Постанова
Іменем України
02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 937/2318/21
провадження № 61-10749св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Бєднова Н. В., Головне управління Держгеокадастру Запорізької області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2021 року у складі судді Редько О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Бєднова Н. В., Головне управління Держгеокадастру Запорізької області про визнання рішення суду незаконним, визнання недійсним права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовну заяву мотивувала тим, що у жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку. ОСОБА_2 посилалась на те, що за договором купівлі-продажу житлового будинку від 10 листопада 2006 року вона набула право власності і на земельну ділянку площею 600 кв. м., яка належала на праві власності продавцю, та просила задовольнити вимоги на підставі статті 120 ЗК України.
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 17 березня 2010 року в позові відмовив. Зазначене рішення місцевого суду залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2010 року.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 квітня 2011 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2010 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 20 листопада 2012 року позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Визнав право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 листопада 2006 року.
Задовольняючи частково позов, місцевий суд, застосував статтю 120 ЗК України, проте взяв до уваги зміст наведеної норми в редакції Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V, яка набрала чинності з 01 червня 2007 року, а тому не могла бути застосована станом на 10 листопада 2006 року.
ОСОБА_2 не надала суду жодного документа щодо укладення з ОСОБА_3 відповідно до статті 120 ЗК України будь-яких правочинів щодо земельної ділянки, на якій знаходиться її житловий будинок.
Будь-яких правочинів щодо земельної ділянки, на якій знаходиться цей будинок, сторонами укладено не було. Отже, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року є незаконним.
На підставі викладеного позивач просила суд:
-визнати незаконним рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року;
-визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 листопада 2006 року;
-визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 10 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалою від 19 березня 2021 року у відкритті провадження відмовив.
Ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, у справі № 2-421-2012, ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв'язку з чим, відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України у відкритті провадження у справі необхідно відмовити.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На ухвалу суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Запорізький апеляційний суд постановою від 01 червня 2021 року ухвалу місцевого суду залишив без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 лютого 2016 року, у цивільній справі № 320/6958/15-ц відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року.
ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду з позовами до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, предметом яких було визнання недійсним права власності ОСОБА_2 на одну і ту ж земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 листопада 2006 року, а підставами позову - порушення судами вимог статті 120 ЗК України під час вирішення земельного спору у 2012 році у справі № 2-421-2012.
Звертаючись до суду з даним позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_1 наводить такі ж самі підстави, як і в інших цивільних справах, судові рішення у яких набрали законної сили. Інших підстав у позовній заяві в цій справі не зазначено.
Враховуючи, що судом уже були ухвалені рішення, які набрали законної сили, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд першої інстанції постановив ухвалу з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки тотожних та аналогічних позовів немає; судами не наведено жодних обґрунтувань, якими б підтверджувалося звернення до суду ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нікчемним рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року; не залучено до участі у справі ОСОБА_4 - власника спільного сумісного майна подружжя, на права якої вплине вирішення справи; не застосовано статтю 120 ЗК України у відповідній редакції на час виникнення правовідносин; положень законодавства про спадкування, постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7, постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5.
Суд першої інстанції порушив вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», статті 55, 124 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, позбавивши її права на справедливий судовий розгляд.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 20 листопада 2012 року у цивільній справі № 2-421-2012 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Центру Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам, приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднової Н. І., Комунального підприємства «Водоканал», Відкритого акціонерного товариство «Мелітопольгаз», приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Зубова А. О. про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, про визнання дійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, про визнання права власності на земельну ділянку, про встановлення постійного земельного сервітуту, задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 600 кв. м розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв. м, з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року.
Визнав недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О., зареєстрований в реєстрі за № 4427.
Встановив постійний земельний сервітут, а саме право ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання щодо земельної ділянки площею 55,972 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 для можливості експлуатації житлового будинку, який належить ОСОБА_2 і розташований за адресою: АДРЕСА_1 , із внесенням плати в розмірі ставки земельного податку, який повинен бути розрахований виходячи із розміру даної земельної ділянки.
Стягнув на користь ОСОБА_2 із ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 549,20 грн.
У решті позову відмовив.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Відкритого акціонерного товариство «Мелітопольгаз», Комунального підприємства «Водоканал», приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднової Н. В., про стягнення грошових сум відмовив.
Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 28 березня 2013 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року залишив без змін.
Після ухвалення зазначеного судового рішення ОСОБА_1 зверталася до суду з вимогами про його скасування.
Так, із відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень, суд апеляційної інстанції встановив, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалою від 02 грудня 2015 року у цивільній справі № 320/6958/15-ц відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року.
Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 02 лютого 2016 року залишив без змін ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2015 року.
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 02 червня 2016 року у цивільній справі № 320/10323/15-ц відмовив у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 28 липня 2016 року залишив без змін рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 червня 2016 року.
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалою від 20 березня 2017 року у цивільній справі № 320/7701/16 відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку площею 600 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 09 квітня 2019 року залишив без змін ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 березня 2017 року.
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 11 лютого 2019 року у цивільній справі № 320/5883/16 відмовив у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, отриману на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, та про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 28 травня 2019 року залишив без змін рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11 лютого 2019 року.
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 16 липня 2019 року у цивільній справі № 320/3402/16 відмовив у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з 10 листопада 2006 року.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 03 березня 2020 року залишив без змін рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 липня 2019 року.
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 22 вересня 2020 року у цивільній справі № 937/5467/20 відмовив у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 600 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з 10 листопада 2006 року.
Запорізький апеляційний суд постановою від 18 листопада 2020 року залишив без змін рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення судами норм процесуального права).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania»), пункт 61).
Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia).
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду з позовами до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, предметом яких було визнання недійсним права власності ОСОБА_2 на одну і ту ж земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі-продажу житлового будинку від 10 листопада 2006 року, а підставами позову - порушення судами вимог статті 120 ЗК України під час вирішення земельного спору у 2012 році у справі № 2-421-2012.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 лютого 2016 року, у цивільній справі № 320/6958/15-ц відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року.
Із справи, яка переглядається вбачається, що ОСОБА_1 у позовній заяві навела ті ж самі підстави, які вже були предметом розгляду в інших цивільних справах.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, установивши, що вимоги пред'явлені ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у цій справі, ідентичні тим, які вже були предметом судового розгляду та за наслідком розгляду яких ухвалено судові рішення, зокрема, у справах № 2-421-2012, № 320/6958/15-ц, № 320/3402/16-ц, № 937/5467/19, № 320/6959/15-ц, № 320/10323/15-ц, що набрали законної сили, а позивачем не визначені нові вимоги та обставини, якими такі вимоги обґрунтовуються, дійшли правильного висновку щодо відмови у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки тотожних та аналогічних позовів немає; судами не наведено жодних обґрунтувань, якими б підтверджувалося звернення до суду ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нікчемним рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року спростовуються відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень на підставі яких судами встановлено розгляд тотожних справ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) дійшла висновку про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо не залучення судами до участі у справі ОСОБА_4 - власника спільного сумісного майна подружжя, на права якої вплине вирішення справи є неприйнятними.
Аргументи касаційної скарги щодо не застосування статті 120 ЗК України у відповідній редакції на час виникнення правовідносин, законодавства про спадкування, постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7, постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки розгляд справи по суті не проводився.
Також не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», статтей 55, 124 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом і судом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до здійснення правосуддя.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
На думку колегії суддів, рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими, підстав для їх скасування не встановлено.
Крім того, колегія суддів зауважує, що з огляду на статтю 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання заяв для вирішення питаннь, які вже вирішено судом.
Таким чином, вимоги пред'явлені ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у цій справі, ідентичні тим, які вже були предметом судового розгляду та за наслідком розгляду яких ухвалено судові рішення, зокрема, у справах № 2-421-2012, № 320/6958/15-ц, № 320/3402/16-ц, № 937/5467/19, № 320/6959/15-ц, № 320/10323/15-ц, що набрали законної сили, що свідчить про недобросовісне користування ОСОБА_1 процесуальними правами та порушення нею принципу res judicata, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська