вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" червня 2022 р. Справа№ 910/17364/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тарасенко К.В.
Разіної Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Державного агентства резерву України
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2021
у справі № 910/17364/21 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту)
до Державного агентства резерву України
про стягнення 142 975, 86 грн,
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 142 975, 86 грн заборгованості за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в 2020 році.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач порушив зобов'язання з виконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № 16-П-ІЗФ-13/а50/22 від 26.09.2013 в частині оплати наданих позивачем послуг зберігання.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.12.2021 позовні вимоги задоволено. Вирішено стягнути з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) заборгованість в розмірі - 142 975,86 грн та 2270,00 грн судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне агентство резерву України, звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2021 у справі № 910/17364/21 та прийняти нове рішення, в якому відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права щодо обов'язковості виконання сторонами умов договору та положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" (надалі - Порядок), порушення норм процесуального права в частині виходу за межі заявлених позовних вимог, шляхом фактичної зміни порядку оплати за договором та неповне з'ясування обставин справи, що на думку відповідача, призвело до неправомірного задоволення місцевим господарським судом позовних вимог.
Зокрема відповідач наголошує на тому, що у нього відсутні підстави для сплати заборгованості у розмірі 142 975, 86 грн, оскільки основною підставою для здійснення відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, необхідна наявність узгодженого сторонами кошторису витрат, який в свою чергу, є умовою виділення та надходження цільових бюджетних асигнувань.
За таких обставин, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов неправомірних висновків щодо наявності підстав для задоволення позову. Адже позовні вимоги позивача ґрунтуються на непогодженому кошторисі витрат за зберігання матеріальних цінностей держрезерву за 2020 рік та фактично не підтверджені належними доказами.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що зауваження відповідача щодо неможливості погодження звіту з витрат через не погодження кошторису, і як наслідок відсутність бюджетних асигнувань, на розсуд позивача не є належною підставою для не виконання відповідачем договірних зобов'язань, оскільки кошторис та пояснення до нього надавались відповідачу своєчасно та неодноразово.
В свою чергу позивач вказує на те, що надати відповідачу обґрунтування фактичних витрат (платіжних документів), тобто ще не понесених позивачем витрат, об'єктивно не виявлялося можливим, оскільки складання кошторису витрат здійснюється на майбутній період та є орієнтованим розрахунком, здійсненим позивачем до видатків минулого року та прогнозованих витрат майбутнього періоду.
За таких підстав, позивач вважає, що не погодження відповідачем спірного кошторису не є не виконання зберігачем умов договору.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2022, апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2021 у справі № 910/17364/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17364/21. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2021 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/17364/21.
До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/17364/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2021 у справі № 910/17364/21. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
26.09.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту, зберігач, позивач) та Державним агентством резерву України (держрезерв, відповідач) укладено договір № 16-П-ІЗФ/а50/22 (надалі - договір).
Пунктом 1.1. договору встановлено, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву (надалі - цінності) здійснюється у складських приміщеннях, на майданчиках, у холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах, зерносховищах зберігача.
Відповідно до п. 1.2. договору держрезерв передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1мр. Передбачені цим договором форми актів затверджуються держрезервом.
Зі змісту п. 2.8. договору передбачений обов'язок зберігача щороку разом з річним звітом форми №12мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік, згідно з додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532.
Обов'язки держрезерву визначені у п.п. 3.1., 3.2. договору, а саме: відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі та оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами.
Згідно п. 4.3. договору оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання та погодження держрезервом акта встановленої форми.
За розрахунком позивача, витрати на зберігання матеріальних цінностей за 2020 рік становлять у загальному розмірі 142 975, 86 грн, що і стало причиною виникнення даного спору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.12.2021 позовні вимоги задоволено. Вирішено стягнути з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) заборгованість в розмірі - 142 975,86 грн та 2270,00 грн судового збору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
В силу вимог ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Статтею 938 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Згідно зі ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
За змістом ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Частиною 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок).
За приписами п. 7 зазначеного Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно п. 3.1 договору відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до п. 3 Порядку, сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Згідно із п. 6 Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання визначається Держрезервом за найкращою ціновою пропозицією згідно з додатками 2 і 3 або за формулою: Bз = Kз х Sз + Dв, де Kз - середній розмір суми витрат на зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища, 1 тонну зернових культур; Sз - площа складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), об'єм холодильної камери (резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища), тонн зернових культур; Dв - додаткові витрати.
На підтвердження понесених витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за 2020 рік на суму 142 975, 86 грн, позивач на виконання вимог п. 2.8. договору, листом від 11.01.2020 №26/14-01-06/Вих/14 направив відповідачу кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) на 2020 рік (надалі - кошторис), який було отримано відповідачем 14.01.2020, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення.
Листом від 29.01.2020 №248/0/4-20 відповідач повернув позивачу кошторис без погодження на доопрацювання, зазначивши, що для погодження кошторису необхідно надати пояснення та копії (витяги) нормативних документів, що підтверджують заплановані витрати, відповідно до кожної статті витрат, як то: документи, що підтверджують витрати по заробітній платі (копії посадових інструкцій, витяги зі штатних розписів щодо займаних посад, копії/витяги з регламентуючих документів щодо нарахування додаткової заробітної плати.
Листом від 24.02.2020 №6/04.01/14-01-03, не зважаючи на невмотивованість вимог відповідача, з метою уникнення подальшого вирішення питання щодо виконання умов договору в судовому порядку, позивач надав на адресу відповідача завірені належним чином копії документів, визначених в листі від 29.01.2020 №248/0/4-20 та надавши додаткові пояснення. Лист відповідачем отримано 02.03.2020 про, що свідчить інформація, зазначена в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Листом від 12.03.2020 №675/0/4-20 відповідачем було повторно повернуто направлені документи без погодження, мотивуючи необхідністю надання раніше наданої та додаткової інформації щодо амортизації та потребою в оформленні інформації, наданої листом від 24.02.2020 №6/04.01/14-01-03 у вигляді довідки.
Листом від 06.04.2020 №М12/04.01/14-01-03 позивач повторно звернувся до відповідача про незаконність його вимог щодо надання додаткових документів та просив погодити наданий кошторис. Вказаний лист отримано відповідачем 15.04.2020, про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Листом від 13.05.2020 №1095/0/4-20 відповідач повернув кошторис без погодження, мотивуючи відсутністю документів щодо підтвердження витрат по охороні (платіжні документи або будь-які інші документи, що підтверджують вартість послуг).
Листом від 10.06.2020 №15/04.01/14-01-03 позивач надав пояснення щодо неможливості надання копії договору, оскільки згідно п. 39 Переліку відомостей, які містять службову інформацію, і яким надається гриф "Для службового користування", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 31.05.2013 №335, даному договору про надання послуг охорони присвоєно гриф "Для службового користування" та позначення "Копіюванню не підлягає".
Окрім того, позивачем у вищезгадану листі зазначено, що розрахунки, наведені в кошторисі, є орієнтовними, складеними відповідно до видатків, понесених в минулий період, а отже надати платіжні документи, що підтверджують вартість послуг не виявляється можливим через їх об'єктивну відсутність, оскільки послуги ще не надані та відповідно не оплачені. Цей лист отримано відповідачем 15.06.2021 про, що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Листом від 08.07.2020 №1581/0/4-20 відповідач повернув кошторис з повторною вимогою надання документів, в тому числі раніше вже наданих, про які що позивачем вже було неодноразово зазначено в листах-відповідях на аналогічні за змістом листи.
На виконання вимог п. 2.7 договору позивачем листом від 20.01.2021 №31/14.01/14-01-03 було направлено звіт по витратам на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву Ізмаїльської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) за 2020 рік (надалі - Звіт), який було отримано відповідачем 25.01.2021, про факт чого свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Листами від 25.03.2021 №12/04.01/14-03-03 та від 28.04.2021 №14/04.01/14-03-03 позивач знову звернувся до відповідача про необхідність надання погодженого звіту. Факт отримання даних листів 29.03.2021 та 05.05.2021 (відповідно) підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Листом від 27.05.2021 №1253/0/4-21 відповідач повернув на адресу позивача непогоджений звіт з підстав втрати бюджетних асигнувань на 2020 рік.
Листом від 14.06.2021 №22/04.01/14-03-03 позивачем було повторно направлено на адресу відповідача документи на погодження, в тому числі звіт. Отримання даного листа відповідачем підтверджується листом-відповіддю останнього від 01.07.2021 №1556/0/4-21, яким відповідач вкотре повернув позивачу документи, в тому числі й звіт, без погодження та підписання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено витрати на зберігання матеріальних цінностей за 2020 рік у розмірі 142 975, 86 грн відповідно до договору № 16-П-ІЗФ/а50/22 від 26.09.2013.
В свою чергу, понесені позивачем фактичні витрати відповідачем відшкодовані не були.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає висновок місцевого господарського суду обґрунтованим стосовно задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 142 975, 86 грн.
Доводи відповідача про те, що у нього відсутні підстави для сплати заборгованості у розмірі 142 975, 86 грн, оскільки основною підставою для здійснення відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву необхідна наявність узгодженого сторонами кошторису витрат, який в свою чергу, є умовою виділення та надходження цільових бюджетних асигнувань, колегією суддів відхиляється, виходячи з того, що п. 7 Порядку, відкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних збитків державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між держрезервом та зберігачем, а також умови якого не передбачають надання жодних документів, що підтверджують видатки зберігача.
Враховуючи, що будь-яких заперечень щодо порядку та умов укладення спірного договору на час його підписання та на протязі виконання зі сторін не було подано ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції.
При цьому, доказів визнання недійсним чи розірвання договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № 16-П-ІЗФ-13/а50/22 від 26.09.2013 матеріали справи теж не містять, судова колегія дійшла висновку про те, що позивачем документально підтверджено витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2020 рік на суму 142 975, 86 грн.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу на посилання позивача у позові стосовно того, що відповідач протягом всього строку дії договору № 16-П-ІЗФ-13/а50/22 від 26.09.2013 не сплачував позивачу належні кошти, про що свідчить долучена до матеріалів справи судова практика між тими ж сторонами з аналогічних спорів, зокрема:
- по справі № 910/26220/15 про стягнення заборгованості за зберігання матеріальних цінностей державного резерву протягом 2014 року в сумі 126 398,40 грн;
- по справі № 910/15979/16 про стягнення заборгованості за зберігання матеріальних цінностей державного резерву протягом 2015 року в сумі 121 718,26 грн;
- по справі № 910/6420/18 про стягнення заборгованості за зберігання матеріальних цінностей державного резерву протягом 2016 року в сумі 154 234,38 грн;
- по справі № 910/6720/18 про стягнення заборгованості за зберігання матеріальних цінностей державного резерву протягом 2017 року в сумі 166 408,49 грн;
- по справі № 910/7763/19 про стягнення заборгованості за зберігання матеріальних цінностей державного резерву протягом 2018 року в сумі 163 546,13 грн;
- по справі № 910/10246/19 про стягнення заборгованості за зберігання матеріальних цінностей державного резерву протягом 2019 року в сумі 288 046,16 грн.
Інші наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.
В свою чергу, наведені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права та матеріального права.
Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав колегією суддів також не встановлено.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.12.2021 у справі № 910/17364/21 - без змін.
Матеріали справи № 910/17364/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді К.В. Тарасенко
Т.І. Разіна