м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
12 липня 2010 р. Справа № 2-а-1993/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,
при секретарі судового засідання: Балан Марині Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Гембера С.В. - представник на підставі довіреності;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Прокуратури Вінницької області
про: визнання протиправною бездіяльність
В травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Вінницької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем проігноровано надання відповіді на звернення направлені Адміністрацією Президента України листами від 04.03.2010 року № 22/012142-02 ПК, № 22/012143-02 ПК - контроль, № 22/012144-02 П та Генеральною прокуратурою України листом від 02.03.2010 року № 05/г/1-11020-10. А також не надано відповіді на запити, що були направлені позивачем до Прокуратури Вінницької області протягом періоду з 12.03.2010 року по 28.03.2010 року, чим порушено вимоги Конституції України та Закону України "Про інформацію".
У судовому засіданні позивач позов підтримав повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що до прокуратури Вінницької області 09.03.2010 року з Генеральної прокуратури України із супровідним листом №05/2/1-11020-10 від 02.03.2010 року за підписом заступника Генерального прокурора України Корнякової Т.В. та 16.03.2010 року з Адміністрації Президента України із листом № 22/012142-02 ПК, № 22/012143-02 ПК від 04.03.2010 року надійшли звернення ОСОБА_1
За наслідками вирішення вказаних звернень 13.04.2010 року за підписом заступника прокурора Вінницької області - Шишка П.Ф. заявнику направлено відповідь №07/1-1844-09 від 09.04.2010 року. До прокуратури області 16.03.2010 року з Адміністрації Президента України із супровідним листом №22/012144-02 П від 04.03.2010 року надійшло звернення ОСОБА_1 За наслідками вирішення вказаного звернення 30.03.2010 року заявнику направлено відповідь за №19-1844-09 від 29.03.2010 року. Також, 12, 16, 17, 18, 19 та 22.03.2010 року ОСОБА_1 звертався в прокуратуру області із заявами, які були аналогічні за змістом вищевказаним зверненням або стосувалися їх розгляду, та, у зв'язку з цим, вирішувались з ними в одному провадженні.
Також, 29.03.2010 року в прокуратуру області звернувся ОСОБА_1 зі зверненням, за наслідками розгляду якого 31.03.2010 року заявнику направлено відповідь за №19-1844-09 від 31.03.2010 року.
Крім того, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо неналежного розгляду вищевказаних звернень та неотримання відповідей про результати їх вирішення, яке надійшло до прокуратури області з Адміністрації Президента України із листом №22/031142-02 К від 09.04.2010 року, заявнику 07.05.2010 року за підписом заступника прокурора області Шубіна Р.І. направлена відповідь за № 19-1844-09 від 07.05.2010 року.
Поряд з цим, представник відповідача заперечуючи проти позову звернув увагу суду на те, що, положеннями Інструкції з діловодства в органах прокуратури України та Правил надання послуг поштового зв'язку затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, не встановлено обов'язок органу прокуратури, як відправника простої поштової кореспонденції доводити факт направлення її до вузла поштового зв'язку або вручення відповіді особисто заявнику.
Таким чином, доводи ОСОБА_1 щодо ненадання відповідачем відповідей на його звернення не знайшли свого підтвердження, а факт направлення відповідей позивачу підтверджується витягами з книги обліку вихідної кореспонденції.
Посилаючись на вищевикладені обставини, представник відповідача - Гембера С.В. в судовому засіданні позов не визнав, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Конституцією України (зокрема ст. 40) передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Ч.3 даної статті передбачено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Отже, Закон встановлює загальний термін, в період якого необхідно дати відповідь на звернення громадянина (не більше одного місяця). В деяких випадках Законом передбачено інші терміни для надання відповіді.
Згідно ч.3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 не отримав відповіді на звернення направлені Адміністрацією Президента України та Генеральною прокуратурою України, а також на свої запити до Прокуратури Вінницької області протягом визначеного законодавством терміну, оскільки поштова кореспонденція від відповідача не надходила до нього.
В той же час судом встановлено (шляхом огляду та дослідження наглядового провадження), що посадовими особами Прокуратури Вінницької області вжиті дії з підготовки відповідей на згадані звернення та запити позивача, відповіді на звернення та запити позивача були відправлені останньому, що підтверджується витягами з книги обліку вихідної кореспонденції.
При цьому суд враховує те, що відповіді на звернення громадян надсилаються простими поштовими відправленнями, а тому у органу прокуратури відсутні інші докази, крім долучених до матеріалів справи, які могли б свідчити про факт відправлення простої поштової кореспонденції до вузла поштового зв'язку або отримання такої кореспонденції особисто заявником.
Суд враховує посилання представника відповідача на п. 7.5 Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, відповідно до якого встановлено вичерпний перелік відправлень, які мають надсилатися рекомендованими листами та зважає на те, що серед зазначеного переліку відповіді на звернення громадян відсутні.
Однак, судом встановлено, що відповідно до наказу Генеральної Прокуратури України від 28.12.2002 року №90 "Про затвердження Інструкції з діловодства в органах прокуратури України" (чинний на період спірного листування сторін) рекомендованими листами або бандеролями (посилками) надсилаються організаційно-розпорядчі та інші документи за підписом керівництва прокуратури, витяги із наказів з особового складу, штатні розклади, фінансові та процесуальні документи, кримінальні справи, наглядові провадження, матеріали перевірок, листи з додатками, кореспонденція, що адресується за кордон. Рекомендовані (цінні) листи та бандеролі (посилки) здаються на пошту відповідно до реєстру (додаток 17), в якому вказуються номери поштових відправлень, адреса, одержувач, номери документів. Реєстр складається у трьох примірниках - один залишається у секретаріаті для довідок, а повернений з пошти передається до бухгалтерії для звіту.
Решта документів враховується в поштових реєстрах або книгах (додаток 18), де вказується номер листування та дата відправлення. Якщо номер безособовий, наприклад: "07р" - поряд з ним у дужках вказується прізвище з ініціалами одержувача чи назва організації.
Документи, що адресуються постійним кореспондентам, рекомендується відправляти у конвертах з адресою одержувача та відправника, що виготовляються заздалегідь машинописним або друкарським способом.
Таким чином, положеннями цієї Інструкції передбачена обов'язковість складання поштових реєстрів та ведення книг, форма яких закріплена додатками 17 та 18 відповідно.
В свою чергу, представники відповідача не змогли надати для огляду у судовому засіданні інші докази, зокрема оригінал чи витяг з книги у вигляді додатку 18, так як судом була встановлена невідповідність (недодержання) форми попередньо наданих витягів з книги обліку вихідної кореспонденції, формі, що закріплена у додатку 18 до Інструкції №90, а саме відсутність відмітки про прийняття відправлень відповідальним працівником поштової установи.
З огляду на викладені обставини, у суду виникли сумніви щодо долучених відповідачем до матеріалів справи копій витягів з книги обліку вихідної кореспонденції, як належних доказів по справі.
Відповідно до ч.3 ст.70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні спору не беруться до уваги.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем частково переконують у підставності позовних вимог.
Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі.
Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі
За правилами ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак на думку суду відповідач був зобов'язаний обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх заперечень, чого останнім у повному обсязі зроблено не було.
Вирішуючи даний спір суд керувався внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні обставин справи. При цьому були застосовані положення ч.1 ст.71 КАС України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В свою чергу, суд частково відмовляє в задоволенні позовної вимоги, стосовно зобов'язання прокуратури Вінницької області надати протягом 15-ти днів, відповідно до законодавства, належну і обґрунтовану відповідь на направлення Адміністрації Президента України від 04.03.2010 року №22/012142-02 ПК, №22/012143-02 ПК - контроль, №22/012144-02 П, Генеральної прокуратури України від 02.03.2010 року №05/г/1-11020-10 та запити позивача направлені протягом періоду з 12.03.2010 року по 28.03.2010 року, оскільки зобов'язання суб'єктів владних повноважень дотримуватись вимог чинного законодавства України (зокрема термінів (строків) розгляду звернень громадян) визначено Конституцією України та рядом інших законів і не потребує додаткового окреслення (конкретизації) рішенням суду.
Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягають частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 94 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи те, що позов задоволено частково, позовні вимоги не містять майнового характеру, а позивачем згідно квитанції від 14.05.2010 року №76 сплачено судовий збір у сумі 3,40 грн., суд дійшов висновку, що судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача в сумі 1,70 грн.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність прокуратури Вінницької області, яка виявилась у ненаданні відповіді на звернення, що були направлені Адміністрацією Президента України від 04.03.2010 року № 22/012142-02ПК, № 22/012143-02 ПК - контроль, № 22/012144-02 П. Генеральної прокуратури України від 02.03.2010 року № 05/г/1-11020-10, а також запитів, що були направлені до Прокуратури Вінницької області протягом періоду з 12.03.2010 року по 28.03.2010 року.
Зобов'язати прокуратуру Вінницької області у встановлені законом строки надати ОСОБА_1 відповідь на звернення.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 (одна) грн. 70 коп.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 16.07.10
Суддя Чернюк Алла Юріївна