вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" травня 2022 р. Справа№ 910/12638/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Буравльова С.І.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Дерій В.В.
за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання
від позивача: Куць Ольга Тарасівна (самопредставництво);
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021
у справі № 910/12638/21 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі"
про стягнення 620 944,16 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі" про стягнення 620 944, 16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за договором № 654/17 від 06.02.2018.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" 463 651,50 грн - основного боргу, 69 547,48 грн - штрафу, 78 043,21 грн - пені, 6 973,75 грн - 3 % річних, 2 728,22 грн - інфляційних втрат та 9 314,16 грн - судового збору.
Рішення мотивоване тим, що з долученої до позовної заяви довідки про стан розрахунків вбачається, що відповідач оплатив право тимчасового користування тільки часткового, у результаті чого, прострочена заборгованість складає 463 651,50 грн. Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вказаної позивачем суми простроченої заборгованості. Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 463 651,50 грн є правомірною і підлягає задоволенню. Здійснивши перевірку розрахунку суми штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що нарахування здійснено вірно. Заява відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій невмотивована, жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань та винятковості даного випадку матеріали справи не містять, суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій. За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача 69 547,48 грн - штрафу, 78 043,21 грн - пені, 6 973,75 грн - 3% річних та 2 728,22 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період часу 26.02.2019-25.05.2021. Відповідач при зверненні до суду з заявою про розстрочення виконання судового рішення не надав належних доказів, що доводять неможливість своєчасного виконання судового рішення та підтверджують наявність підстав для розстрочення його виконання. Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду у справі № 910/12638/21.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк апеляційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/12638/21; відкрити апеляційне провадження у справі; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/12638/21, в частині відмови відповідачу у зменшенні розміру належних до сплати штрафних санкцій та наданні розстрочки виконання рішення шляхом сплати відповідачем стягнутої суми рівними частинами строком на 12 місяців з дня набрання рішенням у справі законної сили; постановити нове рішення, яким зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій; розстрочити виконання рішення у справі № 910/12638/21, шляхом сплати відповідачем стягнутої суми рівними частинами строком на 12 місяців з дня набрання рішенням суду законної сили.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що відповідачем повністю визнано позовні вимоги і відповідач ніколи не заперечував існуючої заборгованості перед позивачем.
Також скаржник зазначає про те, що позивач заперечував проти надання розстрочки у три-п'ять років та не заперечував проти розстрочення виконання рішення лише на рік.
Скаржник наголошує на тому, що позивач, надаючи дозволи на розміщення реклами на об'єктах та отримуючи кошти за ці дозволи, не погоджує передачу права тимчасового користування об'єктами з місцевими мешканцями, що іноді призводить до появи конфліктів між мешканцями та рекламорозповсюджувачами. При цьому, відповідно до умов укладеного між сторонами у справі договору № 654/17 оплата здійснюється рекламо розповсюджувачем на користь позивача незалежно від факту розміщення реклами на об'єкті, у свою чергу відповідач, вказував на своє прагнення уникнути конфліктної ситуації та можливих протестів мешканців будинків, добровільно відмовився від розміщення реклами на цих об'єктах не зважаючи на негативні фінансові наслідки, у зв'язку із чим, вважає, що вказане якщо не заперечує вини відповідача, то вказує на її незначний ступінь, саме відсутність погоджень між позивачем та мешканцями об'єктів.
Скаржник, вважає, що є всі підстави розстрочити виконання рішення у справі та зменшити розмір штрафних санкцій, виходячи з наступного:
- винятковість випадку - заборгованість відповідача перед позивачем виникла лише по тих об'єктах, де відсутнє погодження з місцевими мешканцями, по інших об'єктах оплата здійснюється вчасно;
- причинами неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати за договором 654/17 від 06.02.2018 є:
- намір уникнення конфліктної ситуації з мешканцями об'єктів та позивачем, що призвело до фінансових втрат відповідача (відсутність розміщення реклами на об'єкті не позбавляє зобов'язання із здійснення оплати на рахунок позивача за надання дозволу на розміщення цієї реклами);
- складнощі на ринку зовнішньої реклами у зв'язку із запровадженням жорстких карантинних обмежень у 2020р.;
- у позивача відсутні негативні наслідки прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань - позивач є бюджетною установою і розстрочення виконання рішення у даній справі жодним чином не вплине на його фінансовий стан;
- відсутня шкода, заподіяна позивачу - відповідач не відмовляється від повного виконання своїх грошових зобов'язань, а навпаки їх підтверджує та визнає;
- ступінь вини відповідача - проблемна ситуація з розміщення реклами на деяких будинках виникла внаслідок того, що позивач надає дозволи на розміщення реклами за адресними програмами, не погоджуючи це з місцевими мешканцями, що унеможливлює розміщення реклами рекламо розповсюджувачем, призводить до збитків рекламо розповсюджувача (оскільки плата за договором про надання дозволів не залежить від факту розміщення реклами) та виникненню конфліктних ситуацій з місцевими мешканцями;
- визнання відповідачем своїх грошових зобов'язань та намір повністю добровільно погасити борг шляхом перерахуванням сум на банківський рахунок позивача, що, зокрема, підтверджується листом № 01 щодо реструктуризації заборгованості, черговими поточними платежами по укладеному договору № 654/17 та відсутністю накопичення заборгованості;
- відсутність заперечень позивача проти надання судом розстрочення виконання рішення на строк, що не перевищує один рік.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивач у строк, встановлений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021, не скористався процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, не висловив змістовних та обґрунтованих заперечень з приводу викладених в апеляційній скарзі обставин, внаслідок чого справа розглядається за наявними матеріалами.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/12638/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Буравльов С.І., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/12638/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/12638/21. Призначено справу № 910/12638/21 до розгляду у судовому засіданні 10.02.2022.
Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 отримано позивачем та відповідачем 30.12.2021 та 06.01.2022, відповідно, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (рекомендованого).
Судове засідання у справі № 910/12638/21, призначене на 10.02.2022, не відбулось, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Гаврилюка О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 розгляд справи №910/12638/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 призначено на 24.03.2022.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
У зв'язку із викладеним, судове засідання у справі № 910/12638/21, призначене на 24.03.2022, не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2022 призначено розгляд справи № 910/12638/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 на 26.05.2022.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи викладене, перебування суддів у відпустках, тимчасову непрацездатністю судді Гаврилюка О.М., введення воєнного стану в Україні, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/12638/21 розглядалась протягом розумного строку.
Позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 26.05.2022 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/12638/21 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Між позивачем та відповідачем 06.02.2018 укладено договір № 654/17 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, відповідно до п. 1.1. якого за цим договором на підставі відповідно наказу дозвільного ргану про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідачу, за договором розповсюджувачеві, надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання відповідачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а відповідач зобов'язується користуватися наданим його Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок позивача, за договором підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими відповідачу правами.
Згідно із п.п. 3.1-3.2 договору № 654/17 від 06.02.2018 адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які за відповідачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць. Адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які відповідачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення рекламних засобів, вид рекламних засобів, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць.
Адресні програми є невід'ємними частинами цього договору (пункт 3.6 договору № 654/17 від 06.02.2018).
Адресними програмами на пріоритети № 3 від 06.02.2018, № 4 від 22.03.2018, № 11 від 21.08.2018, № 19 від 20.08.2018, № 17 від 20.08.2018, № 23 від 28.08.2018, № 29 від 11.11.2018, № 33 від 12.11.2018, № 39 від 28.11.2018, № 60 від 30.05.2019, № 57 від 29.05.2019, № 58 від 29.05.2019, № 59 від 29.05.2019 та адресними програмами на право тимчасового користування № 46 від 31.01.2019, № 49 від 19.02.2019 сторони узгодили вид та строк розміщення рекламних засобів, перелік місць для їх розміщення та вартість тимчасового користування.
Вартість тимчасового користування місцями для розміщення реклами за період часу лютий 2019 року - червень 2019 року становить 519 707, 82 грн.
Пунктом 5.2.3 договору № 654/17 від 06.02.2018 передбачено, що відповідач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.
Судом встановлено, що строк оплати за договором № 654/17 від 06.02.2018 є таким, що настав.
З долученої позивачем до позовної заяви довідки про стан розрахунків вбачається, що відповідач оплатив право тимчасового користування тільки частково, у результаті чого, прострочена заборгованість складає 463 651,50 грн.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що у нього відсутня вина з неналежного виконання умов договору № 654/17 від 06.02.2018, оскільки через протести мешканців будинків, де передбачені місця для розміщення реклами, відповідач не міг отримати доступ до місць тимчасового користування.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ) (ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Частинами 1 та 4 статті 286 ГК України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже зазначалось, вартість тимчасового користування місцями для розміщення реклами за період часу лютий 2019 року - червень 2019 року становить 519 707, 82 грн, однак, відповідач оплатив право тимчасового користування тільки частково, у результаті чого, прострочена заборгованість складає 463 651,50 грн.
Доказів відсутності заборгованості матеріали справи не містять, не надано таких доказів і відповідачем, як не доведено і відсутність вини відповідача у порушенні умов оплати договору № 654/17 від 06.02.2018.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 463 651,50 грн є правомірною і підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача 69 547,48 грн - штрафу, 78 043,21 грн - пені, 6 973,75 грн - 3% річних та 2 728,22 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період 26.02.2019 - 25.05.2021.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно із п.п. 7.2, 7.3 договору позивач має право застосувати до відповідача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Позивач має право додатково нарахувати божнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18).
Суд першої інстанції перевіривши розрахунок позивача та здійснивши нарахування пені за вказаний період, врахувавши положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, дійшов висновку, що обґрунтованими сумами пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, є 78 043,21 грн та 69 547,48 грн, відповідно. Колегія суддів здійснивши арифметичну перевірку розрахунку позивача, встановила, що визначений судом розміри пені та штрафу, що підлягають до стягнення є вірними, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування рішення у зазначеній частині.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, передбачених договором, перевіривши розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми у розмірі 6 973,75 грн 3% річних та 2 728,22 грн інфляційних втрат та вважає зазначені суми правильними, обгрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.
У частині першій статті 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від якого колегія суддів Верховного Суду не вважає за необхідне відступати при розгляді справи № 922/2772/18.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Матеріали справи не містять жодних доказів, які підтверджують неможливість використання відповідачем місцями тимчасового користування за договором № 654/17 від 06.02.2018. Відповідач не надав суду доказів звернення до позивача про протести мешканців будинків, де передбачені місця для розміщення реклами, чи про інші обставини, які перешкоджають розміщувати рекламні засоби.
Однак, відповідачем не доведено наявності обставин тяжкого фінансового стану відповідача, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин та не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення.
Також відповідач також просить суд розстрочити виконання рішення суду.
Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Постановою Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 33/229-04, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Сулу України від 13.12.2012 № 18-рп/20121; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012'): відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Частиною 4 наведеної статті 331 ГПК України визначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
В силу наведених приписів процесуального законодавства, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк. Тобто розстрочення виконання судового рішення пов'язано з об'єктивними, непереборними - виключними обставинами, котрі ускладнюють його вчасне виконання.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Так, в силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст. ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, звертаючись до господарського суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду, заявником не надано жодного доказу в обґрунтування поданого клопотання, які б підтверджували скрутний фінансовий стан боржника, не доведено наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Так положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 2, 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/1444/16 від 22.04.2016р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини: "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004); "Європейський суд з прав людини повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції" (рішення Європейського суду з прав людини у справі Савітський проти України, по. 38773/05. від 26.07.20121.
Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. За приписами ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, які належним чином виконали свої обов'язки. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості. Виходячи з цього, лише зазначення у клопотанні про скрутний фінансовий стан підприємства боржника, не свідчать про наявність підстав, вказаних у ст. 331 ГПК України.
Таким чином, проаналізувавши наведені мотиви для відстрочення виконання рішення господарського суду, колегія суддів апеляційного господарського суду, погоджуючись із висновком господарського суду першої інстанції, дійшла висновку, що надані боржником докази не можуть засвідчувати факт відсутності у боржника можливості виконати судове рішення без надання відстрочки, не спростовують наявність вини боржника у виникненні заборгованості та її несплаті, а також боржник не надав доказів, які б могли підтвердити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
З огляду на встановлені обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, правові підстави для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення у справі № 910/12638/21, викладеної у відзиві на позовну заяву, відсутні.
В силу ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, запровадження жорстких карантинних заходів у 2020р. та погіршення фінансового становища відповідача, відсутність у відповідача необхідних коштів, не звільняє його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Крім того, відповідачем не надано доказів вжиття відповідних дій (звернення до позивача, відмова від об'єктів) щодо проблемної ситуації з розміщення реклами на деяких будинках.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/12638/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/12638/21 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/12638/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 у справі № 910/12638/21 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу № 910/12638/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді С.І. Буравльов
С.В. Владимиренко