Справа № 170/1037/20 Провадження №11-кп/802/264/22 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Категорія:ч.2 ст.286 КК України Доповідач : ОСОБА_2
03 червня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілої - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Шацького районного суду Волинської області від 17 листопада 2021 року,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Грабове Ковельського району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, працюючого водієм у ФОП ОСОБА_10 , невійськовозобов'язаного, раніше не судимого,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбачених ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки: 1) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; 2) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шацького районного суду Волинської області від 21.11.2020 року на автомобіль марки «АУДІ 100», державний номерний знак НОМЕР_1 , який згідно з відомостями бази даних "Реєстрація АМТ", належить ОСОБА_11 .
Речові докази:
- автомобіль марки «АУДІ 100», державний номерний знак НОМЕР_1 - повернуто користувачу ОСОБА_7 ;
- медичну карту №3982 стаціонарного хворого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - повернуто у КНП «Любомльське ТМО Любомльської міської ради».
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави 2512 (дві тисячі п'ятсот дванадцять) грн. 16 коп. судових витрат за проведення судової інженерно-транспортної експертизи (висновок експерта №57 від 02.04.20), та 3922 (три тисячі дев'ятсот двадцять дві) грн. 80 коп. судових витрат у справі за проведення судової інженерно-транспортної експертизи (висновок експерта №430 від 01.10.20).
Так, за вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він 16 листопада 2019 року близько 01 год. 10 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «АУДІ 100», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись на вулиці Незалежності в смт. Шацьк Волинської області, неподалік перехрестя вулиць Незалежності та Вереснева (17 Вересня), в напрямку зменшення нумерації житлових будинків, на ділянці дороги, що має по одній смузі руху в обох напрямках, проявив власну необережність та недбалість, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, і безпечно керувати ним, перевищив максимальну дозволену в населеному пункті швидкість 50 км/год., внаслідок чого з моменту об'єктивного виявлення перешкоди для руху у вигляді пішохода, який рухався на проїзній частині дороги в попутному напрямку, не зміг вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка рухалась в попутному напрямку по проїжджій частині дороги на правій смузі руху. У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми живота, розриву печінки, внутрішньоабдомінальної кровотечі, ЗЧМТ, струсу головного мозку, забійних ран правої гомілки, ссадин реберної дуги справа і лівого колінного суглобу, дрібних різаних ран і ссадин лівої кисті, які у своїй сукупності носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент їх заподіяння.
В прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали стало грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.1.5, п.2.3 (б), (д), п.12.3, п.12.4 та п.12.9 (б) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою КМ України №1306 від 10.10.2001 року (з наступними змінами та доповненнями).
Не погоджуючись із таким вироком, прокурор у кримінальному провадженні оскаржив його з мотивів невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого, внаслідок його м'якості.
Зазначає про те, що судом першої інстанції допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Так, судом визнано недопустимими в якості доказів акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів №229 від 16.11.2019 року та висновок медичного щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 16.11.2019 року у зв'язку з чим перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп'яніння виключено з формулювання обвинувачення та переліку обставин, що обтяжують покарання. Як на підставу визнання вказаних акту та висновку недопустимими доказами, місцевий суд послався на те, що лікарем, який проводив огляд обвинуваченого, не пройдено тематичного удосконалення щодо проведення такого медичного огляду за відповідною програмою відповідно до чинного законодавства, а тому він не мав права проводити огляд. Проте, на його думку, такий висновок суду першої інстанції є неправильним. Огляд обвинуваченого проводився безпосередньо після скоєння ДТП, а при ознайомленні з висновком лікаря щодо результатів огляду, а також протягом проведення досудового розслідування ні обвинувачений, ані його захисник жодних заперечень з приводу огляду обвинуваченого та його результатів, не висловлювали. Крім того, перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп'яніння підтверджується показаннями поліцейського ОСОБА_12 (допитаний в якості свідка), який здійснював супровід ОСОБА_7 до медичного закладу, а також показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . При цьому, звертає увагу суду на те, що можливість підтвердження факту алкогольного сп'яніння можлива й іншими доказами окрім висновку спеціаліста, про що констатовано у постанові Верховного Суду від 11.0.20 у справі №643/20474/15-к.
Зазначає, що заперечення обвинувачення обставини перебування в стані алкогольного сп'яніння, як фактичної обставини справи та відповідно - обставини, що обтяжує покарання, унеможливлює врахування судом обставиною, що пом'якшує покарання - щире каяття.
Прокурор також вважає неправильним висновок суду в частині призначення обвинуваченому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його м'якості. З цього приводу зазначає про те, що обставинами призначення обвинуваченому покарання із встановленням іспитового строку є посилання суду на те, що він є особою молодого віку, за місцем проживання та роботи позитивно характеризується, до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив необережний злочин, на утриманні має матір похилого віку (пенсіонер), активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував витрати на лікування потерпілої, яка просила його суворо не карати. З огляду на такі пом'якшуючі покарання обставини, суд прийшов до висновку, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину обвинуваченим і йому необхідно призначити покарання із застосуванням ст.75 КК України. Проте, такий висновок суду прокурор вважає невірним, оскільки обставини, якими він обґрунтовує можливість застосування ст.75 КК України, є лише характеризуючими даними в загально-соціальному плані та не зменшують суспільної небезпеки, а також його вини у вчиненому злочині. Фактично необхідність застосування ст.75 КК України судом не обґрунтовано, а перелічені у вироку обставини, враховані судом при визначенні розміру покарання і, водночас, як підстави для звільнення від відбування покарання, що на його думку є неприпустимим. Суд у вироку формально вказав на врахування при призначенні покарання тяжкості злочину, однак не надав належної оцінки обставинам кримінального провадження, зокрема, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння із показником - 1,11 проміле, який він вчинив порушивши 5 пунктів ПДР України, внаслідок чого потерпілій заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, які в момент їх заподіяння були небезпечні для життя. Вважає, що наведені судом пом'якшуючі обставини не є такими, які б свідчили про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства. Для досягнення мети покарання, яка передбачена у ст.50 КК України, можливе в разі призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально.
Також вказує про те, що судом було порушено норми кримінального процесуального закону, оскільки у резолютивній частині вироку не зазначено про початок строку відбування покарання, який згідно ст.165 КВК України, обчислюється з моменту проголошення вироку.
Посилаючись на викладене, прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Просить прокурор також у мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення визнати доведеним порушення правил безпеки дорожнього руху обвинуваченим, що спричинило потерпілій ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння, вчиненого в стані алкогольного сп'яніння. При цьому, у мотивувальній частині вироку вказати обставину, яка обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння. В решті вирок суду просить залишити без змін.
Захисником обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_8 на вищевказану апеляційну скаргу подано письмові заперечення, в яких вона просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок, - без змін. При цьому, захисник зазначає про те, що судом правомірно було визнано недопустимими доказами акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів №229 від 16.11.2019 року та висновок медичного щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 16.11.2019 року, і відповідно вірно виключено стан алкогольного сп'яніння обвинуваченого з пред'явленого обвинувачення, а також як обставину, що обтяжує покарання. Вірно також обвинуваченому було призначено судом і покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, яке на її думку повністю відповідає положенням ст.ст.50, 65 КК України, та не є надто м'яким як про це вказує прокурор.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, прокурора, який просив апеляцію задовольнити, обвинуваченого, його захисника та потерпілу, які скаргу заперечили через її безпідставність та просили залишити без задоволення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Суд апеляційної інстанції згідно із положеннями ч.1 ст.404 КПК України судові рішення суду першої інстанції переглядає в межах апеляційної скарги.
Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, окрім як перебування обвинуваченого під час вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині - відсутні.
За положеннями ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Однак, судове рішення у повній мірі вказаній вимозі закону не відповідає.
З приводу апеляційних доводів прокурора про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження в частині, що стосується визнання недопустимими в якості належних доказів акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів №229 від 16.11.2019 року та висновку медичного щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 16.11.2019 року, і як наслідок на його думку, безпідставне виключення обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння, апеляційний суд зазначає наступне.
Визнаючи вказані акт та висновок недопустимими доказами, суд першої інстанції послався на те, що, оскільки лікар ОСОБА_16 , який їх складав не пройшов тематичного удосконалення щодо проведення медичного огляду на виявлення стану алкогольного сп'яніння за відповідною програмою згідно із чинним законодавством, а тому і не мав права проводити такий огляд.
У зв'язку з цим, місцевий суд виключив із формулювання обвинувачення перебування ОСОБА_7 в момент скоєння ДТП в стані алкогольного сп'яніння, та з переліку обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого.
Проте, колегія суддів апеляційного суду з таким висновком місцевого суду не може погодитись з огляду на те, що судом не було надано належну юридичну оцінку згаданому акту та висновку наряду у тому числі наряду з іншими доказами кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 фактичні обставини вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення визнає повністю і, заперечує лише факт його перебування в стані алкогольного сп'яніння в момент скоєння ДТП.
Факт перебування обвинуваченого ОСОБА_7 в стані алкогольного сп'яніння у момент скоєння ДТП, яке мало місце близько 01:10 год. 16.11.2019 року, сторона обвинувачення доводить актом медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів №229 від 16.11.2019 року та висновком медичного щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 16.11.2019 року, які складені лікарем КНП "Шацька районна лікарня" ОСОБА_16 .
З дослідженого судом акту медичного огляду вбачається, що об 02:19 год. 16.11.2019 року у КНП "Шацька районна лікарня" проводився огляд ОСОБА_7 , який був доставлений працівником поліції, на встановлення факту вживання алкогольних напоїв за допомогою спеціального технічного засобу "Драгер". При цьому, у акті лікарем зазначено про наявний запах алкоголю з рота та хитку ходу. За результатами огляду, у ОСОБА_7 встановлено алкогольне сп'яніння, яке становить - 1,11%. На підставі цього акту лікарем було складено висновок щодо результатів медичного огляду, який, як вбачається з нього без жодних зауважень підписаний ОСОБА_7 .
Допитаний судом в якості свідка лікар ОСОБА_16 хоча і достеменно не пам'ятає обставин проведення самого огляду через значний проміжок часу, однак підтвердив вищевказані акт та висновок, які фактично були ним складені за результатами медичного огляду ОСОБА_7 .
Крім того, як встановлено судом, сторона захисту протягом проведення усього періоду досудового розслідування, не оспорювала та не заперечувала стану алкогольного сп'яніння. При цьому, факт проходження огляду в медичній установі безпосереднього після скоєння ДТП та не заперечення його результатів у той час, підтвердив і сам обвинувачений.
При цьому, доводи сторони захисту про те, що акт медичного огляду та висновок щодо результатів медичного огляду про стан сп'яніння ОСОБА_7 отримані всупереч вимогам ст.214 КПК України з посиланням на те, що медичний огляд проведено до внесення відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР, а тому згідно з вимогами ч.3 ст.89 КПК України мають бути визнані недопустимими доказами, на увагу суду не заслуговують, оскільки підстави, з яких сторона захисту стверджує про недопустимість та неналежність доказів не ґрунтуються вимогах кримінального процесуального закону.
Так, відповідно до ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою даної норми визначено перелік діянь, які суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини й основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, результати медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння отримано у порядку п.8 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 року.
Згідно із вимогами вказаного пункту цього нормативного акту огляд водіїв-учасників ДТП, унаслідок якої є особи, які загинули або травмовані, є обов'язковим в закладі охорони здоров'я, і ця процедура виходячи з аналізу кримінального процесуального закону, не є слідчою дією у розумінні вимог статей 214, 223 КПК України, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання цих результатів медичного дослідження недопустимими і такими, що отримані з порушенням порядку, передбаченого законом, тобто до внесення відомостей до ЄРДР.
Такі висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями ККС Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 24.02.2020 року у справі № 473/2872/18, від 10.12.2020 року у справі № 715/1912/19, від 11.02.2020 року у справі № 691/219/18.
З огляду на те, що актом медичного огляду та висновком щодо результатів медичного огляду про стан сп'яніння, які підтверджені в судовому засіданні лікарем, який проводив огляд та складав ці документи, встановлено алкогольне сп'яніння обвинуваченого ОСОБА_7 , то є цілком безпідставними доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 в момент скоєння ДТП не перебував в стані алкогольного сп'яніння.
А тому, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції безпідставно було виключено із формулювання обвинувачення ту обставину, що ОСОБА_7 керував транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, а також відповідно як обставину, що обтяжує покарання, - вчинення особою злочину, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Таким чином, у вищеозначеній частині апеляційні доводи прокурора є такими, що підлягають до задоволення.
Що стосується тверджень прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, то колегія суддів вважає, що вони є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу із врахуванням наступного.
Так, відповідно до положень ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Суд згідно із ст.65 КК України призначає покарання в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Відповідно до ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбуття покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбуття покарання з випробовуванням.
Вирішуючи питання про застосування ст.75 КК України, суд має належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для провадження та застосувати вказані вимоги закону лише у тому разі, коли для цього є умови й підстави.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення із застосуванням положень ст.75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням, суд першої інстанції, не в повному об'ємі дотримався вказаних вимог закону та роз'яснень ПВСУ, не в повній мірі врахував особу винного, тяжкість вчиненого злочину та наслідки від його вчинення.
Разом з тим, суд першої інстанції не навів у вироку переконливих доводів про необхідність та можливість застосування до обвинуваченого умовного засудження, оскільки обвинувачений хоча і вчинив необережний злочин, однак він є таким, що відноситься до категорії тяжких та вчинений у стані алкогольного сп'яніння шляхом грубого порушення ПДР України, внаслідок якого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
За таких обставин, вирок суду в частині призначеного покарання із застосуванням ст.75 КК України не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому у відповідності до ч.2 ст.409 та ст.414 КПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання, апеляційний суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує, що вчинений ним злочин хоча і належить до необережних, однак відноситься до категорії тяжких.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги особу винного, який є особою молодого віку, за місцем проживання та роботи характеризується з позитивної сторони, на утриманні має матір пенсійного віку, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, однак вину у вчиненні злочину саме в стані алкогольного сп'яніння не визнав.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого є активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування потерпілій завданих збитків. При цьому, апеляційний суд не може визнати такою, що пом'якшує покарання таку обставину, як щире каяття, оскільки обвинувачений свою вину у повному обсязі, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, не визнав.
До обтяжуючих покарання обставин, апеляційний суд відносить - вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Враховує суд апеляційної інстанції також і конкретні обставини вчиненого злочину, а саме, що він вчинений внаслідок грубого порушення ПДР України, наслідки, які настали внаслідок його вчинення - заподіяння потерплій тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент їх заподіяння та те, що обвинувачений безпосередньо відразу ж після вчинення злочину залишив (утік) місце події, куди повернувся лише по приїзду працівників поліції та швидкої.
Береться до уваги судом і думка потерпілої з приводу призначення покарання, яка просила суд суворо не карати обвинуваченого.
На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України, яке є мінімальним, однак без застосування інституту умовного засудження, передбаченого ст.75 КК України.
Крім того, в даному випадку є необхідним призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки він керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що становить підвищену суспільну небезпеку таких дій.
Саме таке покарання на думку апеляційного суду відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави у приватне життя особи винного повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи. Покарання цілком буде необхідне і достатнє для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
В іншій частині вирок Шацького районного суду Волинської області від 17.11.2021 року щодо ОСОБА_7 апеляційний суд залишає без змін.
Зважаючи на вищевикладене, апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 414, 420 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.
Вирок Шацького районного суду Волинської області від 17 листопада 2021 року в частині призначення основного покарання із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України і додаткового покарання скасувати та у хвалити новий вирок.
Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Вважати доведеним при формулюванні обвинувачення ту обставину, що ОСОБА_7 керував транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.
В іншій частині вирок Шацького районного суду Волинської області від 17 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді