Справа № 755/19116/21
Провадження №: 3/755/1441/22
"18" травня 2022 р.
м. Київ
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КпАП), установила:
згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 11.10.21 серії ДПР18 № 023732 ОСОБА_1 (далі - особа, що притягається до адміністративної відповідальності) порушив вимог пункту 2.9 Правил дорожнього руху.
Указане порушення ПДР грунтується на тому, що він 11.10.2021 о 22:30 год. керував ТЗ «БМВ», н.з. НОМЕР_1 , по пр-ту Брорваському, 11 у місті Києві з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоннія шкіряного покриву обличчя, тремтіння пальців рук. Огляд проводився у вказану дату о 23:00 год. у лікаря нарколого медичного закладу КНП «КМНКЛ «Соціотерапія», за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 20, та відповідно до висновку водій перебував в стані сп'яніння.
У ході судового розгляду особа, що притягається до адміністративної відповідальності в письмових зверненнях та її захисник Сучков О.С. зауважили, що складений протокол не відповідає вимогам КпАП, враховуючи відсутність доказів, які в контексті положень ст. 251 КпАП, регламентують відомості, що можуть бути належними доказами в ході підтвердження тих чи інших обставин, в т.ч. з огляду на порушення вимог ст. 266 КпАП щодо ненадання можливості пройти огляд на місці події за допомогою «Драгер», у зв"язку з чим його вина ґрунтується на припущеннях, що прямо суперечить ст. 62 Конституції України, а тому справа підлягає закриттю на підставі п. 1) ст. 247 КпАП.
Суддя дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо часу, місця, способу настання обставин вказаних у протоколах про адміністративні правопорушення та безпосередньо її ролі в їх настанні, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного висновку.
Згідно вимог ст. 245 КпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
У відповідності з положеннями ст. 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ст. 251 КпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, беручи до уваги рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, вважає за необхідне вказати на таке.
Системний аналіз змісту положень КпАП в поєднанні з вказаною позицією КСУ та ЄСПЛ, що ураховується з огляду на норми ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі передбачені ст. 280, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Доказуванню підлягають саме обставини указані в протоколі про адміністративне правопорушення щодо часу, місця та способу учинення діяння.
Сам обов'язок щодо збирання доказів, відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З урахуванням того, що пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 2.9 наведених Правил, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Проаналізувавши, у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані, які як докази були зібранні УПП, суддя установила, що вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП не є дійсною та доведеною з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом», у розрізі такого.
ЄСПЛ у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Разом з тим надані УПП докази в цій справі цим критеріям не відповідають, з огляду на таке.
На підтвердження вини водія у вчиненні адміністративного правопорушення УПП суду надано такі докази: протокол про адміністративне правопорушення, висновок експерта.
В свою чергу особа, яка притягується до адміністративної відповідальності в спростування своєї вини надала особисті пояснення.
Оцінюючи зазначені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю Суд враховує.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Так, в даній ситуації установлено, що вимоги ст. 266 КпАП недотримано.
Відповідно до ч.ч.2,3,5ст.266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами, огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Огляд особи на стан алкогольного сп'яніння, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Відповідно до п.7 р. І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі-Інструкція), у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП.
Згідно з п.6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі-Порядок), водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.
Зазначені вимоги нормативних актів поліцейськими дотримані не були.
За наслідками розгляду справи не установлено факту незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або незгоди з його результатами, огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Апріорі, проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, не здійснювалося.
У той час, як огляд особи на стан алкогольного сп'яніння, проведений з порушенням вимог статті 266 КпАП, вважається недійсним.
В свою чергу в такій ситуації протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КпАП не може бути визнаний єдиним достатнім доказом вини особи, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у Суду.
Цей висновок Суд обумовлює тим, що відповідно до ст. 256 КпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Дотримання передбаченої законом процедури та порядку прийняття такого рішення (формування протоколу) має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення.
Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні протоколу зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні (див. постанову ВС від 06 вересня 2019 року у справі № 161/12369/17).
У світлі чого в ключі наведеного слід констатувати, що протокол про адміністративне правопорушення
? є належним доказом у разі його відповідності вимогам ст. 256 КпАП, тобто за умови, коли він, як доказ містить у собі фактичні дані, що прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів;
? є допустимим доказом у разі, якщо останній
(а) складений уповноваженою на те особою в ключі положень ст. 255 КпАП;
(б) отриманий не внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, у т.ч. без порушення права на захист, чи не роз'яснення особі її прав і обов'язків, передбачені статтею 268 цього ж Кодексу та інших.
Тим самим, щодо питання достатності протоколу про адміністративне правопорушення, як самостійного доказу для установлення обставин визначених ст. 280 КпАП в їх сукупності, то слід зауважити таке.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року в справі № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачиться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
ВС у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а указав, що силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 473/2010/17 ВС вказав, що розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості винувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно слідує, що стандарт «достатніх підстав (доказів) вважати», котрим фактично послуговується компетентна особа при складані проколу про адміністративне правопорушення, є нижчим ніж стандарту «поза розумним сумнівом».
Для цілей стандарту «достатніх підстав (доказів) вважати» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно зв'язують особу з певним правопорушенням (демонструють імовірну причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше провадження у порядку КпАП, однак Суд при розгляд справи по суті у т.ч. при їх оцінці керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» та таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Для прикладу, щодо інших доказів, котрі відносяться до числа визначених ст. 251 КпАП ВС у порядку положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» сформував такі орієнтири, як-то:
? обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні (див. постанову ВС від 29.04.2020 у справі № 161/5372/17);
? поліцейський є зацікавленою особою, а тому його рапорт не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення (див. позицію ВС в справі № 524/5741/16-а у постанові від 20.05.2020);
? пояснення особи, яка склала протокол не можуть бути доказами вчинення адмінправопорушення (позиція ВС у справі № 161/5372/17 у постанові від 29.04.2020), так як цінність свідка полягає в його безпосередньому об'єктивному сприйнятті обставин справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об'єктивно та правильно засвідчити події і факти та, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами;
? під час складення постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідач діяв як службова особа - інспектор патрульної поліції. Суд зазначає, що свідчення тільки такої особи у цій справі не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконував функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху (див. постанову ВС від 08 липня 2020 року в справі № 463/1352/16-а);
? сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності (позиція ВС у справі № 537/2088/17 у постанові 15.05.19);
? УПП у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо, (див. постанову ВС від 08 липня 2020 року в справі № 463/1352/16-а);
? суддя не здійснила належного з'ясування всіх обставин цих справ, зокрема всіх елементів об'єктивної сторони адміністративного правопорушення та притягнула до відповідальності зазначених осіб на підставі доказів, отриманих з одного джерела - від працівників міліції (див. постанову ВП ВС від 03 червня 2021 року в справі № 800/540/16).
У світлі чого слід констатувати, що складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності (ВС/КАС у справі № 524/5741/16-а від 20.05.2020), а тому останній (протокол про адміністративне правопорушення)
? за своєю правовою природою
(а) не може бути єдиним (самостійним) беззаперечним доказом усіх обставин з числа визначених ст. 280 КпАП, зокрема щодо суті адміністративного правопорушення (у т.ч. місяця і часу), з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом», так як обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували указані обставини (визначені ст. 280 КпАП) і не викликали сумніви у суду, а при їх відсутності дані щодо суті адміністративного правопорушення можуть сприйматися лише, як такі, що собою відповідають стандарту «достатніх підстав (доказів) вважати».
Тобто, цей доказ сам по собі не доводить правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності іншими доказами з числа передбачених ст. 251 КпАП.
Бо, не може йти мова про безпосереднє, поза всяким сумнівом, об'єктивне сприйняття обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи в особи, котра формує такий доказ, адже відсутнє нейтральне становище такої особи, відповідно не можливо бути упевненим у тому, що вона об'єктивно та правильно засвідчила події і факти так, як вони дійсно відбувалися, тобто зафіксувати можливість уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами;
(б) сам по собі може бути доказом певних фактичних даних з числа тих, що підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення, як-то засвідчувати відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, рід її занять тощо.
? як доказ повинен узгоджуватись з іншими доказами у справі, так як саме тоді можуть бути визнані судом достовірним та достатнім для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.
В цій справі, дані протоколу іншими доказами не підтверджуються.
Також слід зауважити, що, з цього питання, в постанові КАС від 31.05.2019 у справі № 760/4463/18 в т.ч. вказано, що «…інспекторами поліції було порушено процедуру проведення огляду на стан сп'яніння, яка чітко регламентована статтею 266 КУпАП та вищезазначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 9 листопада 2015 року…», що підставою настання у провадженні наслідків визначених п. 1 ) ст. 247 КпАП.
В цій справі Суд, враховуючи указані положення Інструкції, порядку та вимоги ст. 266 КпАП, надходить тотожних висновків, що і КАС у справі № 760/4463/18, та відповідно констатує, що інспекторами поліції було порушено процедуру проведення огляду на стан сп'яніння, яка чітко регламентована статтею 266 КУпАП та вищезазначена Інструкцією.
Відповідно до частини першої статті 9 та статті 10 КпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності (див. постанову ВС від 25 травня 2021 року у справі № 383/1120/16-а (2-а/383/4/17).
В цій ситуації, на підтвердження вини водія у вчиненні адміністративного правопорушення УПП суду надано низку неналежних доказів та тільки один прийнятний - протокол про адміністративне правопорушення.
Особа, що притягається до адміністративної відповідальності на противагу даному доказу надала пояснення, котрі є доказом у розумінні ст. 251 КпАП, у яких прямо спростувала дані протоколу.
Відповідно оцінюючи зазначені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю Суд враховує, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Статтею 7 КпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами (див. постанову ВС від 09 серпня 2019 року у справі № 760/20247/16-а).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
Як наслідок на переконання суду дані відображенні УПП про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення за ст. 130 КпАП є сумнівними з вищезазначених у судовому рішенні підстав, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», оскільки будь-яких належних, допустимих і достовірних доказів того, що працівниками поліції було виконано вимоги ст. 266 КУпАП та Інструкції при проведенні огляду особи на встановлення факту перебування його в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом, суду надано не було, доводи правопорушника, щодо недотримання працівниками поліції визначеної процедури проведення огляду на визначення стану сп'яніння, не спростовано, а тому слід вважати, що в такому випадку (через порушення процедури проведення огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння) відсутнє порушення вимог п. 2.9 ПДР України, тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду здобуто не було та суду не надано.
Стаття ж 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ст. 284 КпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Тим самим, дана правова норма (ст. 284 КпАП) не передбачає судового рішення про направлення справи на до оформлення.
За таких обставин, враховуючи вище викладене Суд вважає, що у діях особи, що притягається до адміністративної відповідальності відсутній склад адміністративних правопорушень передбачений ч. 1 ст. 130 КпАП, так як його вину УПП не доведено належним чином, а не обґрунтовано на припущеннях, що є неприйнятим та суперечить, як нормам національного законодавства, так і міжнароджного.
Згідно п. 1) ст. 247 КпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з чим, дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1) ст. 247 КпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин визначених п. 1) ст. 247 КпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 6, 33-35, 130, 221, 245, 247, 251, 252, 268, 272, 280, 321 Кодексу України про адміністративне правопорушення, суддя постановила :
провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1) ст. 247 даного Кодексу.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки визначені Кодексом України про адміністративне правопорушення, з урахуванням норм статтею 287-294 даного Кодексу, і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
С у д д я Оксана БІРСА