26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 344/10878/16-ц
провадження №61-4447ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Ткачука О. С.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 жовтня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Іфкомсервіс», про відшкодування збитків, зустрічним позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття нежитлового приміщення,
У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ), про відшкодування збитків, у якому просив суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 завдані внаслідок затоплення матеріальні збитки в сумі 144 130,30 грн, судові витрати на проведення оцінки визначення розміру матеріального збитку в розмірі 3 000,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 14 000,00 грн, витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 611,30 грн.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11 жовтня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ФОП ОСОБА_4 .
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14 листопада 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Іфкомсервіс» (далі - ТОВ «Іфкомсервіс»).
16 січня 2017 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в якій просив зобов'язати ОСОБА_4 відшкодувати ОСОБА_1 завдану матеріальну та моральну шкоду, зобов'язати ОСОБА_4 відшкодувати ОСОБА_5 завдану матеріальну шкоду, а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14 березня 2017 року об'єднано в одне провадження позовні вимоги за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Іфкомсервіс», про відшкодування збитків по справі №344/10878/16-ц та вимоги по справі №344/576/17 за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття нежитлового приміщення.
27 січня 2017 року ОСОБА_1 подав до суду уточнену зустрічну позовну заяву, якою просив зобов'язати ОСОБА_4 відшкодувати на його користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 1 000,00 грн; зобов'язати ОСОБА_4 відшкодувати завдану матеріальну шкоду на користь ОСОБА_3 в розмірі 10 000,00 грн, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 жовтня 2021 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , ТОВ «Іфкомсервіс», про відшкодування збитків задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 144 130,30 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 611,30 грн, витрати за проведення оцінки визначення вартості матеріального збитку у розмірі 3 000,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття нежитлового приміщення, відмовлено.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року у справі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Задної Р. Є. залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду від 23 жовтня 2021 року залишено без змін.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом спору у даній справі є вимоги майнового характеру за первісним позовом щодо відшкодуванняматеріальної шкоди у розмірі 144 130,30 грн та витрат за проведення оцінки визначення вартості матеріального збитку у розмірі 3 000,00 грн. За зустрічним позовом предметом спорує вимоги майновогохарактеру щодо відшкодування завданої матеріальної шкоду в розмірі 11 000,00 грн; відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.
Вимоги майнового характеру у цій справі станом на 01 січня 2022 року не перевищують двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 250 = 620 250,00 грн).
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону та заявлених позовних вимог, дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести дану справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин за первісним та зустрічним позовами.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Верховний Суд урахував ціну позову, предмет позову, складність та прийшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Касаційна скарга містить посилання на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи. Також заявник зазначає, що дана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Верховним Судом перевірено, чи мають місце підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких касаційне провадження у малозначній справі підлягає відкриттю, та з урахуванням обставин, на які посилався заявник в касаційній скарзі, зазначених підстав не встановлено.
При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце інші обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], § 230, № 36760/06, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції» (Levages Prestations Services v. France), § 45; рішення у справі «Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії» (Brualla Gomez de la Torre v. Spain), § 37; та «Козліца проти Хорватії» (Kozlica v. Croatia), §32, від 02 листопада 2006 року, № 29182/03, «Шамоян проти Вірменії» (Shamoyan v. Armenia) § 29, від 07 липня 2015 року № 18499/08).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії», § 36; рішення у справі «Козліца проти Хорватії», § 33; рішення у справі ««Булфрахт Лтд» проти Хорватії», § 34, «Добріч проти Сербії» (Dobric v. Serbia), «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), № 2611/07 та § 54, від 21 червня 2011 року, № 15276/07, та «Йовановіч проти Сербії» (Jovanovic v. Serbia), § 48, від 02 жовтня 2012 року, № 32299/08).
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане рішення у справі «Добріч проти Сербії», § 54).
Також, ЄСПЛ постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви від 09 жовтня 2018 року № 26293/18 у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
ЄСПЛ у цьому рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.
Отже, за прецедентною практикою ЄСПЛ обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Вказівка в резолютивній частині постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року про можливість її оскарження до Верховного Суду, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржені судові рішення ухвалені у малозначній справі.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 жовтня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Іфкомсервіс», про відшкодування збитків, зустрічним позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття нежитлового приміщення.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
О. С. Ткачук