П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/23334/21
Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача -Кравця О.О.
судді - Зуєвої Л.Є.
судді - Коваля М.П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року по справі № 420/23334/21, прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження у складі судді Вовченко O.A., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеський апеляційний суд, про стягнення недоотриманої суддівської винагороди,-
I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
24 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеський апеляційний суд, в якому просив стягнути з Державної судової адміністрації України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 530075,53 грн. з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року позов був задоволений.
II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ, УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року ДСА України подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просив його скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Одеського апеляційного суду, відповідно Одеський апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Оскільки позивач є суддею Одеського апеляційного суду та перебуває із зазначеним судом у трудових відносинах, саме зазначений суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду. Ураховуючи викладене, вказує відповідач, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки вказані дії не належать до повноважень ДСА України. ДСА України, як відповідач, жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювала заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до його прийняття. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року апеляційну скаргу було залишено без руху.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року продовжено строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав:
IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Судами 1-ої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 04 серпня 2003 року № 802/2003 призначений на посаду судді військового місцевого суду Луганського гарнізону строком на п'ять років, Указом Президента України від 4 жовтня 2005 року № 1412/2005 призначений на посаду судді господарського суду Луганської області в межах п'ятирічного строку, Постановою Верховної Ради України від 15 січня 2009 року № 887-VI обраний на посаду судді апеляційного суду міста Києва безстроково, Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2011 року № 3399-VI обраний на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, рішенням Вищої ради правосуддя від 08 листопада 2018 року № 3381/0/15-18 переведений на посаду судді апеляційного суду Одеської області.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 2733/0/15-19 від 15.10.2019 року «Про переведення судді апеляційного суду Одеської області ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду» позивача було переведено на посаду судді Одеського апеляційного суду.
Згідно з довідкою-розрахунком Одеського апеляційного суду №06-21/360/2020 від 02.10.2020 (а.с.12), судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року здійснювалась виплата суддівської винагороди із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
За період застосування зазначеної норми позивачу не було виплачено суму в розмірі 530075,53 грн., а саме:
за квітень 2020 року суму в розмірі 74595,72 грн.;
за травень 2020 року суму в розмірі 195813,75 грн.;
за червень 2020 року суму в розмірі 97906,88 грн.;
за липень 2020 року суму в розмірі 161759,18 грн.;
за серпень 2020 року суму в розмірі 0,00 грн.
V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ :
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд (далі - Закон № 1402-VIII).
Частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
8 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX)
Згідно з пунктом 10 розділу І Закону № 553-IX Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті) (частина третя)».
Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Апеляційний суд зазначає, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що вищевказаною постановою від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
У ситуації, яка склалася у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб'єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
Як вбачається з матеріалів справи адміністративний позов звернуто позивачем виключно до Державної судової адміністрації України.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Тобто, ТУ ДСА є також належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Одеського апеляційного суду. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди, теж вимагали правової оцінки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі №640/23036/20 та від 22.10.2021 року у справі №200/6491/20-а.
При цьому, суб'єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі №160/12091/20, від 05 жовтня 2021 року в справі №640/23385/20.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Проте, суд першої інстанції не дотримався вказаних вимог процесуального закону, та, вирішуючи спір про стягнення недоотриманої суддівської винагороди пред'явлений лише до ДСА України, не з'ясував хто є належним відповідачем (співвідповідачем) у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі другого відповідача.
Апеляційний суд зауважує, що за правилами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений права здійснювати заміну неналежної сторони по справі та/або залучати до участі у справі другого відповідача.
Однак, як вбачається до матеріалів справи, судом першої інстанції не приймалось ухвали про залучення до участі у справі другого відповідача.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень встановлених статтею 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.
Таким чином, апеляційний суд вважає помилковим зворотній висновок суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
(2) Висновки апеляційного суду:
Апеляційний суд, вважає, що порушення судом 1-ої інстанції норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи - є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову та також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 292, 308, 311, ст.315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року - скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Повне судове рішення складене та підписане 01 червня 2022 року.
Головуючий суддя Кравець О.О.
Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.