Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/5445/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О.В., Кравець В.А.,
за участю секретаря Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва
від 01 грудня 2021 року
в складі судді Ішуніної Л.М.
у цивільній справі №760/285/21Солом'янського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації,
про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми і визначення способу участі матері у спілкуванні та вихованні дітей,
В січні 2021 року ОСОБА_1 , посилаючись на те, що колишній чоловік та батько їхніх спільних дітей ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просила:
зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_3 ;
визначити спосіб її участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 шляхом встановлення можливості зустрічей із ним до досягнення повноліття та без присутності батька, а саме:
- кожний перший та третій тиждень місяця з 15 год. 00 хв. по 18 год. 00 хв. п'ятниці;
- кожний другий та четвертий тиждень місяця з 15 год. 00 хв. понеділка по 15 год. 00 хв. неділі;
- упродовж червня-липня щороку;
- під час зимових, весняних та осінніх канікул у разі, якщо ОСОБА_4 не перебуватиме під час спільного відпочинку з батьком.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Визначено наступний спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_4 шляхом спілкування з ним без присутності батька:
- перша та третя п'ятниця місяця з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.;
- щорічно в період зимових, весняних та осінніх канікул, у разі якщо дитина не перебуває разом з батьком на відпочинку та за бажанням дитини;
- щорічно в період червня та липня за бажанням дитини.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій посилалася на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції узагальнено та формалізовано надав критичну оцінку висновку органу опіки та піклування.
Судом не враховано, що відсутність належного спілкування дитини з одним із батьків та його участі у її вихованні не відповідає інтересам дитини, що є усталеною практикою Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 171 СК України, суд мав право ухвалити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Судом неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, зокрема, щодо реальних підстав, які зумовили різке припинення спілкування сина з нею та іншими членами родини, на власний розсуд обмежив її у можливості побачень з сином у середу та у вихідні дні. Вважала, що за таких обставин суд дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, свідомо порушуючи при цьому норми процесуального та матеріального права щодо рівності участі батьків у вихованні дитини, рівності дітей щодо батьків, необхідності піклування дітей щодо батьків.
Зазначала, що визначений судом час для спілкування з сином у п'ятдесят разів є меншим ніж такою можливістю наділив суд відповідача і встановлення судом такого часу унеможливлює належне виконання нею визначеного законом батьківського обов'язку відповідно до загальноприйнятих підходів та уявлень до цього.
Також зазначала, що рішення суду в частині визначення тривалості часу спілкування з дитиною є таким, що не вирішує завдання цивільного судочинства та не забезпечує ефективного захисту її порушених і невизнаних відповідачем прав та інтересів щодо участі вихованні дитини.
Стверджувала, що факт припинення її спілкування з сином обумовлений перебуванням дитини під психоемоційним впливом відповідача, у зв'язку з початком їх спільного проживання.
Вказувала, що визначення судом спілкування з дитиною виключно за її бажанням є необґрунтованим та унеможливлює реалізацію її обов'язку щодо виховання дитини.
Суд, задовольняючи позов частково, обмежив її можливості брати участь у вихованні дитини, наділивши лише правом на спілкування з нею, що є порушенням норм матеріального права.
Зауважила, що суд залишив поза увагою викладені нею під час судового розгляду доводи щодо необхідності чітко врегулювати місце та час зустрічі з сином.
За наведених обставин просила рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.12.2021 в частині визначення способу ОСОБА_1 у спілкуванні з ОСОБА_3 - змінити та виключити з мотивувальної частини рішення посилання щодо необґрунтованості висновку органу опіки та піклування. Викласти резолютивну частину рішення щодо визначення способу участі у спілкуванні з дитиною у такій редакції:
"Визначити участь ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 без присутності його батька за місцем проживання ОСОБА_1 у такий спосіб:
- кожного понеділка та середи з 18 год. 00 хв. по 20 год. 00 хв.;
- кожного першого та третього тижня місяця з 18 год. 00 хв. п'ятниці по 18 год. 00 хв. неділі;
- перші три тижні у червні щороку;
- кожну першу половину зимових, весняних та осінніх канікул".
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновку суду про часткове задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивачка в апеляційній скарзі не просить скасувати ухвалене у справі рішення, а просить лише по суті викласти резолютивну частину рішення в редакції, запропонованій нею. Однак, така вимога скаржника не відповідає приписам статті 374 ЦПК України, яка визначає повноваження суду апеляційної інстанції. Додав, що фактично позивачка просить змінити рішення суду, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції, тоді як згідно норм діючого законодавства, суд змінює рішення лишу у випадку, якщо позовна вимога задоволена та необхідно зменшити або збільшити розмір задоволених позовних вимог.
Вказував, що суд першої інстанції надав належну оцінку поясненням дитини, який висловив свою думку в судовому засіданні, а також врахував вік дитини і його бажання проживати разом з батьком. Вважав, безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачкою зверталася увага суду щодо необхідності вирішення питання конкретизації місця і часу її побачень з дитиною, оскільки такі позовні вимоги не заявлялися та в цій частині позивачкою не уточнювалися. А тому в суду і відсутні були підстави ухвалювати рішення з визначення графіку участі позивачки у вихованні та спілкування з сином за її адресою проживання, так як суд не має процесуальної можливості виходити за межі позовних вимог. Більше того, в апеляційній скарзі позивачкою не приділено уваги графіку навчання дитини та відвідування ним додаткових занять та гуртків.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд узагальнено та формалізовано надав критичну оцінку органу опіки та піклування зазначив, що судом вірно вказано на те, що висновок органу опіки та піклування є поверхневим та недостатньо обґрунтованим, а відтак у повній мірі не відповідає якнайкращим інтересам дитини. Суд мотивував в рішенні свою незгоду з висновком органу опіки та піклування, а доводи апеляційної скарги таких мотивів не спростовують.
Також вказував, що є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що пояснення, надані сином ОСОБА_4 у судовому засіданні, не відповідають дійсності та є результатом маніпуляцій з боку батька, оскільки пояснення син надавав шляхом відповідей на питання, які ставилися судом у присутності обох батьків.
Звернула увагу, що до апеляційної скарги долучено додаткові докази, які не досліджувалися в суді першої інстанції.
За наведених обставин, відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.
Позивачка в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній.
Представник відповідача - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення. Пояснила суду, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки позивачкою не ставилося питання про скасування рішення суду. В прохальній частині апеляційної скарги позивачка просить лише змінити резолютивну частину рішення та фактично ухвалити рішення, яким вийти за межі позовних вимог. Також звернула увагу, що посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не конкретизовано місце де будуть відбуватися визначені судом систематизовані побачення позивачки з сином не заслуговують на увагу, оскільки вимоги щодо місця зустрічей матері з сином теж не заявлялися у позовній заяві.
Додала, що до апеляційної скарги позивачкою долучено нові додаткові докази, які не досліджувалися в суді першої інстанції, а тому не підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції.
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 16 червня 2006 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб.
Сторони є батьками двох неповнолітніх дітей: донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24 грудня 2009 року між сторонами шлюб розірвано.
Сторони у справі разом не проживають. Позивачка проживає разом з донькою за адресою: АДРЕСА_1 .
Син сторін - ОСОБА_4 , після досягнення 14 років, а саме з листопада 2020 року, виявив бажання проживати разом з батьком ОСОБА_2 .
Судом також встановлено, що між сторонами не досягнуто згоди щодо виконання ними батьківських обов'язків в частині способів участі матері у спілкуванні та вихованні спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На звернення ОСОБА_1 , 23 грудня 2020 року Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації надала відповідь, з якої вбачається, що службою проведена бесіда з ОСОБА_2 , неповнолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та роз'яснено ОСОБА_1 право, передбачене статтею 159 СК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Крім того, в матеріалах справи міститься заява неповнолітнього ОСОБА_3 , датована 07.12.2020, яка адресована на ім'я начальника Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, та зі змісту якої вбачається, що неповнолітній виявив бажання проживати за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 48).
Відповідно до висновку Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення порядку участі матері у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином ОСОБА_4 від 09.04.2021 №108-4466, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити наступні способи участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином, а саме, кожного понеділка, середи з 18.00 до 20.00, кожного першого та третього тижня місяця з 18.00 п'ятниці до 18.00 неділі, половину осінніх, зимових, весняних канікул та три тижні влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з батьком дитини.
Також, судом допитано в судовому засіданні, за участю законних представників, неповнолітнього ОСОБА_7 , який пояснив, що він з листопада 2020 року проживає вдвох з батьком, оскільки йому комфортніше проживати з ним. Хотів раніше піти жити до батька та звертався з таким проханням до матері, однак вона сказала, що якщо він піде до батька, то вона викличе поліцію. Тому лише після того, як йому виповнилося 14 років пішов жити до батька. Зазначив, що з матір'ю проживати не хоче, оскільки після того як батьки стали жити окремо, вона піднімала на нього руку та він її боявся. Також вказав, що йому відомо про те, що між батьками існує конфлікт та мати не надає можливості батьку бачитись з сестрою. Заперечував проти порядку спілкування з матір'ю встановленим органом опіки.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, а саме положення Сімейного кодексу України, Закон України «Про охорону дитинства», Конвенцію про права дитини, правові висновки Верховного Суду висловлені у подібних правовідносинах та вказівки Європейського суду з прав людини у справах щодо дітей, а також встановивши, що ОСОБА_1 , як мати на рівні з батьком, має право на участь у вихованні та спілкуванні з сином, врахувавши графік навчання дитини та позакласних занять, що буде дійсно відповідати інтересам дитини, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та визначення способу участі матері у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення графіку її систематичних побачень із сином.
До того ж, ухвалюючи рішення, судом враховано, що між сторонами існують конфліктні відносини, щодо вирішення питань, пов'язаних з вихованням сина, зокрема на особисте спілкування матері з сином та її участі у його вихованні, а також бажання останнього проживати з батьком.
Суд також врахував, що батько, який проживає разом з сином, не має права перешкоджати матері спілкуватися з ним та брати участь у його вихованні.
Доводи апеляційної скарги щодо немотивованого відхилення судом висновку органу опіки та піклування про визначення способу участі матері у вихованні та спілкуванні, колегія вважає такими, що не доводять наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині відмовлених позовних вимог.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд зазначив, зі змісту висновку органу опіки та піклування не слідує, в чому саме полягає доцільність у визначенні саме такого способу та порядку у вихованні та спілкуванні між матір'ю та сином: кожен перший та третій тиждень місяця з 15-00 год. понеділка по 18-00 год. п'ятниці; кожен другий та четвертий тиждень місяці з 15-00 год. понеділка по 15-00 год. неділі. В той же час, з огляду на те, що в самому висновку зазначено, що батько не чинить перешкод у спілкуванні з сином, зазначено, що вказане питання повинно бути вирішене з урахуванням бажання самого сина, так як він не може примушувати його до спілкування з матір'ю. А під час бесіди з працівником служби, неповнолітній ОСОБА_4 зазначив, що бажає бачитися та спілкуватися з матір'ю у понеділок, середу та п'ятницю, але вона не погодилася.
З наведеного слідує, що суд надав аналіз вищевказаного висновку та дійшов висновку, що висновок органу опіки та піклування частково суперечить інтересам дитини, а отже і є частково необґрунтованим. А посилання в апеляційній скарзі на те, що суд узагальнено та формалізовано надав оцінку висновку органу опіки та піклування колегія суддів не приймає до уваги, оскільки за приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Більше того, суд, надаючи правову оцінку висновку органу опіки та піклування, взяв до уваги, що мати, яка проживає окремо від сина, має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи її ставлення до виконання своїх материнських обов'язків, а також вік дитини (15 років на час ухвалення рішення), який дозволяє дитині самостійно обирати місце проживання.
Колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги, що суд обмежив можливість матері у вихованні дитини, визначивши лише час для спілкування, оскільки визначений судом графік систематичних побачень матері з сином і є визначеним судом способом участі матері як у вихованні сина, так і у спілкуванні з ним.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо рівності участі батьків у вихованні дитини, рівності дітей щодо батьків.
За приписами статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачиться на шкоду інтересам дитини.
Оскільки, вирішуючи спір та визначаючи спосіб участі матері у вихованні і спілкуванні з сином, суд виходив як з найкращих інтересів дитини, то рішення суду з огляду на вищевказані положення закону відповідає нормам матеріального права, якими врегульовано питання щодо рівності батьків у вихованні дитини.
Доводи апеляційної скарги, що визначений для позивачки судом час для спілкування з сином є значно меншим, ніж такою можливістю суд наділив батька дитини, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом враховано право дитини з чотирнадцяти років самостійно обирати місце проживання. Відтак, такі доводи не є підставою для скасування рішення суду та задоволення вимог скаржника у повному обсязі.
Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом тривалості часу спілкування з дитиною, оскільки спосіб у який позивачка просить визначити її участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, а саме встановити час, коли дитина буде проживати з матір'ю, фактично є тимчасовою зміною місця проживання дитини.
Так, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивачка зокрема просила визначити такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином, щоб він фактично проживав з нею перші три тижні у червні щороку та кожну першу половину зимових, весняних та осінніх канікул.
Водночас, за приписами ст. 160 СК України та ч. 2 ст. 29 ЦК України, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання. А як вже вказувалося вище, син сторін виявив бажання проживати разом з батьком.
Таким чином, спосіб у який позивачка просить визначити її участь у вихованні та спілкуванні з сином буде порушувати права дитини на вибір місця проживання, регламентовані ч. 2 ст. 29 ЦК України та ст. 160 СК України.
Отже, визначаючи порядок участі матері у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , суд першої інстанції, не погоджуючись у повній мірі з висновком органу опіки та піклування, врахувавши вік дитини, її психоемоційний стан, необхідність дотримання розпорядку дня, графік дитини щодо навчання та позакласних занять, виходив із якнайкращих інтересів дитини, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а фактично є незгодою позивачки з оцінкою судом наявних у справі доказів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 02 червня 2022 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді О.В. Желепа
В.А. Кравець