2/130/516/2022
130/305/22
"24" травня 2022 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Шепеля К.А.,
за участю секретаря судового засідання Буга Р.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Головного правління національної поліції у Вінницькій області, про відшкодування моральної шкоди за порушення вимог статей 21, 533 КПК України -
приходить до такого.
Позиція позивача
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління національної поліції у Вінницькій області про відшкодування моральної шкоди за порушення вимог статей 21, 533 КПК України.
У позові зазначає, що у рішенні Жмеринського міськрайонного суду від 20 січня 2022 року по справі 130/2954/21 вказано, що він подав позов до неналежних відповідачів, тому в даному позові він виправляє цей недолік. 15 серпня 2018 року було скасовано постанову слідчого про закриття провадження, в ухвалі про скасування постанови суд зобов'язав слідчого виконувати певні дії. Замість виконання вимог статей 21 та 533 КПК України про обов'язковість виконання судових рішень, прокурор подав клопотання про закриття провадження в цій справі. Доказами зазначив ухвали суду, способом захисту статті 1174 та 1176 ЦПК України. Моральну шкоду обґрунтовує неможливістю поновити свої права через невиконання посадовими особами вимог статей 21 та 533 КПК України.
Просить витребувати для огляду з архіву суду справу № 130/2954/21 та розгляд справи проводити на підставі ухвали Жмеринського міськрайонного суду від 12 жовтня 2021 року у справі №130/2481/21, де зазначено - визнати потрібним, щоб представник відповідача, який подав заяву про розгляд справи у його відсутність, наддав особисті пояснення у судовому засіданні.
Просить визнати невиконання посадовими особами вимог статей 21 та 533 КПК України та стягнути з Держави України в особі держказначейської служби 100000 грн моральної шкоди на його користь.
На підтвердження позову надає копію ухвали Жмеринського міськрайонного суду від 12 жовтня 2021 року у справі №130/2481/21.
В судове засідання позивач не з'явився, через відділ прийому суду подав заяву про розгляд справи без його участі в зв'язку з воєнним станом.
Позиція відповідачів
Представник відповідача Державної казначейської служби, належним чином повідомлений про розгляд справи судовою повісткою, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не подавав (а.с. 48).
Представник відповідача Вінницької обласної прокуратури Д. Клименко подав відзив, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Позовна заява не містить викладу обставин, які позивач вважає фактором заподіяння йому моральної шкоди, тому прокуратура не може заперечувати проти позову у частині обставин справи, однак зазначає, що позовна заява ОСОБА_1 містить ознаки зловживання правом на звернення до суду, а подання позовів носить систематичний та триваючий характер. У позові не зазначено, які конкретні рішення, дії чи бездіяльність яких посадових осіб завдали йому моральної шкоди, у чому саме полягає моральна шкода та відсутній обґрунтований розрахунок сум, які позивач просить стягнути. Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, чого не містять матеріали позову (а.с.8-21).
Представник Вінницької обласної прокуратури прокурор Жмеринської окружної прокуратури Д.Лук'янчук в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги не визнає, в задоволенні позову просить відмовити (а.с.50).
Представник відповідача ГУНП у Вінницькій області Господарець А.А. в судове засідання не з'явилась, надіслала до суду відзив, у якому вказує, що Головне управління національної поліції у Вінницькій області позов не визнає, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Позивачем всупереч вимогам статті 81 ЦПК України не надано до матеріалів справи рішення уповноваженого органу, що підтверджує незаконність дій відповідачів. Відсутні підстави для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури, що визначені статтею 1176 ЦК України. Законом України «Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлено, що умовами настання моральної шкоди має бути фізичний, або психічний вплив на особу, факт заподіяння яких у позові відсутні і нічим не доведені. ОСОБА_1 в позовній заяві не конкретизував, які саме дії вчинені працівниками поліції відносно нього. Розмір шкоди не обґрунтовано, наявність шкоди нічим не підтверджена. В задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі (а.с.25-29).
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про її розгляд.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
Відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання
Позовна заява надійшла до суду 4 лютого 2022 року (а.с.1).
Ухвалою суду від 15 лютого 2022 року відкрито спрощене провадження у справі з викликом сторін та призначено судове засідання на 23 березня 2022 року. Відповідно до цієї ж ухвали зобов'язано канцелярію суду надати справу №130/2954/21 (а.с.4).
З Вінницької обласної прокуратури 9 березня 2022 року надійшов відзив на позовну заяву (а.с.8-12).
Представник відповідача ГУНП у Вінницькій області Господарець А.А. 22 березня 2022 року електронною поштою надіслала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 (а.с.25-28).
Відповідно до протоколу судового засідання від 23 березня 2022 року розгляд справи відкладено в зв'язку з відсутністю матеріалів цивільної справи № 130/2954/21 (а.с.32).
4 квітня 2022 року справу знято з розгляду в зв'язку з неявкою учасників процесу (а.с.35).
Згідно з ухвалою суду від 27 квітня 2022 року, розгляд справи відкладено за заявою позивача про те, що справа, на підставі якої він подав свій позов і просив витребувати, ще не повернулась з Вінницького апеляційного суду (а.с.44).
Позивач ОСОБА_1 23 травня 2022 року подав заяву, у якій просив розгляд справи проводити без його участі (а.с.49).
Представник Вінницької обласної прокуратури прокурор Жмеринської окружної прокуратури Д.Лук'янчук подав заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с.50).
Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, обставиною якого зазначив рішення Жмеринського міськрайонного суду у справі 130/2954/21, де вказано, що він звернувся до неналежних відповідачів, тому він виправляє вказаний недолік та подає позов до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури та Головного правління національної поліції у Вінницькій області.
Судом витребувано з архіву суду та досліджено матеріали цивільної справи №130/2954/21, де ОСОБА_1 подав позов до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Жмеринського прокурора Макарця Євгена Васильовича, слідчого Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області Петлика Сергія Володимировича про стягнення моральної шкоди за порушення співвідповідачами частини другої статті 21, статті 533 КПК України в розмірі 100000 грн на його користь (а.с. 1).
До позову додав ухвалу слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду від 15 серпня 2017 року, відповідно до якої скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Петлика С.В. про закриття кримінального провадження від 26 червня 2017 року, внесеного до ЄРДР за №42017021130000045 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, задоволено. Постанову слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП Петлика С.В. скасовано (а.с.2).
Відповідно до рішення Жмеринського міськрайонного суду від 20 січня 2022 року ОСОБА_1 в задоволенні позову до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Жмеринського прокурора Макарця Євгена Васильовича, слідчого Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області Петлика Сергія Володимировича про відшкодування шкоди - відмовлено. У рішенні зазначено, що позов пред'явлений до неналежних осіб, оскільки поліцейські та прокурори не несуть особистої відповідальності за завдану ними шкоду. Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові (а.с.28-29).
ОСОБА_1 4 лютого 2022 року подав апеляційну скаргу на рішення Жмеринського міськрайонного суду від 20 січня 2022 року (а.с.35).
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху, та надано скаржнику строк п'ять днів для усунення недоліків апеляційної скарги (а.с.37-38).
Відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 21 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду від 20 січня 2022 року вирішено вважати неподаною та повернути скаржнику (а.с.41).
Предметом позову в даному випадку є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, тобто то, по відношенню до чого позивач просить у суду захисту - відшкодування моральної шкоди з-за неналежного виконання відповідачами своїх посадових обов'язків. Підставою позову є ті фактичні обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також правові норми, на які посилається позивач в підтвердження своїх вимог.
При розгляді справи саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Юридична кваліфікація встановлених обставин
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як звертає увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Згідно з частиною п'ятою статті 177 ЦК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.
У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Як визначено в статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Фактично, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути моральну шкоду на його користь в розмірі 100000 гривень та визнати невиконання посадовими особами вимог статей 21 та 533 КПУ України. Водночас не вказуючи, якими саме посадовими особами і якого саме державного органу.
У статті 21 КПК України зазначено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.
Згідно із статтею 533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Проте, з наданих позивачем доказів та дослідженої на вимогу позивача цивільної справи 130/2954/21 судом не встановлено порушеного права позивача через невиконання посадовими особами вимог вказаних статей, оскільки при винесенні рішення у справі 130/2954/21 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено через те, що позов пред'явлено до неналежних осіб, так як поліцейські та прокурори не несуть персональної відповідальності за завдану ними шкоду.
Звертаючись з позовом, що розглядається, ОСОБА_1 вказав, що виправляє недоліки попереднього позову та звертається з позовом до Вінницької обласної прокуратури та Головного управління національної поліції у Вінницькій області, однак не зазначив у позові, хто саме із посадових осіб та по відношенню до якого судового рішення не виконує вимоги статей 21 та 533 КПК України та не надав такого судового рішення на підтвердження своїх позовних вимог.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Таким чином, з огляду на викладене, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачами з-за невиконання ними вимог КПК України про обов'язковість виконання судових рішень.
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з положеннями статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Оскільки для виникнення зобов'язання по відшкодуванню шкоди в порядку статей 1176,1174, 1167 ЦК України необхідна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства та їх посадових осіб, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов'язком позивача (статті 12, 81 ЦПК України), то позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також докази наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23 травня 2001 року кримінальне судочинство визнано як врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх Конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Згідно частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Главою 26 КПК України врегульовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора, ухвал слідчого судді тощо.
Тобто кримінальним процесуальним законодавством визначено інший порядок розгляду скарг учасників кримінального провадження та осіб, права яких порушуються як під час досудового розслідування, так і під час підготовчого провадження у суді.
Підставою для стягнення моральної шкоди позивач визначив невиконання відповідачами вимог КПК про обов'язковість виконання судових рішень, однак позивач не надав доказів на підтвердження їх незаконної бездіяльності.
Будь-якого рішення, що набрало законної сили, про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності відповідачів, що зазначені у даному позові позивачем суду не надано.
Під час досудового розслідування слідчий та прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок, тому суд, дотримуючись принципу законності, звертає увагу на те, що відшкодування моральної шкоди не має перетворюватись у спосіб заробітку (наживи), а має носити виключно компенсаційний характер при наявності підстав, передбачених статтею 23 ЦК України, яких судом у цій справі не встановлено.
Таким чином, правові підстави для застосування норм статей 1173, 1174, 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 641/2328/17-ц), від 13 червня 2019 року (справа №554/1870/18-ц), що згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами інших інстанцій.
Відповідно до статті 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Належних та допустимих доказів того, що судовим рішенням встановлена бездіяльність відповідачів визнана неправомірною, позивачем не надано, позивач не довів факт протиправних дій або бездіяльності відповідачів, конкретні негативні наслідки та їх причинний зв'язок з правом на відшкодування моральної шкоди, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Висновки суду
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог та не надав належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт завдання йому моральної шкоди діями відповідачів, а відтак і її розмір, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат
Судові витрати слід компенсувати за рахунок держави, оскільки ОСОБА_1 звільнений при подачі позову від сплати судового збору.
Керуючись статтями 259, 263, 265 ЦПК України, на підставі статей 3-13, 76-83, 89, 268 ЦПК України, статей 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Головного правління національної поліції у Вінницькій області, про відшкодування моральної шкоди за порушення вимог статей 21, 533 КПК України - відмовити.
На рішення може бути подана апеляція до Вінницького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня винесення.
Учасники справи :
Позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 .
Відповідачі :
- Державна казначейська служба України, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646;
- Вінницька обласна прокуратура, вул.Монастирська, 33 м.Вінниця, код ЄДРПОУ 02909909;
- Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, вул. Театральна, 10 м.Вінниця, код ЄДРПОУ 40108672.
Головуючий суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ