ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/3606/22
провадження № 1-кс/753/612/22
"21" березня 2022 р. слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання цивільного позивача ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12017100020005004 від 11 травня 2017 року, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,
встановила:
14 березня 2022 року в провадження слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання ОСОБА_3 про накладення арешту в межах кримінального провадження № 12017100020005004 від 11.05.2017.
В обґрунтування клопотання вказує, що 01 квітня 2015 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем було укладено договір купівлі-продажу квартири. Відчужувана квартира належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 16 листопада 2010 року.
Цей продаж вчинено на суму 871 400 грн.
Вказаним договором купівлі-продажу також було передбачено, що покупець має сплатити за квартиру певну грошову суму, яка була встановлена у зазначеному розмірі - 871 400 грн. проте, під час укладення цього договору, коли його вже підписала ОСОБА_3 та очікувала, що покупець ОСОБА_4 розрахується з нею, фактично сплатить грошові кошти, то ОСОБА_4 натомість пообіцяв провести розрахунок та наполягав спочатку на підписанні договору, а отримавши оригінал цього договору, грошові кошти не сплатив.
Таким чином, як стверджує цивільний позивач, ОСОБА_4 заволодів квартирою АДРЕСА_1 , шляхом обману та за попередньою змовою з приватним нотаріусом ОСОБА_5 .
За фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, внесено відомості до ЄРДР № 12017100020005004 від 11 травня 2017 року.
При цьому зазначає, що правовими підставами накладення арешту на майно є докази факту спричинення шкоди потерпілій ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_4 , який після підписання договору купівлі-продажу квартири не розрахувався із потерпілою та надалі її відчужив покупцю ОСОБА_6 , тому просить про вжиття заходів для збереження майна.
До цього клопотання ОСОБА_3 також долучила цивільний позов, у забезпечення якого просить накласти арешт на майно.
Щодо виконання слідчим суддею вимог процесуального закону про виклик осіб у судове засідання.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2402-IX) у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції РНБО, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введений воєнний стан із 05:30 24.02.2022 на 30 діб.
Так, 14 березня 2022 року слідчому судді було передано до розгляду вказане клопотання, що було призначено на 16 березня 2022 року. При цьому надалі стало відомо про запровадження посиленої комендантської години у місті Києві з 20 години 15 березня до 07 години 17 березня 2022 року, у зв'язку з чим розгляд клопотання був відкладений на інший день та час, із повідомленням учасників судового розгляду.
Водночас, КПК України детально не визначає, яким чином діяти суду в разі, якщо в Україні введений воєнний стан, а учасники кримінального провадження з об'єктивних причин не мають можливості брати участь у судовому засіданні.
З цього приводу суд зазначає, що до загальних засад кримінального провадження віднесені, серед іншого, змагальність сторін та диспозитивність.
Так, згідно з ч. 2 ст. 22 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на реалізацію процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, а відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Частина 6 ст. 22 КПК України зобов'язує суд створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Слід констатувати, що в умовах воєнного стану, у зв'язку з безпрецедентною військовою та нелюдською агресією РФ проти України, суд об'єктивно позбавлений можливості створити сторонам умови для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, окрім як у спосіб, який би у нинішніх умовах з одного боку забезпечив безпеку учасників кримінального провадження, працівників суду та суддів, а з іншого - надав можливість здійснювати правосуддя в умовах воєнного стану, у т.ч. з метою оперативного вирішення порушених сторонами кримінального провадження клопотань.
На переконання суду, до таких способів (засобів), зокрема належать: (1) проведення судового провадження в режимі відеоконференції або (2) вирішення окремих питань за відсутності сторін кримінального провадження. Власне, обидва ці способи можуть використовуватись судом в умовах воєнного стану, в залежності від конкретних обставин, що склалися. При цьому суду належить надати можливість обом сторонам висловити свої заперечення та думку щодо поданого клопотання.
Прокурор до початку проведення засідання подала до суду клопотання про проведення засідання без її участі.
Цивільний позивач, будучи належно повідомленою про дату та час засідання, й подальше його відкладення, просила проводити засідання у її відсутність через неможливість брати у ньому участь, навіть з використанням власних технічних засобів.
Слідчим суддею з урахуванням положень ст. 26 КПК України визнано можливим розгляд клопотання у відсутність особи, яка звернулась з клопотанням, та прокурора.
Дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, має врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності має здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, має обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Однак, зазначених вимог закону цивільний позивач не дотримався.
Згідно з ч. 1 ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в цьому кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Цивільний позивач звертаючись до слідчого судді з клопотанням зазначила правову підставу для накладення арешту на майно - забезпечення цивільного позову шляхом накладення арешту на майно.
Разом з тим, цивільний позивач обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів.
З матеріалів провадження вбачається, що жодній особі в рамках кримінального провадження № 12017100020005004 від 11 травня 2017 року не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та відповідно з наявного витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що ОСОБА_4 не є особою стосовно якої розпочато досудове розслідування.
Враховуючи вказані обставини, відсутні правові підстави для арешту вказаного майна, оскільки звернення відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України із клопотанням про накладення арешту на майно передбачає наявність підозрюваного у кримінальному провадженні, а також можливо юридичної особи щодо якої здійснюється досудове розслідування.
Поданий в порядку ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні до ОСОБА_4 без здійснення щодо останнього досудового розслідування нівелює саму підставу для накладення арешту на майно з якою звернувся цивільний позивач.
Водночас цивільний позов може бути подано як під час досудового розслідування, так і судового розгляду, однак під час досудового розслідування цивільний позов подається органу досудового розслідування в рамках відповідного кримінального провадження, але не слідчому судді.
Отже, підстави до задоволення вказаного клопотання відсутні.
Керуючись ст.ст. 7, 110, 131, 132, 176-178, 183, 186, 193-197, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя
постановила:
У задоволенні клопотання цивільного позивача ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12017100020005004 від 11 травня 2017 року, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, - відмовити.
Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.
слідчий суддя ОСОБА_1