79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"01" червня 2022 р. Справа №914/1601/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого - судді Бонк Т.Б.
Суддів Бойко С.М.
Якімець Г.Г.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області від 13.10.2021 №54-5942вих-21 (вх. суду від 21.10.2021 №01-05/3515/21)
на рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2021 (повний текст рішення складено 20.09.2021, суддя Крупник Р.В., м.Львів)
у справі № 914/1601/21
за позовом: Керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області
в інтересах держави в особі
позивача-1 Міністерства освіти і науки України, м. Київ,
позивача-2 Професійно-технічного училища №44 м. Миргорода, м. Миргород, Полтавська обл.
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Кондор Логістик”, м. Львів
про стягнення коштів за оплачений, але непоставлений товар, пені, штрафу, інфляційних втрат за договором про закупівлю №45 від 11.12.2020
08.06.2021 у Господарський суд Львівської області звернувся Керівник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Професійно-технічного училища №44 м. Миргород про стягнення 85580,76 грн. за непоставлений (невідпущений) товар, а також 6076,18 грн. пені, 5990,65 грн. штрафу, 1968,35 грн. інфляційних втрат коштів за договором про закупівлю №45 від 11.12.2020.
Прокуратура позов обґрунтовує тим, що 11.12.2020 між ПТУ №44 м. Миргорода (замовником) та ТОВ "Кондор Логістик" (постачальником) укладено договір про закупівлю №45, за яким постачальник зобов'язувався у 2020 поставити замовникові товар згідно коду ДК 021:2015 (CPV 2008) 09130000-9 Нафта і дистиляти (дизельне паливо), що зазначене в Специфікації, яка додається до цього договору і є його невід'ємною частиною, а замовник прийняти і оплатити визначені умовами даного договору товари. Як зазначає прокуратура у позовній заяві, на підставі видаткової накладної №161220/1 від 16.12.2020 постачальником передано замовнику дизельне паливо MUSTANG в кількості 5017 л у вигляді скетч-карти WOG №7825990002741106, а замовником у свою чергу, здійснено оплату нафтопродуктів на суму 90908,04 грн. У період з 15.01.2021 по 17.01.2021 замовником отримано 239 л дизельного палива, однак при подальших спробах отримати паливо по скетч картці, замовнику відмовлено у відпуску пального з огляду на відсутність коштів на рахунку. Оскільки постачальник не виконав взятих на себе зобов'язань, прокурор просить стягнути з відповідача на користь ПТУ №44 м. Миргорода 85580,76 грн. за непоставлений (невідпущений) товар, а також 6076,18 грн. пені, 5990,65 грн. штрафу, 1968,35 грн. інфляційних втрат підлягають стягненню з відповідача в судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.09.2021 у справі №914/1601/21 відмовлено у задоволенні позову Керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до ТОВ “Кондор Логістик” про стягнення коштів за оплачений, але непоставлений товар, пені, штрафу, інфляційних втрат за договором про закупівлю №45 від 11.12.2020. Позов Керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Професійно-технічного училища №44 м. Миргорода до ТОВ “Кондор Логістик” про стягнення коштів за оплачений, але непоставлений товар, пені, штрафу, інфляційних втрат за договором про закупівлю №45 від 11.12.2020 залишено без розгляду.
Вказане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог мотивоване тим, що відповідачем не було порушено інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України, оскільки Міністерством освіти і науки України не здійснювалося фінансування договору про закупівлю №45 від 11.12.2020, шляхом перерозподілу коштів державного бюджету Професійно-технічному училищу №44 м. Миргорода, а повноваження щодо контролю за провадженням фінансово-господарської діяльності училища покладені на інший орган державної виконавчої влади. В частині вимог, які залишені без розгляду мотивоване тим, що в порушення прямої заборони наведеної в абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", позов заявлений прокурором в інтересах державної організації (установи, закладу), яка не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Не погодившись з вказаним рішенням прокурор оскаржив його в апеляційному порядку та просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:
1)суд першої інстанції не врахував, що в спірних правовідносинах Міністерство освіти і науки України, як засновник Професійно-технічного училища №44 м. Миргород, є уповноваженим органом на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення організації та вдосконалення бухгалтерського обліку, ефективного і цільового використання бюджетних коштів, а тому має право на звернення до суду з позовом про стягнення коштів за оплачений, але не поставлений товар;
2)місцевий господарський суд не врахував правовий висновок, який викладений у постановах Верховного Суду 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19 за змістом якого закон не зобов?язує прокурора подавати позов у особі всіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах і звертатися з позовом до суду, належним буде звернення в особі хоча б одного з них;
3)висновок суду про те, що прокурором не доведено факту фінансування за договором №45 від 11.12.2020 про закупівлю послуг, не узгоджується з наявними у матеріалах повідомленням про намір укласти договір про закупівлю та звітом про виконання договору про закупівлю, де вказано, що джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету, а відтак порушує інтереси держави за захистом яких звернувся прокурор.
Інші учасники справи не скористались правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подали.
Частиною десятою статті 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня становить 2270 гривень.
Оскільки ціна позову в даній справі становить 99 615,94 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 227 000,00 грн. (2270,00 грн. * 100), то апеляційний господарський суд в силу ч. 10 ст. 270 ГПК України розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).
Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що 11.12.2020 між Професійно-технічним училищем № 44 м. Миргорода (замовником) та ТОВ "Кондор Логістик" (постачальником) укладено договір про закупівлю № 45 (надалі Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов'язується у 2020 році поставити замовникові товар згідно коду ДК 021:2015 (CPV 2008) 09130000-9 Нафта і дистиляти (дизельне паливо), що зазначено в специфікації, яка додається до цього договору і є його невід'ємною частиною, а замовник прийняти і оплатити визначені умовами даного договору товари.
Строк виконання зобов'язань за договором: постачальник повинен поставити товари та передати замовнику протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня отримання заявки від замовника, але в будь-якому випадку до 31 грудня 2020, а в частині розрахунків до повного виконання своїх зобов'язань сторонами.
Специфікацією до Договору визначено, що предметом поставки являється дизельне паливо в кількості 5017 л, загальною вартістю 91886,52 грн.
На підставі Додаткової угоди № 1 від 11.12.2020 до Договору, до п. 3.1. Договору Специфікації до Договору внесено зміни в частині вартості товару 90908,04 грн., в т. ч. ПДВ 15151,31 грн.
Згідно видаткової накладної № 161220/1 від 16.12.2020, відповідачем передано, а замовником одержано дизельне паливо MUSTA№G в кількості 5017 л на суму 90908,04 грн.
Положеннями п. 3.1., 4.1., 4.2. Договору передбачено, що вартість цього договору становить 91886,52 грн., у т. ч. ПДВ 15314,42 грн. Оплата за поставлені товари постачальником, проводиться за фактом отримання замовником таких товарів протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання товарів. Усі розрахунки за договором проводяться у безготівковій формі на підставі рахунків, Актів та видаткових накладних (на товар) згідно специфікації на розрахунковий рахунок постачальника.
Обумовлений Договором товар оплачений замовником у повному обсязі, відповідно до платіжного доручення № 928 від 22.12.2020.
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного Договору постачальником було передано замовнику скетч-картку на одержання пального WOG № 7825990002741106.
Оскільки у січні 2021 мережі АЗС відмовилися здійснювати відпуск пального за наявною у позивача-2 скетч-карткою, останнім надіслано відповідачеві претензію від 26.01.2021 № 56, якою позивач-2 вимагав надати пояснення щодо неможливості одержання пального за скетч-карткою.
У відповіді на претензію від 05.02.2021 № 1048 відповідач повідомив позивача-2 про те, що у системі, що здійснює комунікацію, облік та видачу пального відбувся технічний збій, який спричинив обнулення транзакцій за всіма картками. Про відновлення роботи системи відповідач обіцяв повідомити в телефонному режимі.
У подальшому, зважаючи на неможливість одержання пального за Договором, позивач-2 звернувся до відповідача із претензією вих. № 245/10-08 від 29.03.2021, у якій просив провернути сплачені грошові кошти за неодержаний товар 85580,76 грн. (за вирахуванням суми одержаного товару), а також сплатити на користь позивача-2 пеню, штраф та інфляційні втрати.
У відповіді на претензію вих. № 1686 від 30.03.2021 відповідач просив продовжити строк виконання договірних зобов'язань щодо відпуску пального до 31.12.2021. Однак, як вбачається із позовної заяви, позивач-2 не надав згоди та продовження строку поставки.
Так як претензія задоволена відповідачем не була, прокуратура звернулася із цим позовом до суду.
Докази сплати відповідачем заявленого до стягнення боргу, пені штрафу та інфляційних втрат, у матеріалах справи відсутні.
Щодо позовних вимог, заявлених в інтересах позивача-1 Міністерства освіти і науки України.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1). Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2). До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3).
Приписами ч. 3-4 ст. 53 ГПК України передбачено, зокрема, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Звертаючись із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, прокуратура зазначає, що міністерство являється органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави, оскільки є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки. Незважаючи на те, що невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про закупівлю № 45 від 11.12.2020, порушує економічні інтереси держави (внаслідок перерахування бюджетних коштів за товар, який всупереч умовам договору поставлений не був), міністерством не вжито заходів щодо захисту інтересів держави. Наведене послугувало підставою звернення прокуратури із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.
З метою встановлення факту порушення відповідачем інтересів держави саме в особі позивача-1 Міністерства освіти і науки України, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затв. Постановою КМУ від 16.10.2014 N 630, міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про професійну (професійно-технічну освіту)", заклад професійної (професійно-технічної) освіти, що має статус юридичної особи, діє на підставі статуту, може мати філії, відділення, навчально-виробничі, навчально-комерційні, видавничо- поліграфічні, соціально-культурні, спортивно-оздоровчі та інші підрозділи.
Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про професійну (професійно-технічну освіту)" визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері професійної (професійно-технічної) освіти, належить, зокрема, визначення нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів професійної (професійно-технічної) освіти.
Приписами ч. 1 ст. 8 Закону України "Про професійну (професійно-технічну освіту)" встановлено, що до повноважень міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади професійної (професійно-технічної) освіти, належать, зокрема, здійснення матеріально-технічного, фінансового забезпечення підпорядкованих закладів професійної (професійно-технічної) освіти, організація роботи з професійної орієнтації, професійних консультацій, професійного добору.
Відповідно до п. п. 1 п. 1. Розпорядження КМУ від 25.10.2017 N 831-р "Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки", до завершення процедури передачі з державної у комунальну власність підпорядкованих Міністерству освіти і науки державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти передати для тимчасового виконання такі повноваження: обласним і Київській міській держадміністраціям: здійснення матеріально-технічного і фінансового забезпечення закладів освіти, аналізу та контролю за провадженням їх фінансово-господарської діяльності.
Із наведених законодавчих положень вбачається, що до повноважень Міністерства освіти і науки України належать повноваження із визначення нормативів фінансового забезпечення закладів професійної (професійно-технічної) освіти, натомість не належать повноваження в частині аналізу та контролю за провадженням фінансово-господарської діяльності закладів професійної (професійно-технічної) освіти, а тому посилання прокуратури на те, що Міністерством не вжито заходів щодо захисту інтересів держави внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором, є цілком безпідставними.
З огляду на це спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що в спірних правовідносинах Міністерство освіти і науки України, як засновник Професійно-технічного училища №44 м. Миргород, є уповноваженим органом на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення організації та вдосконалення бухгалтерського обліку, ефективного і цільового використання бюджетних коштів, а тому має право на звернення до суду з позовом про стягнення коштів за оплачений, але не поставлений товар.
Згідно п. п. "е", п. 2 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України, до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, належать видатки на професійну (професійно-технічну) освіту з бюджетів міських територіальних громад з адміністративним центром у місті обласного значення - обласному центрі (на оплату послуг з підготовки кадрів на умовах регіонального замовлення у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладах освіти державної та/або комунальної власності, які розташовані на території зазначених територіальних громад).
Так, положеннями п. п. "б" п. 2 ч. 1 ст. 90 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів, належать видатки на професійну (професійно-технічну) освіту (на оплату послуг з підготовки кадрів на умовах регіонального замовлення у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та інших закладах освіти державної та/або комунальної власності (крім закладів, визначених у підпункті "е" пункту 2 частини першої статті 89 цього Кодексу)).
Пунктом 7.1. Статуту Професійно-технічного училища № 44 м. Миргорода передбачено, зокрема, що фінансування професійно-технічної підготовки робітників, соціальний захист учнів, слухачів та педагогічних працівників училища, у межах обсягів державного замовлення, здійснюється на нормативній основі за рахунок коштів місцевого бюджету (оплата послуг з підготовки кваліфікованих робітників на умовах державного замовлення, видатки на що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів у державному бюджеті).
Крім цього, п. 7.4. Статуту Професійно-технічного училища № 44 м. Миргорода визначено, що додатковими джерелами фінансування є:
а)кошти одержані за первинну професійну підготовку понад державне замовлення, професійно-технічне навчання, перепідготовку понад державне замовлення, професійно-технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників відповідно до укладених договорів з юридичними та фізичними особами в межах ліцензованих обсягів, в т. ч. підготовку і перепідготовку робітників та спеціалістів за замовленнями служб зайнятості населення;
б)плата за надання додаткових освітніх послуг;
в)доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, цехів та надання інших послуг населенню;
г)доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання в порядку, встановленому законодавством;
ґ)дотації з місцевих бюджетів;
д)валютні надходження;
е)добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;
є)кошти, що отримані училищем за надання платних послуг, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Як слідує із наявного у матеріалах справи листа Міністерства освіти і науки України від 12.05.2021 № 2460-21, фінансування Професійно-технічного училища № 44 м. Миргорода з державного бюджету не здійснювалося.
Таким чином, із наведеного вбачається, що фінансування училища може відбувається не лише з місцевого або державного бюджетів, а й з джерел, передбачених у п. 7.4. Статуту Професійно-технічного училища № 44 м. Миргорода. У свою чергу, наявними матеріалами справи підтверджено, що фінансування договору відбувалося не з державного бюджету, а прокуратурою належними та допустимими доказами не було доведено факту того, що фінансування послуг за договором про закупівлю № 45 від 11.12.2020 здійснено повністю чи частково саме з місцевого бюджету, а не за рахунок джерел фінансування, зазначених у п. 7.4. Статуту Професійно-технічного училища № 44 м. Миргорода.
Сам факт вказівки у повідомленні про намір укласти договір про закупівлю та в звіті про виконання договору про закупівлю, що джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету, не свідчить про те, що фінансування відбувалось з державного бюджету, а тому спростовуються доводи апелянта в цій частині.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Аналогічна позиція викладена об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
З огляду на те, що Міністерством освіти і науки України не здійснювалося фінансування договору про закупівлю № 45 від 11.12.2020, шляхом перерозподілу коштів державного бюджету Професійно-технічному училищу № 44 м. Миргорода, а також враховуючи покладення повноважень щодо контролю за провадженням фінансово-господарської діяльності училища на інший орган державної виконавчої влади, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що в даному випадку відповідачем не було порушено інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України, а тому відмовляє у задоволенні позову Керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області, заявленого в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України. Крім цього, прокурор жодних матеріально-правових вимог спрямованих на захист прав саме Міністерства освіти і науки України не заявляв. Заявлена ним вимога в позовній заяві спрямована на захист прав та інтересів ПТУ № 44 м. Миргорода.
Щодо позовних вимог, заявлених в інтересах позивача-2 Професійно-технічного училища № 44 м. Миргорода.
Прокурором в інтересах позивача-2 заявлено вимогу про стягнення з відповідача 85580,76 грн. боргу за непоставлений товар, 6076,18 грн. пені, 5990,65 грн. штрафу та 1968,35 грн. інфляційних втрат.
Приписами ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань (абзац 1-3 ч. 3).
Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб'єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.
Із матеріалів справи вбачається, що в порушення прямої заборони наведеної в абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", позов заявлений прокурором в інтересах державної організації (установи, закладу), яка не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Навпаки, визначений прокурором позивач-2 є державним професійно-технічним навчальним закладом та згідно п. 2.2. Статуту самостійною юридичною особою.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі № 918/844/18, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Водночас якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно (положення ч. 4 ст. 226 ГПК України).
Оскільки судами встановлено відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі в особі Професійно-технічного училища № 44 м. Миргорода, відтак подана позовна заява у частині позовних вимог, заявлених прокуратурою в інтересах держави в особі позивача-2 про стягнення з відповідача заборгованості, пені, штрафу та інфляційних втрат, підлягає залишенню без розгляду.
Відтак спростовуються доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд не врахував правовий висновок, який викладений у постановах Верховного Суду 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19 за змістом якого закон не зобов?язує прокурора подавати позов у особі всіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах і звертатися з позовом до суду, належним буде звернення в особі хоча б одного з них.
З огляду на це апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області від 13.10.2021 №54-5942вих-21 (вх. суду від 21.10.2021 №01-05/3515/21) підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області від 13.10.2021 №54-5942вих-21 (вх. суду від 21.10.2021 №01-05/3515/21) - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2021 у справі №914/1601/21- залишити без змін.
3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
4.Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
5.Порядок та строк оскарження встановлено ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Головуючий суддя Бонк Т.Б.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Якімець Г.Г.