Ухвала
01 червня 2022 року
місто Київ
справа № 554/1557/21
провадження № 61-4439ск22
Верховний Суд у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. вивчив касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Полтавської обласної ради, треті особи: Департамент освіти і науки Полтавської обласної адміністрації, Первинна профспілкова організація Комунальної установи «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Полтавської обласної ради, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 19 травня 2022 року із застосування системи «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Заявник, яка переконана, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила те, що:
- (1) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 756/5123/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, відповідно до яких визначено порядок призначення виконуючого обов'язки та визначено його функціональні повноваження;
- (2) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 820/5176/16, у якій зазначено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;
- (3) не сформульований висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
- (4) суд неповно дослідив матеріали справи.
Аналіз змісту поданої касаційної скарги дає Верховному Судові підстави для висновку, що наведений заявником третій довід (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України), є неналежно викладеними та обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Щодо вимог процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судових рішень
І. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається певна постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Положеннями зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Особа, яка подала касаційну скаргу, повинна врахувати, що у разі наведення посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
ІІ. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Підсумовуючи, Суд визначає, що у випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
ІІІ. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
ІV. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Виконання особою, яка звертається до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до цих правових норм.
Щодо оцінки наявності визначених заявником підстав касаційного оскарження судового рішення у цій справі
Скаржник ОСОБА_1 , наводячи третій довід як окрему підставу касаційного оскарженні судових рішень, який, на її думку, відповідає пункту третьому частини другої статті 389 ЦПК України, повинна була зазначити, щодо якої саме норми права не сформульований правовий висновок Верховного Суду, що призвело до неправильного застосування судами таких правових норм.
Тож заявнику потрібно подати виправлену касаційну скаргу, в якій зазначити обґрунтовані підстави подання касаційної скарги, відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Суд роз'яснює, що якщо позивач (тут - заявник) не усуне недоліки позовної заяви (касаційної скарги) у строк, встановлений судом, заява (скарга) вважається неподаною і повертається позивачеві (заявникові) (частина третя статті 185 ЦПК України).
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Полтавської обласної ради, треті особи: Департамент освіти і науки Полтавської обласної адміністрації, Первинна профспілкова організація Комунальної установи «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Полтавської обласної ради, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишити без руху.
Надати для усунення зазначених недоліків строк тривалістю в десять дніввід моменту отримання копії цієї ухвали суду.
У разі невиконання у встановлений строк цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Погрібний