26 травня 2022 року
м. Київ
справа №192/391/21
провадження № 61-4564ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
розглянув касаційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Власенка Артема Олександровича на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2022 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2021 року до Солонянського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 33 328,92 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 26 742,09 грн та заборгованість за простроченими відсотками - 6 586,83 грн.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року скасовано. Позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором від 21 січня 2011 року станом на 28 лютого 2021 року у розмірі 26 742,09 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
19 травня 2022 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Власенко А. О. (далі - представник) надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2022 року.
У касаційній скарзі представник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2022 року в частині відмовлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» і ухвалити нове рішення, яким ці вимоги задовольнити, а в іншій частині залишити без змін.
Дослідивши касаційну скаргу представника, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щовиникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в справах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, а ціна позову у справах, у яких заявлено кілька самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги предметом позову є стягнення
заборгованості за кредитним договором у розмірі 33 328,92 грн.
Ціна позову в даній справі становить 33 328,92 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00*100=248 100,00 грн).
Отже зазначена справа є малозначною у силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Разом із цим, у касаційній скарзі представник посилається на обставини, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 у справі № 127/7543/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18. Крім того, справа має для банку виняткове значення, оскільки невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором тягне загрозу неповернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банку, що перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що представник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції питання, відповідь на яке, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Наведені представником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судова практика щодо розгляду справ за подібних правовідносин є сталою, а касаційна скарга представника не містить посилань на неоднакове застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, не заслуговують на увагу, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду.
Так, посилання представника у касаційній скарзі на неврахування судами правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, не заслуговують на увагу, оскільки на відміну від справи, яка переглядається, у справі № 923/760/18 договірні правовідносини виникли між банком та юридичною особою, а не фізичною особою (споживачем банківських послуг). Участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Судами першої та апеляційної інстанцій враховано останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та зазначено, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 січня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (24 березня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Крім того, посилання представника на застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Судує підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, але не є доводом, який в розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода представника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Посилання представника у касаційній скарзі на те, що судове рішення в цій справі перешкоджає роботі банку, обмежує його права та порушує майнові інтереси, без наведення відповідних доказів на підтвердження цих обставин не свідчать про наявність виняткового значення справи для АТ КБ «ПриватБанк».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Отже, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України рішення суду першої та апеляційної інстанцій в даній справі не підлягають касаційному оскарженню.
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в даній справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Зазначене відповідає Рекомендації № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням указаного, оскільки представник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Власенка Артема Олександровича на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2022 року в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук