Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 711/7023/20
провадження № 61-14941св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Недоступ Дмитро Миколайович, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталія Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк), треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області (далі - приватний виконавець) Недоступ Д. М., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Романій Н. В., про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 06 лютого 2020 року із загальнодоступної автоматизованої системи виконавчого провадження він дізнався про існування виконавчих проваджень № 60692956 та № 60696302, які відкриті на підставі постанов від 22 листопада 2019 року приватного виконавця Недоступа Д. М.
Підставою відкриття виконавчих проваджень стали виконавчі написи, вчинені приватним нотаріусом Романій Н. В. від 19 травня 2015 року за № 3283 та № 3284. Згідно з виконавчим написом від 19 травня 2015 року № 3283 запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації нежитлової будівлі, адмінбудівлі, зазначеної на плані під літ. «А», загальною площею 389,6 кв. м, підвалу, зазначеного на плані під літ. «п/д», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 і передані ним на підставі іпотечного договору від 14 жовтня 2009 року № 12-09/001, задовольнити вимоги ПАТ «Ощадбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за період з 14 жовтня 2009 року по 14 травня 2015 року у розмірі 300 288,46 грн, з яких заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 173 345,98 грн, пеня за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення основної суми кредиту та несвоєчасної сплати відсотків за користування кредитом за період з 13 травня 2014 року по 13 травня 2015 року - 126 942,48 грн, а також 4 000,00 грн за вчинення виконавчого напису.
Згідно з виконавчим написом від 19 травня 2015 року за № 3284 про звернення стягнення на профілакторій, зазначений на плані під літерою «А», загальною площею 490,0 кв. м та учбовий клас, лабораторію, зазначений на плані літерою «Б», загальною площею 593,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 і передані ним на підставі іпотечного договору від 14 жовтня 2009 року № 12-09/002, запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього майна, задовольнити вимоги ПАТ «Ощадбанк» за період з 14 жовтня 2009 року по 14 травня 2015 року у розмірі 442 281,27 грн, які становлять прострочену заборгованість за кредитом, а також 5 500,00 грн за вчинення виконавчого напису.
Зазначав, що оскаржувані виконавчі написи вчинені на договорах іпотеки від 14 жовтня 2009 року № 12-09/001 та №12-09/002, які є нікчемними у зв'язку із недотриманням нотаріальної форми їх вчинення, оскільки лише перший та останній аркуш договорів іпотеки вчинені на нотаріальних бланках, а інші аркуші обох договорів надруковані на звичайних листках А4 білого кольору, а не на бланках нотаріальних документів. Крім того, АТ «Ощадбанк» не надало приватному нотаріусу Романій Н. В. оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору та інші документи, передбачені законодавством для вчинення виконавчого напису.
Також вказував на те, що в порушення вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат», приватний нотаріус Романій Н. В. вчинила виконавчий напис про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка не була безспірною, оскільки з дня виникнення права вимоги за основним зобов'язанням (березень 2012 року) до моменту вчинення виконавчих написів минуло більше трьох років, а тому наявний у виконавчих написах розрахунок заборгованості не відповідає умовам укладеного між банком та ОСОБА_2 кредитного договору від 14 жовтня 2009 року. Зауважив, що у провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси перебуває справа № 712/6393/15-ц за позовом ПАТ «Ощадбанк» до нього та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження у справі відкрито 11 червня 2015 року), у рамках якої ухвалою від 28 липня 2020 року призначено судову бухгалтерсько-економічну експертизу для з'ясування того, чи відповідає наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором умовам встановленим актами Національного банку України (далі - НБУ) та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив визнати такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи від 19 травня 2015 року за № 3283 та від 19 травня 2015 року № 3284, вчинені приватним нотаріусом Романій Н. В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювані виконавчі написи вчинені за наявності повного переліку документів, необхідних для їх вчинення, якими підтверджується безспірність заборгованості позичальника перед банком, а тому позивачем не доведено порушення вимог Закону України «Про нотаріат» під час вчинення оспорюваних виконавчих написів нотаріуса, а тому відсутні підстави для визнання їх такими, що не підлягають виконанню. Дослідивши оригінали договорів іпотек від 14 жовтня 2009 року № 12-09/001 та № 12-09/002, суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи позивача про недотримання нотаріальної форми укладення таких договорів.
Відхиляючи доводи позивача про вчинення виконавчих написів з порушенням строку, визначеного статтею 88 Закону України «Про нотаріат», суд першої інстанції виходив з того, що боржник за кредитним договором здійснював періодичне погашення кредиту та нарахованих відсотків, останній платіж за кредитним договором здійснив 03 грудня 2013 року, а тому перебіг позовної давності за вимогами про стягнення кредитної заборгованості переривався і на момент вчинення оспорюваних виконавчих написів не сплив.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 19 травня 2015 року приватним нотаріусом Романій Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 3283, про звернення стягнення на нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену на плані літерою «А», загальною площею 389,6 кв. м, підвал, зазначений на плані під літерою «п/д», що знаходиться на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 19 травня 2015 року приватним нотаріусом Романій Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 3284, про звернення стягнення на профілакторій, зазначений на плані під літерою «А», загальною площею 490,0 кв. м, та учбовий клас, лабораторію, зазначений на плані літерою «Б», загальною площею 593,90 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд визнав обгрунтованими доводи позивача про те, що на момент вчинення виконавчих написів приватний нотаріус належним чином не пересвідчилася чи була безспірною заборгованість боржника та майнового поручителя ОСОБА_1 перед банком, не визначила її дійсний розмір, що відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» дає підстави для висновку про наявність підстав для визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню. Зазначаючи про те, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності на момент вчинення виконавчих написів спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції не взяв до уваги, що у виконавчих написах зазначена заборгованість за період з 14 жовтня 2009 року по 14 травня 2015 року у розмірі 300 288,46 грн, з яких: заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 173 345,98 грн; пеня за порушення зобов'язань з повернення основної суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за період з 13 травня 2014 року по 13 травня 2015 року - 126 942,48 грн, тоді як відповідно до умов кредитного договору, кінцевим терміном погашення кредиту є 13 жовтня 2014 року. Таким чином, сума кредитної заборгованості, яку приватний нотаріус визначила як безспірну, включає відсотки за кредитним договором та пеню за період з 13 травня 2014 року по 13 травня 2015 року, нараховані за період після закінчення строку кредитування, що спростовує висновки суду першої інстанції про безспірність заборгованості за кредитним договором.
Апеляційний суд також зазначив, що матеріали справи не містять належним чином засвідчених копій документів, на підставі яких приватний нотаріус вчинив виконавчі написи (документи, які стали підставою для вчинення оспорюваних виконавчих написів від 19 травня 2015 року знищено, про що складений акт про вилучення для знищення документів від 15 лютого 2019 року № 15), що унеможливлює перевірку дотримання нотаріусом процедури вчинення виконавчих написів та безспірності заборгованості за кредитним договором. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції відхилив, як необґрунтовані твердження представника АТ «Ощадбанк» про надання нотаріусу повного пакету документів, які були необхідними на момент вчинення виконавчих написів.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Ощадбанк», у якій заявник просив скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року та залишити в силі рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду, заявник зазначав:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, від 23 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17;
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), а саме, що суд не дослідив зібрані у справі докази.
Касаційна скарга АТ «Ощадбанк», у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:
1) вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що виконавчі написи вчинялися на різні об'єкти нерухомого майна (предмети іпотеки) та на різні частини заборгованості. Так, виконавчий напис нотаріуса від 19 травня 2015 року № 3283 передбачав задоволення вимог банку на суму 304 288,46 грн, з яких заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 173 345,98 грн; та 126 942,48 грн пеня, нарахована за порушення зобов'язань з повернення основної суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, тоді як виконавчий напис нотаріуса від 19 травня 2015 року № 3284 передбачав задоволення вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 442 281,27 грн. Визначаючи обидва виконавчі написи такими, що не підлягають виконанню, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заборгованість за кредитним договором на момент вчинення виконавчих написів не була безспірною, оскільки після закінчення строку кредитування банк не мав права на нарахування відсотків за користування кредитом та пені. Разом з тим виконавчий напис № 3284 не містив вимоги про стягнення заборгованості зі сплати відсотків, а передбачав стягнення лише суми основного боргу, розмір якого на момент вчинення такого виконавчого напису був безспірним;
2) суд апеляційної інстанції невірно визначив період нарахування відсотків за користування кредитом, зокрема не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази на підтвердження того, що нарахування банком відсотків за користування кредитом після спливу строку кредитування не здійснювалося. До відзиву на позовну заяву банк надав розрахунок заборгованості позичальника зі сплати відсотків за користування кредитом, з якого вбачається, що заборгованість зі сплати відсотків у розмірі 173 345,98 грн нарахована за період з 01 вересня 2012 року до 13 жовтня 2014 року. Тобто, висновок апеляційного суду про те, що заборгованість за основним зобов'язанням на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною, не відповідає дійсним обставинам справи. Суд апеляційної інстанції помилково застосував у наведеній частині правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12;
3) помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо невірно визначеної суми кредитної заборгованості у зв'язку з включенням до неї пені, нарахованої за прострочення основної суми кредиту та відсотків за користування кредитом за період з 13 травня 2014 року по 13 травня 2015 року, оскільки суд не звернув увагу, що відповідно до умов кредитного договору сторони погодили збільшений строк позовної давності до 5 років для всіх грошових зобов'язань позичальника, у тому числі щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені, що передбачені умовами кредитного договору, та що кредитний договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань
4) безпідставним вважав також висновок апеляційного суду про відсутність належним чином завірених документів, на підставі яких вчинялися виконавчі написи нотаріуса, оскільки банк надав суду докази на підтвердження направлення нотаріусу усіх документів, необхідних для вчинення виконавчих написів, у тому числі розрахунок заборгованості; повідомлення про погашення заборгованості, які направлялися боржнику та іпотекодавцю, з доказами їх отримання; оригінали іпотечних договорів; договір відновлювальної кредитної лінії від 14 жовтня 2009 року № 12-09.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 02 листопада 2021 року.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що 14 жовтня 2009 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 12-09, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом 670 000,00 грн та остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 13 жовтня 2014 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 14 жовтня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладені:
- іпотечний договір № 12-09/001, посвідчений приватним нотаріусом Фіщук В. Я., зареєстрований у реєстрі за № 3821, відповідно до умов якого предметом іпотеки є: нежитлова будівля адмінбудівлі літ. А, загальною площею 389,6 кв. м, підвалу літ. п/д, загальною площею 23,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
- іпотечний договір № 12-09/002, посвідчений приватним нотаріусом Фіщук В. Я., зареєстрований у реєстрі за № 3823, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нежитлові будівлі: профілакторій літ. А, загальною площею 490,0 кв. м, учбовий клас, лабораторія літ. Б, загальною площею 593,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
- договір поруки № 12-09/003.
02 березня 2015 року банк звернувся до ОСОБА_2 з вимогою (претензією) № 26-10/141 про необхідність сплати протягом 30 календарних днів непогашеної станом на 28 жовтня 2014 року заборгованості за кредитним договором у розмірі 821 158,62 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 442 281,27 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 173 345,98 грн, пеня - 205 531,37 грн. Роз'яснено, що у разі невиконання цієї вимоги, банк буде змушений скористатися своїм правом на звернення стягнення на об'єкти іпотеки та розпочати процедуру примусового стягнення. Зазначену вимогу (претензію), ОСОБА_2 отримала 29 березня 2015 року.
02 березня 2015 року банк звернувся до ОСОБА_1 з вимогою (претензією)
№ 26-10/142 про необхідність сплати протягом 30 календарних днів непогашеної станом на 28 жовтня 2014 року заборгованості за кредитним договором у розмірі 821 158,62 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 442 281,27 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 173 345,98 грн, пеня - 205 531,37 грн. Роз'яснено, що у разі невиконання цієї вимоги, банк буде змушений скористатися своїм правом на звернення стягнення на об'єкти іпотеки та розпочати процедуру примусового стягнення. Зазначену вимогу ОСОБА_1 отримав 29 березня 2015 року.
Відповідно до наданого АТ «Ощадбанк» розрахунку заборгованості за кредитним договором від 14 травня 2015 року № 46-08/1599, загальна сума заборгованості позичальника ОСОБА_2 за кредитом, несплаченими відсотками та пенею станом на 14 травня 2015 року становить 742 569,73 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 442 281,27 грн; несплачені відсотки за користування кредитом 173 345,98 грн; пеня за порушення зобов'язань з повернення основної суми кредиту та сплату відсотків за користування кредитом, за період з 13 травня 2014 року по 13 травня 2015 року - 126 942,98 грн. У розрахунку від 05 січня 2021 року, АТ «Ощадбанк» уточнив відомості щодо попереднього розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором станом на 14 травня 2015 року, зокрема зазначив, що заборгованість за тілом кредиту у розмірі 442 281,27 грн нарахована за період з 01 червня 2012 року по 01 жовтня 2014 року; відсотки за користування кредитом у розмірі 173 345,98 грн за період з 01 листопада 2012 року по 13 жовтня 2014 року; пеня за порушення зобов'язань з повернення основної суми кредиту та несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 126 942,49 грн нарахована за період з 13 травня 2014 року по 13 травня 2015 року.
15 травня 2015 року АТ «Ощадбанк» звернулося до приватного нотаріуса Романій Н. В. із заявами № 26-12/323 та №26-12/324 про вчинення виконавчих написів.
19 травня 2015 року приватним нотаріусом Романій Н. В. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 3283 про звернення стягнення на нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену на плані літ. «А», загальною площею 389,6 кв. м, підвал, зазначений на плані під літ. «п/д», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Ощадбанк» за період з 14 жовтня 2009 року по 14 травня 2015 року у розмірі 300 288,46 грн, з яких: заборгованість за несплаченими відсотками 173 345,98 грн; пеня за порушення зобов'язань з повернення основної суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за період з 13 травня 2014 року по 13 травня 2015 року - 126 942,48 грн, оплата за вчинення виконавчого напису - 4 000,00 грн.
19 травня 2015 року приватним нотаріусом Романій Н. В. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 3284 про звернення стягнення на профілакторій, зазначений на плані під літ. «А», загальною площею 490,0 кв. м. та учбовий клас, лабораторію, загальною площею 593,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать на праві власності ОСОБА_1 . За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Ощадбанк» за період з 14 жовтня 2009 року по 14 травня 2015 року у розмірі 442 281,27 грн з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 442 281,27 грн та 5 500,00 грн за вчинення цього виконавчого напису, що становить загальну суму - 447 781,27 грн.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 червня 2015 року відкрито провадження у справі № 712/6393/15-ц за позовом АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.
Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2015 року позов АТ «Ощадбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 136 274,77 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 442 281,27 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 173 345,98 грн; заборгованість по комісії за користування кредитом та пеня - 128 566,26 грн; інфляційні втрати - 365 259,64 грн; три проценти річних -26 821,62 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
22 листопада 2019 року приватним виконавцем Недоступом Д. М.відкрито виконавче провадження № 60696302 з виконання виконавчого напису від 19 травня 2015 року № 3283, а також виконавче провадження № 60692956 з виконання виконавчого напису від 19 травня 2015 року № 3284.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 січня 2020 року заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 жовтня 2021 року позов АТ «Ощадбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 137 679,32 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 442 281,27 грн; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 173 345,98 грн; заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, пеня - 128 566,26 грн; інфляційні втрати - 361 266,91 грн; три проценти річних за прострочення виконання зобов'язання - 32 218,90 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Ощадбанк» підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом.
Згідно із статтею 87 Закону України «Про нотаріат» (тут і надалі - у редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваних виконавчих написів) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
У статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, виконавчі написи нотаріусів (пункт 3).
Таким чином, така нотаріальна дія, як вчинення виконавчого напису, є альтернативним позасудовим способом захисту цивільних прав, а виконавчий напис нотаріуса - самостійною підставою для задоволення вимог кредитора шляхом стягнення грошових сум або витребування майна від боржника за цим виконавчим документом, якщо така вимога є безспірною.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до підпункту 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника-фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Судами встановлено, що 02 березня 2015 року банк звернувся на адресу боржника та майнового поручителя з вимогою (претензією) про повернення кредиту, сплату відсотків за користування кредитом та пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором, та про намір банку звернути стягнення на предмети іпотеки у разі невиконання вимоги про дострокове повернення кредиту і сплати відсотків, яку адресати отримали 29 березня 2015 року.
У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18) зроблено висновок, що «у нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимога про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Натомість, направлення іпотекодавцю та отримання ним вимоги про усунення порушень договору свідчить про дотримання захисту його прав під час вчинення виконавчих написів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надіслання кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17 (провадження № 61-44380св18) та від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18).
Відповідно до вимог частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначені норми цивільно-процесуального закондавства узгоджуються з одним із принципів цивільного судочинства - змагальності сторін, відповідно до якого доведеність обставин справи, збір і надання доказів покладається на сторони. У зазначеному контексті, Верховний Суд ураховує, що АТ «Ощадбанк» надав докази на підтвердження того, що звертаючись до приватного нотаріуса Романій Н. В. із заявою про вчинення оспорюваних виконавчих написів, він надав: копію кредитного договору від 14 жовтня 2009 року № 12-09; оригінали іпотечних договорів від 14 жовтня 2009 року № 12-09/001 та № 12-09/002; розрахунок заборгованості за кредитним договором від 14 травня 2015 року №46-08/1599; копію повідомлення боржнику від 02 березня 2015 року № 26-10/141; копію повідомлення іпотекодавцю від 02 березня 2015 року № 26-10/142; тоді як ОСОБА_1 , заперечуючи проти того, що приватному нотаріусу Романій Н. В. надавалися оригінали нотаріально посвідчених іпотечних договорів та інші документи, визначені пунктом 1-1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, не надав будь-яких доказів на підтвердження таких аргументів. Зважаючи на наведене, Верховний Суд констатує, що висновок апеляційного суду в частині відхилення доводів АТ «Ощадбанк» про надання банком нотаріусу всіх необхідних документів для вчинення виконавчих написів з огляду на те, що документи, які стали підставою для вчинення оспорюваних виконавчих написів від 19 травня 2015 року знищені за закінченням терміну їх зберігання, не відповідає принципу змагальності сторін. Перевіряючи доводи позивача про те, що виконавчі написи від 19 травня 2015 року № 3283 та № 3284 вчинені на нікчемних договорах іпотеки, які за його твердженням належним чином нотаріально не посвідчені, суд першої інстанції дослідив оригінали іпотечних договорів від 14 жовтня 2009 року № 12-09/001 та № 12-09/002, посвідчені з використанням спеціальних бланків нотаріальних документів та з проставленням посвідчувального напису приватного нотаріуса Фіщук Я. В.
Верховний Суд також ураховує, що зазначаючи про необізнаність про вчинення банком виконавчих написів, ОСОБА_1 не спростував отримання ним 29 березня 2015 року вимоги (претензії) АТ «Ощадбанк» від 02 березня 2015 року № 26-10/142 про погашення заборгованості за кредитним договором з попередженням про те, що у разі невиконання вимоги (претензії), банком буде реалізовано право на звернення стягнення на об'єкти іпотеки, і не направляв банку будь-яких заперечень щодо нарахованої ним суми заборгованості за кредитним договором.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 порушення приватним нотаріусом Романій Н. В. процедури вчинення виконавчих написів.
Щодо безспірності вимог кредитора
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 554/132/20 (провадження № 61-14692св21).
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Зазначене узгоджується з висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 та від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягають виконанню виконавчі написи від 19 травня 2015 року № 3283 та № 3284, апеляційний суд виходив з того, що розмір заборгованості на погашення якої нотаріусом вчинено виконавчі написи, не можна вважати безспірним, оскільки до складу такої заборгованості АТ «Ощадбанк» включило відсотки за користування кредитними коштами та пеню, нараховані після 13 жовтня 2014 року, тобто поза межами строку кредитування.
З таким висновком суду апеляційної інстанції Верховний Суд погоджується частково, оскільки вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги АТ «Ощадбанк» про те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що виконавчі написи нотаріуса вчинялися на різні об'єкти нерухомого майна (предмети іпотеки) та на різні частини заборгованості.
Зокрема виконавчий напис нотаріуса від 19 травня 2015 року № 3284 передбачав задоволення вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту станом на 14 травня 2015 року в розмірі 442 281,27 грн, яка фактично була нарахована за період з 01 червня 2012 року по 01 жовтня 2014 року, тобто в межах строку кредитування. Апеляційний суд у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення не навів мотивів, чому він дійшов висновку, що заборгованість по тілу кредиту у зазначеному розмірі не є безспірною.
Ураховуючи наведене, постанова апеляційного суду в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 19 травня 2015 року № 3284, вчиненого приватним нотаріусом Романій Н. В. підлягає скасуванню із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Натомість твердження заявника про неправильне вирішення апеляційним судом вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 19 травня 2015 року № 3283про звернення стягнення на нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену на плані літ. «А», загальною площею 389,6 кв. м, підвал, зазначений на плані під літ. «п/д», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать на праві власності ОСОБА_1 є безпідставними.
У постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палати Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимога АТ «Ощадбанк» про сплату пені (у рахунок якої банк просив звернути стягнення на нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену на плані літ. «А», загальною площею 389,6 кв. м, підвал, зазначений на плані під літ. «п/д», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ), що нарахована поза межами строку кредитування (за період з 14 жовтня 2014 року по 13 травня 2015 року) є безпідставною, оскільки право банку нараховувати пеню припинилося зі спливом строку дії кредитного договору, тобто з 14 жовтня 2014 року.
Висновок апеляційного суду про нарахування банком ще і відсотків поза межами строку кредитування є помилковим, оскільки банк нарахував відсотки за користування кредитом за період з 01 листопада 2012 року по 13 жовтня 2014 року, однак це не вплинуло правильність вирішення позову у цій частині, оскільки як правильно встановив суд апеляційної інстанції, заборгованість ОСОБА_2 , у рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену на плані літ. «А», загальною площею 389,6 кв. м, підвал, зазначений на плані під літ. «п/д», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , не є безспірною у частині нарахованої пені.
Твердження заявника про збільшення за домовленістю сторін кредитного договору позовної давності до 5 років для всіх грошових зобов'язань позичальника, не заслуговують на увагу, оскільки зазначене жодним чином не впливає на припинення права кредитора нараховувати відсотки та пеню після спливу строку дії кредитного договору.
Узагальнюючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 19 травня 2015 року № 3283про звернення стягнення на нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену на плані літ. «А», загальною площею 389,6 кв. м, підвал, зазначений на плані під літ. «п/д», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції у частині вирішення вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 19 травня 2015 року № 3284, яке відповідає вимогам закону, постанова апеляційного суду у наведеній частині підлягає скасуванню із залишенням у цій частині в силі рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2021 року.
Оскаржувана постанова апеляційного суду у частині вирішених вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 19 травня 2015 року № 3283, ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального закону, тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у зазначеній частині відсутні підстави для задоволення касаційної скарги АТ «Ощадбанк».
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на результати вирішення касаційної скарги, сплачений у зв'язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій судовий збір необхідно покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (одна вимога немайнового характеру), а тому відповідач має відшкодувати позивачеві витрати по сплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги щодо однієї вимоги немайнового характеру в розмірі 2 102,00 грн (840,80 грн + 1261,20 грн), а позивач повернути відповідачеві судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги щодо однієї вимоги немайнового характеру, що становить 1 681,60 грн, а тому з урахуванням взаємозаліку, з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню на відшкодування судових витрат 420,40 грн.
Керуючись статтями 400, 410, 413, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року в частині вирішення вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 19 травня 2015 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Наталією Василівною, зареєстрований у реєстрі за № 3284, скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2021 року.
В решті постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко