Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 713/1608/20
провадження № 61-1651св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2021 року у складі судді Осокіна А. Л. тапостанову Чернівецького апеляційного суду
від 29 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення грошових коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що 18 жовтня 2010 року між ним та
АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу, відповідно до умов якого він вніс грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США строком на 12 місяців, зі ставкою 9 % річних. Договір неодноразово автоматично пролонгувався.
09 квітня 2014 року він звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору повернення банківського вкладу, проте банк грошові кошти не повернув, після чого він звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2015 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача суму вкладу у розмірі 10 000 доларів США
Крім того, постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 травня
2020 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь три відсотки річних, пеню та відсотки за договором вкладу за період до 26 вересня 2019 року.
Посилаючись на те, що банк рішення суду про стягнення суми вкладу не виконує позивач просив стягнути з відповідача на свою користь проценти
у сумі 3 225доларів США, виходячи із процентної ставки у розмірі 9% річних, пеню на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 2 594 514,51 грн та три проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 268,80 доларів США.
Вказані кошти позивач нарахував за період з 27 вересня 2019 року до
27 серпня 2020 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області
від 18 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 по договору депозиту № SAMDN2500071281503 за період з 27 вересня 2019 року
по 27 серпня 2020 року відсотки в сумі 0,92 доларів США, пеню в сумі
2 594 514,51 грн, 3% річних відповідно до статті 625 ЦПК України у сумі
268,80 доларів США.
В задоволенні решти позову відмовлено за необґрунтованістю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт невиконання банком своїх договірних зобов'язань встановлений рішенням суду, позивач зверталася до відповідача з вимогою про повернення їй суми вкладу, проте ці вимоги виконані не були, а тому наявні підстави для стягнення процентів за розміром процентної ставки «до запитання» (0,01% річних), а не із процентної ставки, встановленої договором (9% річних), пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 грудня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2021 року в частині стягнення пені за прострочення грошового зобов'язання з повернення коштів відповідно до умов договору банківського вкладу, стягнення процентів за договором банківського вкладу скасовано та ухвалено нове в цій частині про відмову у позові.
В решті рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право позивача на передбачені договором проценти, а також на стягнення пені припиняється після спливу визначеного договором строку та у зміни строку виконання зобов'язання. У спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, в тому числі за невиконання судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення в частині задоволення позову про стягнення 3% річних відповідно до статті
625 ЦПК України у сумі 268,80 доларів США та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, щорішення суду, яким з банку стягнуто суму вкладу, було виконано у примусовому порядку шляхом безакцептного списання грошових коштів з кореспондентського рахунку банку у НБУ
19 листопада 2019 року, а тому суди помилково стягнули три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України за заявлений позивачем період з 27 вересня 2019 року до 27 серпня 2020 року.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 17 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 жовтня 2010 року ОСОБА_1 уклав з АТ КБ «Приватбанк» договір вкладу «Стандарт» з місячною виплатою, згідно якого передав банку
10 000 доларів США строком на 12 місяців до 18 жовтня 2011 року включно з виплатою 9% річних.
З вказаного договору вбачається, що у випадку, якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк.
09 квітня 2014 року позивач звертався до відповідача із заявою про розірвання договору та повернення йому вкладу, проте, в передбачений договором строк, відповідач суму вкладу та проценти за вкладом йому не повернув.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 29 січня 2015 року (справа № 713/1187/14-ц) стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу у розмірі 10 000 доларів США.
Судами неодноразово стягувалися з відповідача на користь позивача проценти за договором вкладу, три проценти річних та пеня.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 травня 2020 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача відсотки за договором вкладу за період з 11 березня 2016 року до 26 вересня 2019 року у розмірі 117,46 доларів США, три відсотки річних за період з 27 вересня 2016 року до 26 вересня 2019 року у розмірі 886,57 доларів США, пеню за період з
27 вересня 2018 року до 26 вересня 2019 року у розмірі 651,24 грн.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на невиконання банком рішення суду, а тому просив, зокрема, стягнути з банку на свою користь три проценти річних на підставі частини другої
статті 625 ЦК України за період з 27 вересня 2019 року до 27 серпня
2020 року у розмірі 268,80 доларів США.
Позиція Верховного Суду
Оскільки банком оскаржуються судові рішення лише в частині стянення з нього на користь позивача трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 625 ЦПК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Після розірвання договору банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження
№ 14-133цс20).
Установивши, що банк неналежним чином виконував зобов'язання за договором вкладу від 18 жовтня 2010 року, вчасно не повернув належні позивачу кошти, які були ним внесені на депозит, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 268,80 доларів США, які нараховані за період з 27 вересня 2019 року до 27 серпня 2020 року.
Доводи касаційної скарги про те, що зобов'язання банку перед позивачем було виконано у примусовому порядку шляхом безакцептного списання грошових коштів з кореспондентського рахунку банку у НБУ
19 листопада 2019 року є помилковими, оскільки вказані кошти було списано на користь виконавчої служби. Доказів отримання позивачем вказаних коштів 19 листопада 2019 року матеріали справи не містять. Отже, суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за весь час прострочення виконання зобов'язання, а саме з 27 вересня 2019 року до 27 серпня 2020 року.
Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17,
від 15 листопада 2019 року у справі № 910/101/19 є помилковими.
Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У справі № 910/7547/17 предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу, отже є різними, не тотожними, предмет спору зі справою, яка переглядається, та відповідно й встановлені судами фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.
У справі № 910/101/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що залишення коштів на рахунку, на підставі ухвали слідчого судді про арешт грошових коштів вкладника, після закінчення строку депозитного договору не свідчить про використання цих коштів банком і, в такий спосіб, не є підставою для нарахування трьох процентів річних. Отже, у справі № 910/101/19 та у справі, яка переглядається, є різними встановлені судами фактичні обставини, зокрема у справі, яка переглядається, на грошові кошти позивача арешт не накладався.
Колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо нарахування трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України не суперечать висновкам, зробленим Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/5115/17, оскільки Велика Палата Верховного Суду стягнула такі проценти з дня набрання законної сили судового рішення про стягнення суми вкладу до дати, вказаної у прохальній частині позовної заяви, вказавши при цьому, що три проценти річних стягуються за весь час прострочення виконання зобов'язань, незважаючи на розірвання договору банківського вкладу.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення в частині стягнення 3% річних відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»залишити без задоволення.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2021 року тапостанову Чернівецького апеляційного суду від 29 грудня
2021 року в частині стягнення з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних у розмірі 268,80 доларів США залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович