що грошове зобов'язання відповідача за кредитним договорами не виконано до теперішнього часу, грошові кошти позивачу не сплачені, не відповідає дійсності, оскільки в липні 2021 року, в день подачі даного позову до суду, відповідачем в рамках виконавчого провадження були сплачені всі грошові кошти позивачу та закриті всі виконавчі провадження у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В.
На підтвердження цього, представником відповідача долучено до відзиву копію Постанови про закінчення виконавчого провадження від 28 липня 2021 року № 66078468, копію Постанови про закінчення виконавчого провадження від 28 липня 2021 року № 63256142, копія інформаційної довідки про завершення виконавчого провадження № 64607764.
Більше того, представник позивача звертає увагу суду на те, що за усіма кредитними договорами Банк пред'являв в 2012 та в 2017 роках вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, включаючи заборгованість за кредитом та заборгованість за відсотками. Ці справи розглянуті судом, рішення набрали законної сили та рішення за цими справами вже виконані.
Таким чином, вже сплив строк позовної давності щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3 % річних від суми боргу.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 05 червня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Доступні Фінанси» було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступив на користь ТОВ «Доступні Фінанси» права вимоги за:
- кредитним договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ,
від 15 червня 2007 року № МL-003/132/2007 в розмірі 75 155,43 доларів США, що за курсом української гривні до долару США, встановленого Національним банком України станом на дату укладення цього Договору становить 2 006 296,75 грн, що складаються з суми кредиту (основної суми боргу) в розмірі 45 372,28 доларів США, що за курсом української гривні до долару США, встановленого Національним банком України станом на дату укладення цього Договору становить 1 211 226,63 грн; процентів в розмірі 29 783,15 доларів США, що за курсом української гривні до долару США, встановленого Національним банком України станом на дату укладення цього Договору становить 795 070, 12 грн;
- договором наступної іпотеки, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 , від 15 червня 2007 року № РСL-003/132/2007, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2020-д, відповідно до якого в іпотеку передана квартира, загальною площею (кв. м): 49.4, житлова площа (кв. м):
29.1, яка складається з 2 кімнат, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- кредитним договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ,
від 09 липня 2008 року № МL-003/155/2008 в розмірі 30 366,38 доларів США 38 центи, що за курсом української гривні до долару США, встановленого Національним банком України станом на дату укладення цього Договору становить 810 639,62 грн, що складаються з суми кредиту (основної суми боргу) в розмірі 18 121,22 доларів США, що за курсом української гривні до долару США, встановленого Національним банком України станом на дату укладення цього Договору становить 483 751,40 грн; процентів в розмірі 12 245,16 доларів США. що за курсом української гривні до долару США, встановленого Національним банком України станом на дату укладення цього Договору становить 326 888,22 грн;
- договором іпотеки, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 , від 09 липня 2008 року № РСL-003/155/2008, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Явдюк Н.А., зареєстрованого в реєстрі за № 2563, за яким в іпотеку передано квартиру, загальною площею (кв. м): 77.8, житлова площа (кв. м): 39, яка складається з 2 кімнат, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- кредитним договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ,
від 24 травня 2007 року № СL-003/113/2007 в розмірі 38 222,78 доларів США, що за курсом української гривні до долару США, встановленого Національним банком України станом на дату укладення цього Договору становить 1 020 368,58 грн, що складаються з суми кредиту (основної суми боргу) в розмірі 23 567,93 доларів США, що за курсом української гривні до долару США, встановленого Національним банком України станом на дату укладення цього Договору становить 629 152,96 грн; процентів в розмірі 14 654,85 доларів США, що за курсом української гривні до долару США. встановленого Національним банком України станом на дату укладення цього Договору становить 391 215,62 грн;
- договором застави, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 , від 24 травня 2007 року № РСL-003/113/2007, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3585.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2012 року у справі № 2604/16832/12 за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № СL-003/113/2007 у розмірі
25 902,38 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 05 грудня 2011 року становить
206 916,00 грн та 22 292,13 грн, з яких: 23 569,10 доларів США - залишок заборгованості за кредитом; 2 333,28 доларів США - сума несплачених відсотків за користування кредитом,
22 117,13 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язань за період з 10 травня 2011 року по
27 жовтня 2011 року; 175,00 грн - штраф; та судовий збір у розмірі 3 219,00 грн.
23 січня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист у справі № 2604/16832/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором № СL-003/113/2007.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року у справі № 755/11307/17 за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 15 червня 2007 року № МL-003/132/2007 в сумі 62 712,25 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на
29 листопада 2017 року становить 1 685 078,15 грн; заборгованість за кредитним договором
від 09 липня 2008 року № МL-003/155/2008 в сумі 25 290,94 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України станом на 29 листопада 2017 року становить 679 567,55 грн; судовий збір у справі в сумі 34 344,55 грн.
На виконання вказаного рішення Дніпровського районного суду міста Києва 22 березня 2018 року видано три виконавчі листи у справі № 755/11307/17.
З листа Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В., адресованого ТОВ «Доступні Фінанси» встановлено, що на виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження з виконання виконавчих проваджень № 63256142 та
№ 63245264, відкритих на виконання виконавчих листів, виданих на підставі заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року у справі № 755/11307/17 та рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2012 року у справі
№ 2604/18832/12.
Станом на 22 липня 2021 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 в межах зведеного виконавчого провадження № 63251439 становить 733 676,03 грн.
На виконання заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва
від 29 листопада 2017 року у справі № 755/11307/17 (змінене постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у справі № 755/11307/17) приватним виконавцем 23 лютого
2021 року перераховано ТОВ «Доступні фінанси» кошти в сумі 801 135, 28 грн, що за офіційним курсом Національного банку України відповідає 29 362,78 доларам США.
Станом на 22 липня 2021 року розмір заборгованості боржника ОСОБА_1 за заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року у справі
№ 755/11307/17 (зміненим постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у справі № 755/11307/17) становить 46,93 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 1 278,59 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у справі
№ 755/11307/17 було змінене заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від
29 листопада 2017 року в частині розміру заборгованості за кредитними договорами та розподілу судових витрат та стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 15 червня 2007 року № МL-003/132/2007 в сумі 19 264,66 долара США та заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2008 року № МL-003/155/2008 в сумі 10 191,99 долар США.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідач сплатила на користь позивача суму заборгованості в розмірі 25 902,38 доларів США за виконавчим листом, виданим 23 січня
2013 року № 2604/16832/2012, про що свідчить постанова Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В. про закінчення виконавчого провадження від 28 липня 2021 року № 66078468, а також сплатила на користь позивача суму заборгованості в розмірі 10 191,99 долар США за виконавчим листом, виданим 22 березня 2018 року № 755/11307/17 з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року, якою змінено заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року, про що свідчить постанова Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В. про закінчення виконавчого провадження від 28 липня 2021 року № 63256142.
Більше того, про виконання зобов'язання свідчить інформаційна довідка про завершення зведеного виконавчого провадження № 64607764, до складу якого входять виконавчі провадження №№ 63256142, 63250074, 63245264.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або не грошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Тобто нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції не є штрафними санкціями, а є засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором.
За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження
№ 14-16цс18.
Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок.
Щодо заявленого стороною застосування строку позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки, що передбачено статтею
257 Цивільного кодексу України.
Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, частина друга статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 Цивільного кодексу України.
Частиною четвертою статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Верховний Суд України у постанові від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Суд також враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, з аналогічною правовою позицією, згідно якої невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Щодо вимоги позивача про обрахунок 3 відсотків річних від суми заборгованості визначеної в іноземній валюті, а не в гривневому еквіваленті, суд зазначає таке.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (станом на дату виникнення спірних правовідносин), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У частині четвертій статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (станом на дату виникнення спірних правовідносин) наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від
19 лютого 1993 року № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц.
Відтак, суд приходить до висновку про необхідність обрахунку 3 відсотків річних від суми заборгованості визначеної в іноземній валюті, зокрема, доларах США, а не її еквіваленті в національній валюті.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Суд звертає увагу, що позивач в позовних вимогах просить стягнути з відповідача
3 відсотки річних в межах строку позовної давності, тобто за останні три роки, що передували даті звернення, а не за весь період прострочення (невиконання рішень суду від 21 листопада 2012 року та від 29 листопада 2017 року), відтак, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності щодо стягнення 3 % річних.
Однак, суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком в частині періоду за який проводиться стягнення, оскільки позивачем було направлено позовну заяву поштою 26 липня
2021 року, а зобов'язання відповідачем було виконане 28 липня 2021 року, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення 3 відсотків річних за період з 26 липня 2018 року по 26 липня 2021 року за власним розрахунком з відповідною формулою, де 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, а у разі застосування строків позовної давності - в межах 3 років, які передували подачі позову, помноженого
на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Відтак, згідно з вищенаведеною формулою, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 986,86 доларів США (25 902,38 доларів США (сума заборгованості, що стягнута рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2012 року за кредитним договором № CL-003/113/2007) + 19 264,66 доларів США (сума заборгованості стягнута постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року за кредитним договором
№ МL-003/132/2007) + 10 191,99 доларів США (сума заборгованості стягнута постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року за кредитним договором № МL-003/155/2008)) = 55 359,03*1096 (кількість днів заборгованості)*3 (відсотки річних) /100 /365 = 4 986,86 доларів США. Разом з тим, враховуючи, що позовні вимоги обмежені позивачем сумою в розмірі 4 982, 82 доларів США, суд, керуючись статтею 13 ЦПК України, задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого
2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Доступні фінанси» 3 % річних у розмірі 4 982, 82 доларів США.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 192, 58, 261, 267, 509, 524, 533, 535, 625, 627, 1046, 1049 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від суми боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Доступні фінанси» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Патріарха Мстислава Скрипника,
40, оф. 24, код ЄДРПОУ 43520794) 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 4 982,82 (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят два долари США вісімдесят два центи), що за курсом Національного Банку України станом на дату звернення до суду з позовом еквівалентно
133 846,05 грн (сто тридцять три тисячі вісімсот сорок шість гривень 05 коп.), та судові витрати в розмірі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 07 червня 2022 року.
Суддя О.О. Хромова