14 квітня 2022 року Справа № 160/3007/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком та виплатити заборгованість за період починаючи з 01.02.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримувала пенсію за віком до 01.02.2016, як внутрішньо переміщена особа. Однак, з 01.02.2016 виплату пенсії було припинено. Виплату пенсії не поновлено по сьогоднішній день, у зв'язку з чим утворилась заборгованість з 01.02.2016. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її конституційні права.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 відкрито провадження у справі №160/3007/22 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
29.03.2022 представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що згідно інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, наданої управлінням соціального захисту населення в Покровському районі Дніпропетровської області в січні 2016 року в порядку інформаційного обміну, ОСОБА_1 знято з обліку, як внутрішньо переміщену особу, на підставі чого виплату пенсії з 01.02.2016 року припинено.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.
На звернення представник позивача, листом від 07.12.2021 року №0400-010506-8/160124 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зокрема, повідомило позивача, що згідно інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, наданої управлінням соціального захисту населення в Покровському районі Дніпропетровської області в січні 2016 року в порядку інформаційного обміну, ОСОБА_1 знято з обліку, як внутрішньо переміщену особу, на підставі чого виплату пенсії з 01.02.2016 року припинено.
Втім, позивач вважаючи, що його право на отримання пенсії порушено діями відповідача, звернулась до суду із цим позовом.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
З матеріалів справи суд вбачає, що виплату пенсії позивача було припинено з 01.02.2016 року у зв'язку із закінченням терміну дії довідки відповідно до Постанови № 509.
Проте вказана підстава для припинення виплати пенсії не передбачена статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того згідно з п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі - Порядок № 509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами п. 7.1 Порядку № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що довідка про взяття на облік ОСОБА_1 , переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції є скасованою чи ОСОБА_1 знята з обліку внутрішньо переміщених осіб.
А відтак суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження. Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа № 243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому у справі в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення органу Пенсійного фонду про припинення виплати позивачу пенсії з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За таких обставин, суд доходить висновку про порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі №592/5928/17 (адміністративне провадження №К/9901/44180/18).
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою суду від 14.02.2022 відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України судовий збір за подання до адміністративного суду вказаного позову в сумі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 255, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком та виплатити заборгованість за період починаючи з 01.02.2016 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко