ун. № 759/27919/21
пр. № 2/759/1888/22
30 травня 2022 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,
за участю: відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест», ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович, Департамент з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, скасування рішення та запиту про державну реєстрацію прав, визнання права власності,
у грудні 2021 р. представник позивача звернулась до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №131/2-2624,2630 від 30.05.2011, укладеного між відповідачами, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чмирука О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40941514 від 04.05.2018 про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 1545542480000, скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно запису №26005217 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на приміщення 2624,2630 в АДРЕСА_1 , здійснене 26.04.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., визнання за позивачем права власності на 394/10000 вказаного нежитлового приміщення, стягнення з відповідачів судових витрат.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 12.07.2010 між ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 укладено договір №131/2-2624, 2630 купівлі-продажу майнових прав, предметом якого є купівля-продаж майнових прав на об'єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер об'єкта нерухомості 2624,2630, загальною площею 33,67 кв.м., термін введення в експлуатацію ІV квартал 2010 р. За вказаним договором позивач здійснив оплату за 1,32 кв.м., що становить 3,94% від загальної проектної площі в об'єкті нерухомості в розмірі 10000 грн. 00 коп. Будинок введено в експлуатацію 09.11.2012. З інформаціїної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що 26.04.2018 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на все приміщення, а не на його частину. Представник позивача вважає, що спірний договір укладено з порушенням ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 203 ЦК України. Продавець за спірним договором не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення договору, майнові права на приміщення йому не належали, волевиявлення відповідачів під час укладення договору не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, відповідачі свідомо приховали існування обставин щодо наявності в третіх осіб прав на приміщення.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Войтенко Ю.В. від 04.01.2022 відкрито провадження по справі, призначено підготовче засідання (а.с. 23-24).
Розпорядженням керівника апарату Святошинського районного суду м. Києва №191 від 11.05.2022, у зв'язку з перебуванням судді Войтенко Ю.В. на лікарняному, по справі призначено повторний автоматизований розподіл справи (а.с. 59).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16.05.2022 цивільну справу прийнято до провадження судді Ул'яновської О.В., призначено підготовче засідання (а.с. 62).
Представник позивача та позивач у судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином, надіславши до суду заяву про відкладення розгляду справи на час, коли воєнний стан буде припинено у зв'язку із продовженням Указом Президента України строку дії воєнного стану в Україні при цьому, не навивши поважність причини неможливості прибуття у судове засідання.
Відповідач та її представник у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували з підстав їх необґрунтованості та безпідставності, а також просили застосувати строки позовної давності які необхідно рахувати із жовтня 2012 р., тобто коли будинок повинен був ведений у експлуатацію.
Представник третьої особи Департамент з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, 31.01.2022 надіслав до суду пояснення, просив проводити розгляд справи за їхньої відсутності та зазначив, що Департамент не здійснював жодних реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна (а.с. 26-29).
Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, повідомлялася належним чином, 10.02.2022 надіслала до суду пояснення, позовні вимоги позивача підтримує, просить вирішувати спір на підставі наявних у справі доказів та пояснень (а.с. 33-34).
Інші треті особи в судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином (а.с. 46-47, 49, 51-54), причини неявки суду не відомі.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 12.07.2010 між ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 укладено договір №131/2-2624, 2630 купівлі-продажу майнових прав, предметом якого є купівлі-продаж майнових прав на об'єкт нерухомості, які продавець зобов'язується передати у власність покупцям, а покупці в свою чергу зобов'язуються прийняти їх та сплатити продавцю обумовлену даним договором загальну вартість майнових прав на об'єкт нерухомості та прийняти його у власність (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору об'єкт нерухомості, майнові права на який передаються за цим договором є нежитлове приміщення, розташоване в об'єкті капітального будівництва з наступними характеристиками: район забудови: Святошинський район м. Києва, адреса: будинок АДРЕСА_2 , номер об'єкта нерухомості: нежитлове приміщення №2624, 2630, проектна площа об'єкта нерухомості: 33,67 кв.м.
Попередня визначена вартість майнових прав, що передаються продавцем покупцям за цим договором складає 252525 грн. 00 коп. (п. 3.1 договору). Покупці після підписання договору у термін до 20.07.2010 сплачують попередню визначену вартість майнових прав, а саме: ОСОБА_1 сплачує 42525 грн. 00 коп., що становить 17,16 % від загальної проектної площі в об'єкті нерухомості та становить 5,78 кв.м. ОСОБА_3 сплачує 10000 грн. 00 грн., що становить 3,94 % від загальної проектної площі в об'єкті нерухомості та становить 1, 32 кв.м. ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 сплачують по 20000 грн. 00 коп., що становить по 7,89 % від загальної проектної площі в об'єкті нерухомості та становить по 2,65 кв.м. кожному (п. 3.2 договору).
13.07.2010 ОСОБА_3 відповідно до меморіального ордеру №2014 здійснив оплату майнових прав за договором №131/2-2624, 2630 в розмірі 10000 грн. 00 коп (а.с. 9а).
13.08.2010 ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» видала довідку №359, в якій підтвердила, що на рахунок організації надійшли кошти від ОСОБА_3 в розмірі 10000 грн. 00 коп. (а.с. 9).
Відповідно до розпорядження Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації №511 від 17.08.2015 закінченому будівництвом житловому будинку АДРЕСА_3 (ІІІ черга будівництва) присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 11 а).
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).
За правилом ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 761/5156/13-ц зазначено, що під майновим правом слід розуміти "право очікування", що є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна (Постанова Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-265цс16).
Таким чином, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (ч. 5 ст. 216 ЦК України).
Судом встановлено, що12.07.2010 між ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» та ОСОБА_3 а також іншими особами укладено договір №131/2-2624, 2630 купівлі-продажу майнових прав на спірне приміщення. Позивач сплатив свою вартість майнових прав в розмірі 3,94 % від загальної проектної площі в об'єкті нерухомості, що становить 1, 32 кв.м. Також зобов'язання щодо оплати вартості майнових прав виконано покупцем ОСОБА_4 (а.с. 42-43). Вказаний договір є чинним, в судовому порядку не оспорювався.
При цьому, незважаючи на діючий договір №131/2-2624 від 12.07.2010, ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» та ОСОБА_1 30.05.2011 укладають договір купівлі-продажу майнових прав №131/2-2624, 2630, предметом якого є все нежитлове приміщення 2624, 2630, загальною площею 33,67 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на яке відповідач 26.04.2018 зареєструвала право власності.
З наведеного вбачається, що спірний договір купівлі-продажу майнових прав укладено з порушенням ч. ч. 1,2 та 5 ст. 203 ЦК України, але з огляду на те, що позивач відповідно до норм ЦПК не подав клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, а представник відповідача у судовому засіданні відповідно до усної заяви просив суд застосувати строки позовної давності із дня планування введення будинку у експлуатацію, тобто із жовтня 2012 р., то суд з огляду на постанову Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18) вважає, що обмежений розглядати справу по суті спору оскільки є підстави для задоволення позовної вимоги, а повинен застосувати норми ЦК України щодо строку позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.
Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц; від 7.11.2018 у справі № 575/476/16-ц; від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п. 73); від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 80); від 5.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (п. 61); № 522/2201/15-ц (п. 62) та № 522/2110/15-ц (п. 61); від 7.08.2019 у справі № 2004/1979/12 (п. 71); від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 (п. 134); від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (п. 51).
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається в разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу в справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої й оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. В разі подання позову з недодержанням правил підсудності й наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або ускладненим. При цьому, наголосив у постанові Верховний
Суд, очевидно, що перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи й позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
Вказані висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19.6.14 та від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19.
Отже, чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог, однак у цьому випадку передумовою захисту порушеного права є подання клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Як вбачається із поданих документів встановлено, що ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест» та ОСОБА_1 30.05.2011 уклали договір купівлі-продажу майнових прав №131/2-2624, 2630, предметом якого є все нежитлове приміщення 2624, 2630, загальною площею 33,67 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на яке відповідач 26.04.2018 зареєструвала право власності, а позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами у грудні 2021 р., тобто через 3 роки та майже 8 місяців з моменту зареєстрування права власності. Клопотання з боку позивача, його представника про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності не подано.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ч. 1 ст. 261 ЦК України, пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Таким чином, застосуванню підлягає строк позовної давності (три роки) який у даній справі сплив, а тому до вказаних позовних вимог слід застосувати строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.
На підставі викладеного та керуючись вимогами ст.ст. 16, 203, 204, 207, 215, 253, 261, 261, 266, 267, 627-629 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 223, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України,-
у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інвестиційна компанія «Інтербудінвест», ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович, Департамент з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, скасування рішення та запиту про державну реєстрацію прав, визнання права власності відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Оксана УЛ'ЯНОВСЬКА
Повний текст судового рішення складено 01.06.2022