03.06.2022
Справа № 331/3449/21
Провадження № 2/331/154/2022
03 червня 2022 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Антоненко М.В.
за участю секретаря Федорової К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Іскож-2000» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -
01.07.2021 р. до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Іскож-2000» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 17 квітня 2009 року по 06 травня 2021 року позивач, ОСОБА_1 , знаходився у трудових відносинах із Приватним акціонерним товариством «Іскож-2000» (далі - Відповідач). Зазначене підтверджується наказами відповідача та записами у трудовій книжці НОМЕР_1 .
Під час його знаходження у трудових правовідносинах з Відповідачем, з боку останнього йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 190709,20 грн. Підтвердженням факту існування заборгованості є його щомісячні розрахункові листи за період з травня 2020 року по квітень 2021 року включно.
Звертає увагу суду на те, що довідку про середньомісячну заробітну плату та довідку про заборгованість по заробітній платі надати суду не може в наслідок того, що його неодноразові прохання, щодо надання даних документів підприємством ігноруються та йти на контакт з ним адміністрація не бажає.
06 травня 2021 року ОСОБА_1 в наслідок тривалої невиплати заробітної плати прийняв рішення та звільнився з підприємства за власним бажанням (наказ № 5-к від 06.05.2021 року).
Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше, наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Крім того, частинами 1, 2 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи. t,
З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов'язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.
Однак, в день звільнення позивача 06.05.2021 p., відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Згідно із його розрахункових листів за період з травня 2020 по травень 2021 року йому було нараховано до виплати за період з травня 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 190709,20 грн.
Вважає, що з відповідача підлягає стягненню судовому порядку 190709,20 грн.
Просить суд стягнути із приватного акціонерного товариства «Іскож 2000», код ЄДРПОУ: 30599760 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 190709 (сто дев'яносто тисяч сімсот дев'ять) гривень 20 копійок.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2021 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у судове засідання на 05 листопада 2021 року на 08 год. 40 хв.
Позивач надав суду заяву про проведення слухання справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі; у разі неявки відповідача у судове засідання просить ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
За клопотанням позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи через офіційний веб-портал судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud0808, а також у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а також шляхом направлення судової повістки за місцем проживання, у судове засідання не з'явився, поважну причину неявки суду не повідомив, відзив не надав, у зв'язку з чим, на підставі ч. 3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги заяву позивача, приходить до наступного.
Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Матеріалами справи встановлено, що 17 квітня 2009 року позивача, ОСОБА_1 було призначено головою правління Приватного акціонерного товариства «Іскож-2000», що підтверджується копією наказу № 104-к від 17.04.2009 року та відповідним записом у трудовій книжці НОМЕР_1 .
Під час знаходження ОСОБА_1 у трудових правовідносинах з Приватним акціонерним товариством «Іскож-2000», з боку останнього йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з травня 2020 по квітень 2021 року у розмірі 190709,20 грн.
06 травня 2021 року ОСОБА_1 за власним бажанням було звільнено з підприємства, що підтверджується наказом № 5-к від 06.05.2021 року.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі ст. 2 Закону основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Згідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен в день звільнення видати працівнику належним чином оформлену трудову книжку та зробити з ним розрахунки в строки визначені законодавством.
Відповідно до ст. 43 Конституції України громадяни України мають право на своєчасне одержання винагороди за працю.
Згідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно, але не рідне двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищую шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 21, ст. 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.
На день звільнення ОСОБА_1 з Приватного акціонерного товариства «Іскож-2000», останнє повинно було виплатити йому заборгованість по заробітній платі, але виплата суми заборгованості по заробітній платі внаслідок невідомих причин, на день звільнення з підприємства не відбулася.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нарахуванні суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стороною відповідача не надано суду будь-якого належного чи допустимого доказу того, що підприємством вживаються будь-які заходи щодо належного виконання покладеного на нього зобов'язання, а тому суд приходить до висновку, що повний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 з підприємства не проведений з вини роботодавця.
Тому суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок сум є вірним, оскільки іншого розрахунку відповідачем по справі на надано.
Аналізуючи зазначені норми матеріального права, надані докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Іскож-2000» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115, 116, 117 КЗпП України, ЗУ «Про оплату праці», суд
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Іскож-2000» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Іскож-2000», 69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, 1, код ЄДРПОУ 30599760 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 заборговану та невиплачену при звільненні заробітну плату за період з травня 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 190709 (сто дев'яносто тисяч сімсот дев'ять) гривень 20 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Суддя: М. В. Антоненко