Справа № 177/254/22
Провадження № 2/177/376/22
(заочне)
17 травня 2022 року м.Кривий Ріг
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Коваль Н.В.
за участі:
секретаря судового засідання Зборівської І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, відповідно до якого, просив визнати незаконним та скасувати Наказ від 01.02.2022 № 14-к, виданий т.в.о. директора КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР Анатолієм Онуфрієвим про відсторонення працівників від роботи та поновити ОСОБА_1 на роботі. Зобов'язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи.
В обґрунтування позову, ОСОБА_1 зазначив, що з 23.09.2019 він працює на КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР водієм самохідних механізмів служби наземного обслуговування (СНО).
30.12.2021, підприємством винесено наказ «Про простій на підприємстві без вини працівника». З 01.01.2022 АЕРОПОРТ закрито на реконструкцію.
Відповідно до п. 1 зазначеного наказу, працівники, які визначені на засіданні комісії, під час простою не знаходяться на підприємстві та несуть відповідальність за особисту безпеку.
Таким чином, ОСОБА_1 з 01.01.2022, не перебував на території підприємства, та відповідно до п. 4 наказу отримував заробітну платню під час простою в розмірі 2/3 середньомісячної заробітної плати.
29.01.2022 позивача в телефонному режимі, керівником СНО, повідомлено, що якщо до 30.01.2022, позивач не надасть документ про проходження обов'язкового щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання, то з 31.01.2022, його буде відсторонено від роботи.
01.02.2022, у відділі кадрів, позивача ознайомлено з наказом № 5 від 13.01.2022 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19». Не погоджуючись з незаконною вимогою, позивач письмово звернувся до директора КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР із заявою - попередженням, в якій виклав свої заперечення, щодо примусового щеплення.
07.02.2022, у відділі кадрів, позивачу вручено наказ № 14-К, про його відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред'явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати.
Позивач вважає, що керівництвом Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради, незаконно відсторонено його від роботи, вважає наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку із чим, вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Позивач в судове засідання не з'явився, до початку розгляду справи, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якій позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечував.
Представник відповідача - Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, відзиву не надано.
Зі згоди позивача, який не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на місці постановив ухвалити по справі заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження за правилами глави 10 розділу ІІІ ЦПК України.
В зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, надавши оцінку доказам в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23.09.2019, позивача прийнято на посаду водія самохідних механізмів служби наземного обслуговування Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради, про що свідчить відомості з копії трудової книжки (а.с. 54 зворот).
30.12.2021 директором Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради, винесено наказ № 102 «Про простій на підприємстві не з вини працівника» (а.с.57).
Відповідно до п. 1 Наказу, працівники, які визначені на засіданні комісії для організації виробничих процесів під час простою, в дні простою, відповідно до поданої заяви не знаходяться на території підприємства та несуть відповідальність за особисту безпеку.
Відповідно до п.2. Наказу, у випадках виробничої необхідності простій для окремих осіб може бути призупинений і працівники залучатимуться до роботи окремим наказом директора підприємства.
Оплата праці в період простою на підприємстві здійснюється в розмірі 2/3 середньомісячної заробітної плати працівника. У разі відкликання з простою нараховується заробітна плата у загальному порядку, що визначено п. 4 Наказу.
Таким чином, визначено, що працівники Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради, на час дії простою на підприємстві, без нагальної необхідності не перебувають на території КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР.
13.01.2022 т.в.о. директора КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР, винесено наказ № 5 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» (а.с.55), відповідно до якого, зобов'язано працівників підприємства до 30.01.2022 (включно) надати до медичного пункту аеровокзалу документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання.
Якщо до 30.01.2022 (включно) працівником підприємства не надано один із вищезазначених документів, з 31.01.2022 його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.. 46 КЗпП України, ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 та постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.
Листом т.в.о. директора КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР від 01.02.2022 № 1.1.-09/21 (а.с.58), ОСОБА_1 , попереджено про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, про те не погоджуючись із зазначеною вимогою, ОСОБА_1 01.02.2022, письмово звернувся до директора КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР із заявою попередженням, в якій висловив свої заперечення проти обов'язковості щеплення від COVID-19 (а.с.43-51), зокрема вказуючи на порушення його Конституційних прав та недопустимості примусу до участі в експериментальному медичному втручанні.
В той же день, 01.02.2022, наказом т.в.о. директора КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР № 14-к (а.с.56), ОСОБА_1 , відсторонено від роботи з 01.02.2022, на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред'явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати.
Працівникам служби авіаційної безпеки на КПП № 1 № 2, наказано не допускати на територію підприємства осіб визначених в п. 1 наказу.
Як видно із зазначеного наказу, ОСОБА_1 , ознайомився з ним 07.02.2022, про що поставив особистий підпис (а.с.56 зворот).
Таким чином, ОСОБА_1 , на підставі наказу № 14-к від 01.02.2022 не виплачують заробітну плату.
Позивач вважає, що є порушеним його цивільні права, як працівника КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР, у зв'язку із чим, вимушений звернутися до суду.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п'ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).
Підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов'язків позивача у наказі 14-к від 01.02.2022 стало посилання на повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 01.02.2022, складене т.в.о. директора КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР, який у своїх діях при відстороненні позивача керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.
При цьому у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов'язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.
Отже, із змісту ст. 12 цього Закону вбачається, що відсторонюються від виконання робіт працівники у разі, коли вони від обов'язкових профілактичних щеплень відмовилися або ухилилися саме у порядку, встановленому законом.
Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 11 серпня 2014 № 551).
Згідно з цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров'я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП. Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов'язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року. Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов'язковим. При виявленні негативних змін у стані здоров'я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о.
Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення. Запис про проведене щеплення робиться в одній з таких форм: № 097/о; № 112/о; № 025/о; № 003/о. Крім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину. У разі використання імпортної вакцини/анатоксину зазначається оригінальне найменування українською мовою. Внесені до медичної облікової документації дані щодо щеплення засвідчуються підписом лікаря. Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження (нагляд за особою протягом певного часу після введення вакцини/анатоксину) протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної(го) вакцини/анатоксину. Якщо в інструкції про застосування вакцини/анатоксину не вказано термін спостереження, особа, якій було проведено щеплення, повинна перебувати під наглядом медичного працівника не менше 30 хвилин після вакцинації. У відповідних формах медичної облікової документації (№ 097/о, № 112/о, № 025-1/о, № 025/о, № 003/о) необхідно відмітити характер і терміни у разі виникнення загальних або місцевих реакцій та провести їх реєстрацію згідно з Порядком здійснення фармаконагляду, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 2006 року № 898, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2007 року за № 73/13340 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 26 вересня 2016 року № 996). У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року № 551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ. Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському ЗОЗ. Особи з хронічними захворюваннями в стадії ремісії за висновком комісії з питань щеплень можуть бути вакциновані в умовах стаціонару.
Пунктом 17 Положення чітко встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз'яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.
Згідно з п. 18 Положення, у кожному пункті щеплень повинні бути інструкції із застосування всіх медичних імунобіологічних препаратів, що використовуються для проведення щеплень (у тому числі тих, які не входять до переліку обов'язкових), протоколи надання медичної допомоги при невідкладних станах відповідно до чинних нормативів, підготовлені набори лікарських засобів та вироби медичного призначення для надання медичної допомоги при невідкладних станах, а також аптечки для надання термінової медичної допомоги медичним працівникам та технічному персоналу.
З вищезазначеного видно, що обов'язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов'язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров'я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз'яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.
Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.
Згідно із частинами 1-3 ст. 12, частинами 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з 01 лютого 2022 року, тобто з дати повідомлення позивача про обов'язкове щеплення (а.с.58), до моменту відсторонення від роботи, тобто до того ж таки 01 лютого 2022 року (а.с.56), у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і останній у встановленому законом порядку відмовився від цього обов'язкового профілактичного щеплення.
У наказі, який оскаржується, відсутні відомості про те, що позивач, починаючи з 01 лютого 2022 року до моменту відсторонення (01 лютого 2022 року) відмовився або ухилився від проходження обов'язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення.
Зі змісту наказу видно, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов'язків на весь час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред'явлення відповідних підтверджуючих документів.
Однак, згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; працівники місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Як видно з трудової книжки позивача (а.с.54, зворот), останній не має відношення, до жодної вищезазначеної категорії працівників, які відносяться до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153.
Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров'я в Україні» («Охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави») встановлено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються як на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадян, так і на органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності.
Статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів. У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або радіаційних уражень відповідними головними державними санітарними лікарями на окремих територіях можуть запроваджуватися позачергові профілактичні щеплення, інші санітарні заходи відповідно до закону.
Зазначені положення Закону свідчать про те, що на відповідача, який є роботодавцем позивача, також покладено обов'язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов'язаних з проходженням працівниками обов'язкового профілактичного щеплення.
Так, відповідачем, не надано суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивача, були ним здійсненні, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров'я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.
Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 встановлено, що керівникам підприємств, установ та організацій належить забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Тобто цією постановою фактично передбачено згідно з положеннями ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» саме по собі відсторонення від роботи як таке працівників у разі їх відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень (тобто такий випадок), а на керівників підприємств, установ, організацій покладено обов'язок саме забезпечити відсторонення від роботи.
Проте, ні цією постановою Кабінету Міністрів України, ні КЗпП України, зокрема, статтею 46 Кодексу, ні ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено, у який саме спосіб (згідно з якою процедурою) керівники установ мають забезпечити відсторонення працівників, та не встановлено конкретного порядку відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов'язкових профілактичних щеплень, у тому числі від обов'язкового профілактично щеплення проти COVID-19.
В Україні немає окремого закону, який би передбачав сам порядок (процедуру) відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення його у встановленому законом порядку від встановленого законодавством обов'язкового профілактично щеплення саме проти COVID-19.
Однак, на рівні національного законодавства процедура відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов'язкових профілактичних щеплень встановлена Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Згідно із ст. 7 цього Закону, підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; негайно інформувати органи державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров'ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 цього ж Закону обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Відповідно до ст. 31 посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно з цим Законом.
Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66, із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544.
Згідно з п. 2.3 Інструкції подання - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Підставою для внесення подання можуть бути дані з акта перевірки об'єкта, довідка медичних закладів тощо (п. 2.4. Інструкції).
Відповідно до п. 2.5. Інструкції подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.
Пунктом 1.2.5 п. 1.2. Інструкції визначено, що особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються, зокрема, окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року.
Необхідно відмітити, що зазначеним Календарем (із змінами) не передбачено обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19.
Отже, законодавством встановлено, що відсторонення (не допущення) працівника, який ухиляється від обов'язкового щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, здійснюється керівником установи за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби (головних державних санітарних лікарів (їх заступників).
Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов'язкового щеплення і у якій є посиланням на ст. 46 КЗпП України та на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Крім того, ОСОБА_1 , наказом № 14-к від 01.02.2022 (а.с. 56), відсторонено від роботи з 01.02.2022 на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред'явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати, але при цьому відповідно до наказу № 102 від 30.12.2021 (а.с.57), працівники, які визначені на засіданні комісії для організації виробничник процесів під час простою, в дні простою, відповідно до поданої заяви не знаходяться на території підприємства та несуть відповідальність за особисту безпеку.
У випадках виробничої необхідності простій для окремих осіб може бути призупинений і працівники залучатимуться до роботи окремим наказом директора підприємства.
В ГУ Держпраці у Дніпропетровській області надали роз'яснення з питання щодо законності відсторонення від роботи працівників підприємства, які знаходяться у режимі простою під час карантину, у той час, коли підприємство працює у звичайному режимі.
Інспектор зазначила, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин.
Підпунктом 2 Пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 17.03.2020 № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (із змінами) роботодавцю надано право змінювати режим роботи підприємства.
Відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики України (листи від 23.10.2007 № 257/06/187-07, від 15.11.2013 № 1273/13/84-13) за обставин, що зумовлюють простій структурного підрозділу чи всього підприємства, складається акт про початок простою за участю представників адміністрації, профспілкового комітету та трудового колективу, на підставі якого керівник підприємства видає наказ про час простою та оплату простою.
Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі.
Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил (частина перша статті 142 КЗпП України).
Правилами внутрішнього трудового розпорядку визначаються права і обов'язки працівників і адміністрації, визначається час початку і закінчення роботи, зобов'язання адміністрації організувати облік явки на роботі і залишення роботи тощо.
Тобто питання необхідності присутності або відсутності на роботі працівників у разі простою може бути вирішено у Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства.
Згідно з положеннями статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Як видно з матеріалів справи, останні не містять відомостей про призупинення простою та залучення ОСОБА_1 до роботи на підприємстві під час простою, тобто позивач з 30.12.2022 на території КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР не перебував, у зв'язку із простоєм на підприємстві не з вини працівника, не виконував своїх посадових обов'язків та не контактував з іншими працівниками, таким чином суд приходить до висновку про незаконність наказу від 01.02.2022 № 14-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, та визнання його таким, що підлягає скасуванню.
Що стосується позовної вимоги про виплату заробітної плати за час відсторонення, суд зазначає наступне. Беручи до уваги, що трудовим законодавством не врегульовано порядок відновлення права працівника у зв'язку з незаконним відстороненням та компенсації у зв'язку з цим втраченої частини заробітної плати, є всі підстави для застосування аналогії закону та вирішити питання поновлення порушеного права та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним відсторонення без збереження заробітної плати, застосовуючи порядок визначений в ст.235 КЗпП України.
Відповідно до роз'яснень, наданих в п. 10 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
Згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарних місяця роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.
Як видно з п. 4 Наказу директора КП «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» КМР від 30.12.2021, під час простою оплата праці відбувається у розмірі 2/3 частини від середньомісячної заробітної плати працівника.
Оскільки право позивача на отримання заробітної плоти було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 01.02.2022 № 14-к про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов'язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.
Що стосується позовної вимоги про поновлення позивача на роботі, суд приходить до висновку про її відмову, так, як зазначив сам позивач та підтверджується довідкою про доходи за 2022 рік (а.с. 102), позивача поновлено на роботі за ініціативою відповідача, де він станом на час розгляду даної справи в суді, продовжує отримувати заробітну плату.
Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню, тим самим суд задовольняє позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, розмір понесених позивачем судових витрат пов'язаних з розглядом справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн. Крім того, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 992,40 грн, за позовну вимогу про стягнення з відповідача заробітної плати, у зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору відповідно до ст.. 5 ЗУ «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст.4-5,13,76,81,89,141, 258-265,280-282 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ від 01 лютого 2022 року №14-к «Про відсторонення працівників від роботи» Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради.
Зобов'язати Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради (ЄДРПОУ 01173530), виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи наказом від 01 лютого 2022 року №14-к «Про відсторонення працівників від роботи» Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах платежу за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради (ЄДРПОУ 01173530) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 понесені ним судові витрати зі сплаченого судового збору в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок
Стягнути з Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Кривий Ріг» Криворізької міської ради (ЄДРПОУ 01173530) на користь Держави судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок за позовну вимогу про стягнення на користь позивача заробітної плати.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його складання та підписання.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, тобто протягом тридцяти днів з дня його складання та підписання, шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та подання апеляційної скарги на заочне рішення, може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених процесуальним законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: