Справа №760/30739/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4719/2022
31 травня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Солом'янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року (суддя Українець В.В.) про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання договору позики недійсним,
встановив:
у листопаді 2021р. позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту перебування його під час укладання розписки від 17 березня 2016р. та акту прийому-передачі грошових коштів від 17 березня 2016р. у стані обмеженої дієздатності та визнання недійсним договору позики, який був складений у вигляді розписки від 17 березня 2016р., та акт прийому-передачі грошових коштів від 17 березня 2016р. про отримання ним від відповідача грошових коштів в сумі 20 000 доларів США.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 16 квітня 2016р. він звернувся до відповідача - професійного адвоката з проханням здійснювати захист його інтересів у кримінальному провадженні, відкритого стосовно нього за ч. 1 ст. 309 КК України, що підтверджується укладеним договором про надання юридичних послуг №16-04/2016 від 16 квітня 2016р., однак жодних юридичних послуг він від відповідача не отримав.
Позивач стверджував, що відповідач наголосив на тому, що для вирішення вищевказаної кримінальної справи йому необхідно передати грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США. В зв'язку з відсутністю у нього вказаних коштів, відповідач 16 квітня 2016р. змусив його написати розписку, в якій він поставив дату 17 березня 2016 р., згідно якої він позичив у відповідача 20 000 доларів США, але фактично ніяких коштів відповідач йому не передавав. Також він підписав акт прийому-передачі грошових коштів від 17 березня 2016р.
Позивач зазначав, що відповідач скористався його безпорадним станом, оскільки він протягом тривалого часу вживав особливо небезпечний наркотик - канабіс, внаслідок чого, на момент складання вищевказаних розписки та акту він мав психічні розлади.
Позивач посилався на те, що в 2016р. він звертався з позовом до Солом'янського районного суду міста Києва про визнання вказаних розписки та акту від 17 березня 2016р. недійсними, де підставу позову зазначав ст. 225 ЦК України, тобто під час підписання вказаної розписки та акту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (справа №760/19093/16-ц).
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 травня 2021р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021р., у задоволенні позову відмовлено.
Разом з цим, під час розгляду справи було проведено судово-психіатричну експертизу, відповідно до висновку якої він станом на 17 березня 2016р. виявляв ознаки органічного психічного розладу травматичного ґенезу у вигляді легкого когнітивного розладу та психічних і поведінкових розладів внаслідок залежності від канабіноїдів в стані активної залежності з емоційно-вольовими розладами. На час укладання угоди 17 березня 2016р. зазначені психічні розлади істотно впливали на його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Посилаючись на положення ст. 36 та 37 ЦК України, позивач просив встановити факт його перебування на час укладення спірних розписки та акту від 17 березня 2016 року у стані обмеженої дієздатності і просив визнати їх недійсними на підставі ч. 2 ст. 223 ЦК України.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року у відкритті провадження відмовлено у зв'язку з набранням законної сили рішенням у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу судді скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що попередній позов ним був поданий на підставі ст. 225 ЦК України, судово-психіатрична експертиза була проведена після завершення підготовчого судового засідання, що позбавило його можливості у відповідності до ч. 3 ст. 49 ЦПК України змінити предмет або підставу позову, тому суд розглянув справу у межах заявлених ним вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Позивач стверджує, що апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що він не довів перебування під час укладання розписки та акту у стані, коли не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати, тобто суд апеляційної інстанції ніяких нових оцінок доказів за ст. 223 ЦК України не наводив.
Також позивач посилається на звернення до суду з новою вимогою - про встановлення факту, що має юридичне значення, тобто присутній інший предмет спору, а стосовно позовної вимоги щодо визнання правочинів недійсними присутня інша підстава спору - ст. 223 ЦК України.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с. 43-44), у судове засідання не з'явилися.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Євсєєв В.В. направив на електронну пошту апеляційного суду клопотання про розгляд справи у відсутність позивача, яке не підписане електронним цифровим підписом, відповідач причини неявки не повідомив, клопотання про перенесення судового засідання не подав.
Враховуючи викладене, відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя першої інстанції виходив з того, що існує судове рішення, яке набрало законної сили, ухвалене між тими ж сторонами, про той же предмет позову і з тих же підстав, що виключає повторний судовий розгляд.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Вказана підстава для відмови у відкритті провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Відмова у відкритті провадження у справі у цьому разі можлива за умови, що позов, рішення за яким набрало законної сили, є тотожним позову, який пред'являється.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Аналогічний за змістом висновок зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц.
Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року, справа № 908/299/18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом у листопаді 2016 року ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір позики, який був укладений у вигляді розписки, та акт прийому-передачі грошових коштів від 17 березня 2016 року про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 20 000 доларів США, що по курсу НБУ складало - 511 264грн. Підставою позову була зазначена ч. 1 ст. 225 ЦК України і позивач посилався на те, що у момент написання розписки та підписання акту він не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 травня 2021р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021р., у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.
Звертаючись до суду з позовом у листопаді 2021 року, ОСОБА_1 просить встановити факт перебування його під час укладання розписки від 17 березня 2016р. та акту прийому-передачі грошових коштів від 17 березня 2016р. у стані обмеженої дієздатності, та визнати недійсним договір позики, який був укладений у вигляді розписки від 17 березня 2016р., та акт прийому-передачі грошових коштів від 17 березня 2016р. про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 20 000 доларів США, на підставі ч. 2 ст. 223 ЦК України.
Отже, підстава даного позову не є тотожною до тієї, яка вже була предметом судового розгляду.
Надання оцінки доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 у постанові Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року не може ототожнюватися із судовим розглядом позову.
Крім того, суддя першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 заявлена нова позовна вимога про встановлення факту, що має юридичне значення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що предмет та підстава позову у даній справі є тотожними до тих, які були предметом судового розгляду у справі №760/19093/16-ц.
Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, тому ухвала судді підлягає скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Солом'янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2021 року скасувати, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання договору позики недійсним направити до Солом'янського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 2 червня 2022 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк