м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
12 липня 2010 р. Справа № 2-а-2192/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Альчука Максима Петровича,
при секретарі судового засідання: Колодійчуку О.В.
за участю представників сторін:
позивача : Жученко Т.П. - представник за довіреністю
відповідача : Караваєвій О.І. - представник за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницького обласного відділення соціального захисту інвалідів
до: сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вахнівка"
про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вахнівка" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році.
Згідно з поданим СТОВ Агрофірма "Вахнівка" звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік останнім самостійно зазначено середньооблікову кількість штатних працівників 113 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 3 особи. Самостійно визначена відповідачем кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 5 осіб.
Таким чином, відповідачем не виконано вимог ст.ст. 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме не забезпечено встановленого нормативу робочих місць, призначеного для працевлаштування інвалідів, а також не розраховано та не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій, яка у відповідності до ст. 20 вищевказаного Закону становить 18584,06 грн..
У строк, визначений ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", вказана сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем сплачена не була, що спричинило нарахування позивачем пені у розмірі 228,78 грн. Станом на момент звернення до суду адміністративно-господарські санкції та пеня у добровільному порядку відповідачем сплачені не були, що зумовило звернення позивача до суду з позовом про їх стягнення.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та письмові докази у справі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених в письмових запереченнях від 10.06.2010 року, окремо суду пояснивши, що з нарахуванням штрафних санкцій та пені підприємство не погоджується, оскільки відповідачем впродовж 2009 року вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів. Зокрема, представник відповідача наголосила на тому, що товариство протягом 2009 року неодноразово повідомляло Калинівський районний центр зайнятості про наявність вільних вакантних місць саме для працевлаштування інвалідів, про що свідчить довідка № 04-23/908 від 07.07.2010 року про надання відповідачем протягом 2009 року звітів з інформацією про наявність вільних робочих та вакансій, на яких можуть працювати інваліди. Як вбачається з даної довідки, протягом 2009 року відповідачем працевлаштовано одну особу, решта інвалідів, які перебувають на обліку відмовились від роботи по причині віддаленості місця роботи від місця проживання.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідачем до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 113 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 5 осіб.
На запит позивача, Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів № 01-08/556 від 20.04.2010 року, Калинівський районний центр зайнятості у Вінницькій області надав відповідь за № 06-23/591 від 14.05.2010 року, згідно з якою відповідачем у 2009 році було подано звіти за формою № 3-ПН щодо інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
За даними Калинівського районного центру зайнятості відповідачем неодноразово надавались форма № 3-ПН про наявність вакансій інвалідів на посаду робітників на низько кваліфікованих сільськогосподарських роботах. На вказані вакансії надано 6 направлень інвалідам з числа безробітних, в результаті чого 1 вакансія укомплектована, решта осіб відмовились у зв'язку з віддаленістю від місць проживання. Окрім того, СТОВ Агрофірма "Вахнівка" неодноразово проводились семінари та ярмарки вакансій.
Судом досліджено розрахунки адміністративно-господарських санкцій та пені, згідно з якими розмір адміністративно-господарських санкцій становить 18584,06 грн., пені - 228,78 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить зобов'язати відповідача сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2009 році, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році в кількості 2-х робочих місць, а також не розрахував та вчасно не сплатив адміністративно господарських санкцій.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача, оцінюючи доводи сторін та надані ними докази, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
З аналізу положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства самостійно займаються працевлаштуванням інвалідів в порядку ст. 18 Закону, при цьому ст. 18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).
Згідно з п. 2 Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Суд встановив, що відповідачем виконані вимоги постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо подання інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів.
Наказом Міністерства праці та соціального захисту політики України № 223 від 15.05.2007 року затверджено порядок нарахування пені та її сплати. Відповідно до п. 3.3 наказу документами, що підтверджують невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, є звіт за формою 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42, рішення суду, акт перевірки відділенням Фонду роботодавця.
Згідно з наданими суду документами, зокрема, звіту підприємства-відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2009 році на підприємстві становила 113 осіб, згідно зі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2009 році визначена - 3 місця. Фактично, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність на підприємстві-відповідача, складає 5 осіб.
Судом встановлено, що відповідачем у 2009 році було подано звіти про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою 10-ПІ, що підтверджується матеріалами справи.
Судом також досліджено відповідь Калинівського районного центру зайнятості від 14.05.2010 року, згідно з якою відповідачем впродовж 2009 року надавались звіти за формою №3-ПН щодо інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, на підставі чого Калинівським РЦЗ надано 6 направлень інвалідам з числа безробітних.
Як вбачається з матеріалів справи та з'ясовано в судовому засіданні, за результатами направлень 1 особа відповідачем працевлаштована, решта осіб відмовились по причині відділеності місця роботи від місця проживання даних громадян.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.
Виходячи з вимог ст. 71 КАС України суд повинен всебічно перевіряти всі обставини справи. В даному випадку, досліджуючи спірні правовідносини, суд враховує, що працевлаштуванню інваліда передує створення роботодавцем робочих місць відповідно до розрахованого нормативу та інформування органів з працевлаштування про наявність таких робочих місць.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем були виконані вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" щодо створення робочих місць для інвалідів, що підтверджується наявними доказами у справі.
Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства-відповідача, позивачем не представлені і у справі відсутні.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відносно відповідача - СТОВ Агрофірма "Вахнівка" відсутні.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Представником відповідача надано достатньо доказів, які свідчать про вжиття ним можливих заходів щодо працевлаштування необхідної кількості інвалідів.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: < Дата >
Суддя Альчук Максим Петрович
12.07.2010