06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 629/1261/15-а
адміністративне провадження № К/990/11795/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року у справі №629/1261/15-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, Кабінету Міністрів України, Лозівського міського голови Степанова Сергія Федоровича, Лозівського міського голови Зеленського Сергія Володимировича, треті особи Комунальне підприємство "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області, Комунальне підприємство "Лозоваводоканал" Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з із позовною заявою, у якій з урахуванням заяви від 25.05.2015, просив суд:
- визнати протиправними дії і бездіяльність Лозівського міського голови Степанова С.Ф. - суб'єкта владних повноважень такими, що порушують статті 22, 92 Конституції України, статті 2, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 18, 19, 22 Закону України «Про звернення громадян», статтю 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтю 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», статті 7, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закон України «Про захист прав споживачів», статті 71, 171 Кодексу адміністративного судочинства України;
- зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, а саме: забезпечити створення необхідних умов для реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення, особистий прийом та обов'язкове одержання обґрунтованої відповіді на них, а також неухильне виконання вимог Закону України «Про звернення громадян» щодо об'єктивної, всебічної і вчасної
перевірки заяв і скарг, домагатися реального здійснення рішень;
- зобов'язати Лозівського міського голову Степанова С.Ф. прийняти
відповідне рішення щодо визначення джерел фінансування забезпечення робіт, пов'язаних з повіркою/заміною засобів обліку води (демонтажу, повірки, ремонту, транспортування, монтажу, опломбування) для суб'єктів господарювання, що надають послуги за тарифами, до складу яких не включені витрати на повірку засобів обліку води;
- поновити до попередніх розмірів - 139,07 грн. (64,39 грн;. - водопостачання, 74,68 грн. - водовідведення) передбачену пунктом 5 статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 50% знижку плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами), згідно із частинами 2, 3, статті 2 цього Закону відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України через визнання: постанови Кабінету Міністрів України №409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» із роз'ясненнями Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.10.2014 №7/10-12779 щодо застосування вказаної постанови і рішенням Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області №470 від 10.08.2010 недійсними у частині нерівноцінної заміни, а саме: зниження норм споживання послугами з водопостачання та водовідведення - 7,0 куб.м на одну особу на місяць, необґрунтованого встановлення соціальних нормативів користування послугами, на які надаються пільги, - 4,0 куб.м на одну особу на місяць
, що незаконно скасовує 65,97 грн. нарахувань пільг за діючими на 25.05.2015 тарифами;
- відновити втрачену можливість розраховуватися за показанням лічильників води через порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу безпідставно була знижена 50% знижка плати за користування водопостачанням і водовідведенням, у зв'язку з чим рішення підприємств, які надають пільги, були оскаржені на ім'я Лозівського міського голови Степанова С.Ф., оскільки він здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету та, як зазначає позивач, питання по суті не вирішується, на скаргу від 9.12.2014 року ніхто не реагує взагалі, письмові відповіді не надавались. Заяви позивача про визначення дати на особистий прийом за поштовим повідомленнями від 19 січня і 18 лютого 2015 року Лозівським міським головою Степановим С.Ф. двічі проігноровані. Дії і бездіяльність відповідача при наданні житлово-комунальних послуг, на думку позивача, грубо порушують конституційні, соціальні права громадян, права споживачів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Лозівського міського голови - Степанова Сергія Федоровича - суб'єкта владних повноважень щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_1 від 9.12.2014 року та від 19.01.2015 року;
- зобов'язано Лозівського міського голову - Зеленського Сергія Володимировича забезпечити розгляд скарг ОСОБА_1 від 9.12.2014 року, від 19.01.2015 року;
- зобов'язано Лозівського міського голову - Зеленського Сергія Володимировича вирішити питання щодо особистого прийому ОСОБА_1 згідно затвердженого графіку.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивач втретє звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 10 травня 2022 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судами попередніх інстанції під час прийняття оскаржуваних рішень не були враховані висновки Верховного Суду прийняті у подібних правовідносинах, а саме: у постановах Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 та у справі №815/5329/16. Проте, варто зазначити, що правовідносини, які склались у цій справі не є подібними до правовідносин у справах №235/499/17 та №815/5329/16, що у свою чергу не є належним обґрунтуванням підстав передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, у справі №629/1261/15-а спірні правовідносини, окрім іншого склались через незгоду позивача з діями і бездіяльністю відповідача, а саме з тим, що позивачу була безпідставно знижена 50% знижка плати за користування водопостачанням і водовідведенням, у зв'язку з чим рішення підприємств, які надають пільги, були оскаржені на ім'я Лозівського міського голови Степанова С.Ф. Крім того, позивач просив суд зобов'язати Лозівського міського голову Степанова С.Ф. прийняти
відповідне рішення щодо визначення джерел фінансування забезпечення робіт, пов'язаних з повіркою/заміною засобів обліку води (демонтажу, повірки, ремонту, транспортування, монтажу, опломбування) для суб'єктів господарювання, що надають послуги за тарифами, до складу яких не включені витрати на повірку засобів обліку води.
Натомість у справі №235/499/17, розглянутій Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, правові відносини виникли через незгоду позивача з тим, що відповідач почав нараховувати оплату без урахування показів квартирних засобів обліку згідно норм споживання, мотивуючи це тим, що позивачем порушено строк проведення державної повірки квартирних приладів обліку.
У справі №815/5329/16, правові відносини виникли через незгоду позивача з постановою від 22 вересня 2016 року №35 про накладення на ТОВ "Інфокс" стягнень передбачених ст.23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991р. №1023-ХІІ.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Одночасно, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Разом з тим, як вже зазначалось Верховним Судом в ухвалі від 16 серпня 2021 року, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Отже, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року у справі №629/1261/15-а.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2021 року у справі №629/1261/15-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, Кабінету Міністрів України, Лозівського міського голови Степанова Сергія Федоровича, Лозівського міського голови Зеленського Сергія Володимировича, треті особи Комунальне підприємство "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області, Комунальне підприємство "Лозоваводоканал" Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду