01 червня 2022 року м. Житомир справа № 240/27533/21
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області №Ф-8600-25 від 23.02.2021.
В обґрунтування позову зазначає, що податкова вимога є протиправною , оскільки у період наявності статусу фізичної особи-підприємця не отримував доходу, про що подавав необхідні документи. З моменту переходу на трудові відносини, отримання заробітної плати та відсутності інших доходів, подавав декларації платника єдиного податку ФОП з нульовим доходом.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав відзив на позов. В обґрунтування відзиву зазначає, що у фізичних осіб-підприємців наявний обов"язок нарахувати єдиний внесок, навіть у разі відсутності доходу. Підстави для звільнення від такого обов"язку у даному випадку відсутні. Відтак, просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 26.02.2013. Статус фізичної особи-підприємця припинено 06.09.2021.
При цьому, з 05.04.2013 по 31.05.2013 позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, з 01.04.2015 по 06.09.2021 - на загальній системі оподаткування, що позивачем не заперечується.
Відповідно до Інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 "Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, обліковується заборгованість на загальну суму 41666,51 грн., яка виникла за рахунок нарахувань:
-квітень - червень 2014 року на суму 73,92 грн. по терміну сплати 21.07.2014;
-липень - вересень 2014 року на суму 1267,95 грн. по терміну сплати 20.10.2014;
-жовтень-грудень 2014 року на суму 1267,95 грн. по терміну сплати 20.01.2015;
-січень-березень 2015 року на суму 1267,95 грн. по терміну сплати 20.04.2015;
-за 2017 рік на суму 8448грн., по терміну сплати 09.02.2018
-за січень-березень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.04.2018;
-за квітень-червень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.07.2018;
-за липень-вересень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 19.10.2018;
-за жовтень-грудень 2018 року на суму 2457,18 грн. по терміну сплати 21.01.2019;
-за січень-березень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.04.2019;
-за квітень-червень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 19.07.2019;
-за липень-вересень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 21.102019;
-за жовтень-грудень 2019 року на суму 2754,18 грн. по терміну сплати 20.01.2020.
23.02.2021 відповідачем сформовано податкову вимогу №Ф-8600-25 на суму 41666,51 грн. У вимозі зазначено, що станом на 31.01.2021 у позивача наявний податковий борг зі сплати єдиного соціального внеску на суму 41666,51 грн.
Позивач вважає таку вимогу протиправною, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з пунктом 2 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом № 2464-VI визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (пункт 2 статті 2 Закону № 2464-VI).
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 3 та 4 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI та пп. 3 п. 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція № 449) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Інструкції № 449 зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з розділом ІІІ Інструкції № 449 для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 22 відсотків суми, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905 (далі - Порядок № 435), фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми "початкова". Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою №Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми "початкова".
Як вбачається зі змісту Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774 від 06.12.2016 внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).
Крім того, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017 внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону № 2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частина 8 статті 9 Закону № 2464-VI).
Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 4 статті 4 Закону № 2464-VI).
Згідно з частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
З системного аналізу наведених законодавчих приписів можна дійти висновку, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску. При цьому, суд звертає увагу на те, що Закон не ставить у залежність обов'язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу (прибутку). Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформовано правову позицію, згідно з якою особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Згідно з пунктом 3 Розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
23.02.2021 відповідачем сформовано податкову вимогу №Ф-8600-25 на суму 41666,51 грн. У вимозі зазначено, що станом на 31.01.2021 у позивача наявний податковий борг зі сплати єдиного соціального внеску на суму 41666,51 грн.
Відповідно до Інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 "Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 41666,51 грн., яка виникла з квітня 2014 по грудень 2019.
Суд відмічає, що на час прийняття оскаржуваної вимоги позивач мав статус фізичної особи-підприємця.
Відтак, оскільки позивач у період з квітня 2014 по 18.06.2019 мав статус фізичної особи підприємця, перебував спочатку на спрощеній системі оподаткування, потім перейшов на загальну систему оподаткування, він зобов"язаний був нараховувати та сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу та ведення господарської діяльності, а саме, квітень - червень 2014 року - 73,92 грн., липень - вересень 2014 року - 1267,95 грн., жовтень-грудень 2014 року - 1267,95 грн., січень-березень 2015 року - 1267,95 грн., за 2017 рік - 8448грн., за січень-березень 2018 року - 2457,18 грн., за квітень-червень 2018 року - 2457,18 грн., за липень-вересень 2018 року - 2457,18 грн., за жовтень-грудень 2018 року - 2457,18 грн., за січень-березень 2019 року -2754,18 грн., за квітень-червень 2019 року - 2754,18 грн.
При цьому, єдиний внесок підлягав сплаті позивачем з квітня 2014 по червень 2019 включно, оскільки до 18.06.2019 позивач не працював, а єдиний внесок, нараховується та сплачується за календарний квартал.
Відтак, відповідачем правомірно сформовано податкову вимогу зі сплати заборгованості по єдиному соціальному внеску за період з квітня 2014 по червень 2019 включно на суму 27068,85 грн. При цьому, докази того, що позивач звільнений від сплати єдиного внеску або був найманим працівником матеріали справи не містять.
В той же час, судом встановлено, що позивач з 18.06.2019 по 29.08.2019 працював на посаді торгівельного представника у ТОВ "Форвард-СВ", а з 11.09.2019 по 17.03.2021 - на посаді торгівельного представника у ТОВ "Тема-Захід".
За вказаний період відповідач визначив позивачу недоїмку зі сплати єдиного внеску на суму 5508,36 грн.(2754,18*2)
У справі № 440/2149/19 Верховний Суд дійшов висновку, що інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постановах від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, від 27.03.2020 у справі №140/2214/19, від 27.03.2020 у справі №140/2214/19.
Відтак, у період з 18.06.2019 по 29.08.2019, з 11.09.2019 по 31.12.2019 (останній місяць по який нараховано заборгованість згідно спірної вимоги) позивач був найманим працівником та за нього повинен був сплачувати єдиний внесок роботодавець.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач під час розгляду справи про наявність таких доходів не зазначав, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 18.06.2019 - 29.08.2019 доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ "Форвард-СВ" та ТОВ "Тема-Захід", не підлягають доказуванню.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період 18.06.2019 по 29.08.2019, з 11.09.2019 по 31.12.2019 (останній місяць по який нараховано заборгованість згідно спірної вимоги) сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за період з 18.06.2019 по 29.08.2019, з 11.09.2019 по 31.12.2019 відповідач протиправно нарахував заборгованість з єдиного внеску, відповідно податкова вимога на суму 5508,36 грн. є протиправною.
При цьому, відповідачем, як суб"єктом владних повноважень не доведено суду, що роботодавцем не сплачувався єдиний внесок за позивача. Жодних заперечень у відзиві з даного приводу не міститься.
Стосовно посилань позивача на те, що вимога направлена з порушенням строку, передбаченого Інструкцією.
Стосовно цих доводів суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України №2464, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з п. 2 розділу VI Інструкції, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. За приписами п. 3 розділу VI зазначеної вище інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана вимога направлена після спливу встановленого Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування строку.
Однак, суд зазначає, що вказане процедурне порушення не впливає та не звільняє платника від обов'язку сплачувати відповідні зобов'язання з єдиного внеску.
Відповідно до п. 59.1 ст.59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
За приписами п. 56.18 ст.56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Понесені позивачем судові витрати підлягають розподілу пропрційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) №Ф-8600-25 від 23.02.2021 на суму 5508,36 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос