02 червня 2022 року
м. Київ
справа № 380/5176/21
адміністративне провадження № К/990/12066/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 21 вересня 2019 року (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 25 березень 2021 року (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 вересня 2019 року по 25 березень 2021 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 21 вересня 2019 року (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 25 березня 2021 року (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) з урахуванням принципу співмірності в сумі 82136 (вісімдесят дві тисячі сто тридцять шість) грн 97 коп.;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 21 вересня 2019 року по 25 березень 2021 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну (правничу) допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, військова частина НОМЕР_1 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), надіславши її засобами поштового зв'язку 13 травня 2022 року, яка надійшла до суду касаційної інстанції 18 травня 2022 року.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Одночасно з цим, просить поновити строк на касаційне оскарження.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №380/5176/21 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Аналізуючи матеріали касаційної скарги, Суд установив, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, не вказав випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Не наведено в касаційній скарзі скаржником і обґрунтувань щодо винятковості цієї справи для позивача.
Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм законодавства, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, оскільки пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачає можливість перегляду, в якості винятку, судових рішень, що не підлягають касаційному оскарженню судом касаційної інстанції лише у разі, якщо скаржником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми, проте скаржником таких винятків не зазначено, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі №380/5176/21.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді М.В. Білак
О. В. Калашнікова