Справа № 204/8636/21
Провадження № 2-а/204/13/22
29 квітня 2022 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Лавриненко В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Донецькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та визнання дій неправомірними, -
08 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління патрульної поліції в Донецькій області, із вимогою про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та визнання дій неправомірними (а. с. 1-5).
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що, 02 листопада 2021 року о 11 годині 53 хвилини він керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero, державний номерний знак НОМЕР_1 по пр. Карпова, 180 у м. Маріуполі. В цей час, конклюдентною дією, його було зупинено капітаном поліції Коренським С.А. та повідомлено про те, що він порушив вимоги п. 12.4 ПДР й складено відносно нього постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 4980377 від 02 листопада 2021 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень за ч. 1 ст. 122 КУпАП. З вказаною постановою він не згоден, оскільки прилад TruCam, яким здійснювалися заміри швидкості, не встановлений стаціонарно у місці, облаштованому відповідним знаком про здійснення відеофіксації. Крім того, вказаний прилад працівник поліції тримав у руці, що створює умови для похибки під час здійснення вимірювання швидкості руху автомобіля. Вказує на те, що на приладі TruCam була відсутня пломба, а тому він вважається не повіреним. Також, зазначає, що працівниками поліції під час складання оскаржуваної постанови були порушені його права, зокрема право на захист. Тому вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕАО № 4980377 від 02 листопада 2021 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Ухвалою суду від 12 листопада 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 31).
15 грудня 2021 року позивач надав заяву про усунення недоліків, але недоліки, зазначені в ухвалі суду від 12 листопада 2021 року, в повному обсязі не усунув (а. с. 34-35).
Ухвалою суду від 21 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху повторно, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 36).
17 січня 2022 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 21 грудня 2021 року, позивачем усунуто (а. с. 38-39).
Ухвалою суду від 21 січня 2022 року у справі відкрито спрощене провадження, без виклику сторін (а. с. 40).
18 лютого 2022 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представниці відповідача Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції - Пеклової І.В. (а. с. 43-60), в яких вона позовні вимоги не визнає, у задоволенні позову прохає відмовити у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначає, що 02 листопада 2021 року під час несення служби у м. Маріуполі по пр. Карпова, 180 (572,9 м) екіпажем «Чайка» за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam (серійний номер ТС008458) було виявлено порушення ПДР, зокрема те, що водій транспортного засобу Mitsubishi Pajero, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 79 км/год., при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 23 км/год., чим порушив вимоги п. 12.4 ПДР. Факт порушення позивачем вимог п. 12.4 ПДР підтверджується фото та відеозаписом. У зв'язку з цим, та на підставі ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» транспортний засіб було зупинено, після чого, інспектор підійшов до водія, належним чином представившись, роз'яснив йому суть скоєного адміністративного правопорушення та запропонував йому пред'явити документи, передбачені вимогами п. 2.1 ПДР. Врахувавши вимоги ст. ст. 222 та 278 КУпАП, інспектор з'ясував всі обставини справи, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, роз'яснивши права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, склав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 4980377 від 02 листопада 2021 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Вказує, що співробітник патрульної поліції Донецької області діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами, тому доводи позивача є необґрунтованими, недоведеними та спростованими. Також вказує, що лазерний вимірювач швидкості TruCam ІІ здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та швидкість руху транспортного засобу. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Відповідно до інструкції виробника LaserTechnologeInc, TruCam ІІ може використовуватися, в тому числі, і в мобільному (з рук) режимі. Крім того, можливість використання TruCam в ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, сертифікатом, інструкцією з експлуатації виробу, а також самою конструкцією приладу (наявність рукоятки для тримання та плечового упору). При цьому, вказує на те, що опломбування вимірювачів транспортних засобів TruCam не передбачене експлуатаційними документами, методикою повірки або іншими нормативними документами. Прилад TruCam ІІ № ТС 008458, яким здійснювалося замірювання швидкості позивача, пройшов повірку, що підтверджується відповідним свідоцтвом від 29 вересня 2021 року № 22-01/23361. Крім того, звертає увагу на те, що на сайті Патрульної поліції України міститься інформація щодо місця розташування пристроїв вимірювання швидкості TruCam. Зазначено, що на дорозі встановлені відповідні знаки, які попереджають про фото- та відеофіксацію порушень та у місцях фіксації порушень стоїть службовий автомобіль з увімкненими синіми проблисковими маячками. З огляду на зазначене вважає викладені вимоги позивача безпідставними та не підтвердженими жодними допустимими доказами.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про залишення позовних вимог без задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 02 листопада 2021 року командиром взводу капітаном поліції 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області Коренським С.А. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 4980377, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП. З вказаної постанови вбачається, що 02 листопада 2021 року о 12:04:50 у м. Маріуполі по пр. Карпова, 180 (572 м), водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero, державний номерний знак НОМЕР_1 , та порушив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 29 км/год., а саме: рухався зі швидкістю 79 км/год., чим порушив швидкісний режим в населеному пункті (дозволена швидкість не більше 50 км/год.), чим порушив п. 12.4 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. За вказане адміністративне правопорушення позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в сумі 340 гривень. Позивач з винесеною постановою не погоджується та вважає, що вона складена безпідставно та не підтверджується будь-якими доказами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч. 1 ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Нормами п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій aбo в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав aбo інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням aбo мас визначений строк.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частиною 2 ст. 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Приписами ст. 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Приписами ст. 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Приписами ч. 1 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Згідно з вимогами п. 4. Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, і ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Пунктом 12.4 ДРП передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до вимог п. п. «б» п. 12.9. ПДР України водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
При цьому, дорожні знаки 3.29, 3.31 є заборонними знаками, відповідно до яких: знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» забороняє рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знакові, а знак 3.31 «Зона обмеження максимальної швидкості» забороняє в зоні (населений пункт, мікрорайон, зона відпочинку тощо) рух із швидкістю, яка перевищує зазначену на знакові.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як роз'яснено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті від 23 грудня 2005 року № 14, зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що підставою для притягнення особи до відповідальності слугувало те, що позивач рухався в межах населеного пункту з перевищенням максимальної швидкості на 29 км/год.
На підтвердження вказаного, відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення надано відеозапис та фото з TruCam ТС008452.
Суд, дослідивши фотознімки з приладу TruCam ТС008452 (а. с. 52), встановив, що останні фіксують факт перевищення автомобілем марки Mitsubishi Pajero, державний номерний знак НОМЕР_1 (широта 47о 9'44.79''N, довгота 37о 32'36.39''Е), дозволеної швидкості руху у межах населеного пункту більше ніж на 29 км/год., адже транспортний засіб рухався зі швидкістю 79 км/год. при дозволеній швидкості 50 км/год.
Таким чином, надані відповідачем докази на підтвердження правомірності оскарженої позивачем постанови є належними, достовірними та достатніми доказами у розумінні статей 73, 75, 76 КАС України.
Щодо доводів позивача про порушення поліцейським порядку використання вимірювача швидкості TruCam ТС008452, зокрема, тримання його в руках суд зазначає наступне.
Приписами п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» встановлені види превентивних поліцейських заходів, до яких належить застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» регулює порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, частиною першої якої в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
За змістом частини другої статті 40 «Про Національну поліцію» інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці.
За технічними характеристиками лазерний вимірювач швидкості TruСam ТС008458 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі (без участі оператора).
Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/23361, виданого ДП Укрметртестстандарт 29 вересня 2021 року та чинного до 29 вересня 2022, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів LTI 20/20 TruСam № ТС008458 є придатним до застосування, максимальна допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі складає ± 2 км/год. в діапазоні від 2 км/год. до 200 км/год.; 1% в діапазоні від 201 км/год. До 320 км/год. (а.с. 53).
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації (а. с. 54-56).
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про помилковість доводів позивача про порушення відповідачем порядку використання вимірювача швидкості, оскільки законодавство не містить імперативних приписів стосовно стаціонарного розміщення приладу TruCam та здійснення фіксації таким приладом тільки в автоматичному режимі. При цьому суд наголошує, що фіксування правопорушення проводилось не в автоматичному режимі.
Крім того, суду зазначає, що матеріалами справи спростовано доводи позивача щодо недійсності вимірів через відсутність пломбування на приладі TruCam.
Так, з відповіді ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП «Укрметртестстандарт»), яке здійснює повірку приладів TruCam, від 01 жовтня 2019 року № 22-38/49, вбачається, що опломбування лазерних вимірювачів швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 не передбачене експлуатаційними документами, методикою повірки або іншими нормативними документами ( а. с. 57-58).
Крім того, суд звертає увагу на те, що дорожній знак 5.70 ПДР України «Фото-відеофіксування порушень» ПДР лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
В той же час, Закон не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- відеофіксації порушень дорожнього руху, що свідчить про безпідставність посилань позивача про протиправність спірної постанови у зв'язку з відсутністю доказів наявності на місці фіксації перевищення швидкості дорожнього знаку 5.70.
Щодо порушення права позивача на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З наданого позивачем відеозапису вбачається, що пасажир та водій засвідчують факт відсутності пломбування на приладі TruСam № ТС008458, при цьому жодних зауважень щодо порушення прав останнього, в тому числі на надання правової допомоги, не вбачається.
Так само не вбачається і з позовної заяви, яким саме чином працівник поліції перешкоджав позивачу скористатися юридичною допомогою.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1363 від 28 грудня 2011 року «Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» та відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», в якій визначено категорії осіб яким відповідно до цього Закону та інших Законів України надано право на безоплатну вторинну правову допомогу, вказаними нормативно-правовими актами не встановлено обов'язку співробітників поліції викликати особі яка притягається до адміністративної відповідальності у вказаній категорії справ адвоката (захисника).
Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач якимось чином перешкоджав позивачу у користуванні своїми правами, у тому числі, не обмежував у праві отримувати правову допомогу.
Суд зазначає, що в контексті спірних правовідносин право на юридичну допомогу не є абсолютним, його реалізація вимагає вчинення певних дій з боку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки чинне адміністративне процесуальне законодавство не визначає обов'язковість участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права в розгляді справи про адміністративне правопорушення вказаної категорії. Водночас, законодавець не обмежує вказану особу в способі отримання юридичної допомоги, як то особиста участь представника, консультація за допомогою телефону або іншого технічного засобу тощо.
Крім того, положення ст. ст. 278, 279 КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, на спірні правовідносини не поширюються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення.
Отже, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 527/2456/16-а.
Зазначені докази є належними, допустимими, чіткими та достатніми, узгоджуються між собою та доповнюють один одного, що відповідає стандарту доказування «поза розумним сумнівом», про що зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», та можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», про що ЄСПЛ вказав у своєму рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України».
Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку про доведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності визначеної ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем доведено належними, достатніми та допустимими доказами, що 02 листопада 2021 року о 12:04:50 у м. Маріуполі по пр. Карпова, 180 (572 м), позивач керував транспортним засобом Mitsubishi Pajero, державний номерний знак НОМЕР_1 , та порушив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 29 км/год., а саме: рухався зі швидкістю 79 км/год., чим порушив швидкісний режим в населеному пункті (дозволена швидкість не більше 50 км/год.), чим порушив п. 12.4 ПДР.
За таких обставин, відповідачем повністю доведено, що у діях позивача був наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Позивач не надав суду будь-яких доказів, які б спростовували дані, наведені в постанові по справі про адміністративне правопорушення, не навів обґрунтованих підстав, за яких вказана постанова в справі про адміністративне правопорушення є незаконною та підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що постанова серії ЕАО № 4880377 по справі про адміністративне правопорушення 02 листопада 2021 року про накладення адміністративного стягнення на позивача винесена при наявності події адміністративного правопорушення та вини ОСОБА_1 в його вчиненні, розмір адміністративного стягнення накладено посадовою особою та в межах санкції статті, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На виконання вимог ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір суд відносить на рахунок позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 19, 20, 72, 77, 96, 229, 242-246, 262, 286 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління Патрульної Поліції в Донецькій області (87531, м. Маріуполь, вул. Макара Мазая, буд. 16) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та визнання дій неправомірними - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду згідно з вимогами ч. 4 ст. 286 КАС України протягом десяти днів зо дня його підписання суддею або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні.
Рішення суду набирає законної сили протягом десяти днів зо дня його підписання суддею або протягом десяти днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна