29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"21" липня 2010 р. Справа № 14/870-10
За позовом приватного підприємця ОСОБА_1 с. Філянівка, Новоушицький район, Хмельницька область
до приватного підприємця ОСОБА_2 м. Хмельницький
про стягнення 91 460,79 грн.
Головуючий суддя Гладюк Ю. В.
судді Грамчук І.В.
Смаровоз М.В.
Представники сторін:
позивача: ОСОБА_4 - за довіреністю від 09.03.2010р.
відповідача: ОСОБА_5 -за довіреністю від 06.07.2010р.
Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 79 258 грн., як безпідставно набутих, а також 6 766,24 грн. процентів за неправомірне користування чужими коштами, 4 446,37 грн. нарахувань інфляції та 990,18 грн. 3% річних.
Повноважний представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні в повному обсязі, з визначених у позові підстав.
Відповідач письмового відзиву на позов не подав, його представник в судовому засіданні 07.07.20010р. позов не визнав вважає що відповідач отримав кошти при фактичній реалізації умов договору купівлі-продажу.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
09.11.2008р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, згідно умов якого сторони зобов'язуються в майбутньому укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу.
Пунктом 2 попереднього договору, розмір грошових коштів, що мають бути сплачені за основним договором в якості оплати вартості предмету основного договору, складає 52500 доларів США.
Відповідно до акту приймання-передачі від 09.11.2008р. ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 отримав автомобіль.
Згідно розписки від 09.11.2008р. ОСОБА_2 отримав 10000 доларів США в рахунок оплати за автомобіль.
08.09.2009р. ОСОБА_2 забрав автомобіль, що підтверджується розпискою.
Станом на 09.11.2009р. договір купівлі-продажу транспортного засобу передбачений попереднім договором від 09.11.2008р. між сторонами не укладався.
Оцінюючи правовідносини, що є предметом дослідження у даній справі, суд враховує наступне.
У відповідності до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ч. 1 ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі -позивачами і відповідачами-можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене та визначення, наведені у ст.3 Господарського кодексу України господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності. Дана позиція викладена в рекомендаціях президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. №04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. №01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008р.".
З аналізу матеріалів справи вбачається, що попередній договір укладався між громадянами як фізичними особами, а не підприємцями. Документи які складались сторонами не відповідають вимогам Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Сукупність даних обставин свідчить про те, що позивач та відповідач діяли не в межах реалізації господарської компетенції, а як громадяни. За таких обставин спір не може вирішуватись господарським судом як господарський.
Відповідно до п. 1 ст. 80 ГПК України Господарського процесуального кодексу, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Так відповідно до п. 3 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 "Про державне мито", сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках, зокрема: припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою.
Зважаючи на вище викладене, господарський суд приходить до висновку про необхідність повернення позивачу з Державного бюджету України сплаченого державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 21, п.1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, п. 3 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 "Про державне мито", суд -
Провадження у справі припинити.
Повернути позивачу з Державного бюджету України державне мито у сумі 914,61 грн., сплачене згідно квитанції №135/182 від 11.05.2010р. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн., сплачені згідно квитанції №136/184 від 11.05.2010р.
Видати відповідні довідки.
Головуючий суддя Ю.В. Гладюк
судді І.В. Грамчук
М.В. Смаровоз
Віддруковано 3 прим.: 1. в справу, 2. позивачу, 3. відповідачу.