31 травня 2022 року м.Суми
Справа №591/5352/21
Номер провадження 22-ц/816/428/22
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Левченко Т. А.
за участю секретаря судового засідання -Кияненко Н.М. ,
у присутності :
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача Сумської обласної прокуратури Микитенка Володимира Петровича,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 грудня 2021 року в складі судді Шелєхової Г.В. ухваленого в м. Суми, повний текст якого виготовлено 31 грудня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового слідства та суду,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відносно нього було порушено кримінальну справу. 29 січня 2008 року йому було пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 296 КК України, а вироком Зарічного районного суду м. Суми, який був залишений без зміни судами апеляційної та касаційної інстанцій, його було визнано винним у пред'явленому обвинуваченні. Після чого він звернувся зі скаргою до ЄСПЛ. Постановою Верховного Суду від 29 червня 2021 року скасовано вирок Зарічного районного суду м. Суми, ухвали апеляційної та касаційної інстанції, а кримінальну справу відносно нього закрито, на підставі п. 9 ч.1 ст. 6 КПК України.
Зазначає, що незаконно перебував під вартою, де з нього знущалися, принижували його гідність, примусово годували під час оголошеного ним голодування. У зв'язку з цим, він зазнав значних психоемоційних моральних страждань. Крім цього, йому було завдано майнову шкоду, яку він обгрунтовує тим, що за час його перебування під вартою його квартира була дуже пошкоджена, її неодноразово було залито, у зв'язку з чим утворилася пліснява, проживати в ній неможливо.
Вказує на те, що оскільки діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду його було незаконно засуджено за вчинення кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 296 КК України і цей факт був встановлений рішенням від 10 грудня 2020 року Європейського Суду з прав людини у справі «Чернов проти України» та постановою від 29 червня 2021 року Великої Палати Верховного Суду, якою були скасовані відповідні судові рішення щодо позивача, а кримінальна справа щодо ОСОБА_1 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК України закрита, він має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування прокуратури і суду.
Уточнивши свої позовні вимоги (т. 1, а.с. 60-68), просив стягнути з Державної казначейської служби в рахунок коштів державного бюджету України на його користь 1474000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства, прокуратури і суду та 26485 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
Не погодившись із рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що справа розглянута суддею Шелєховою Г.В., яка підлягала відводу, про що, відповідно, ним було заявлено клопотання в суді першої інстанції. Зокрема, як на упередженість судді Шелєхової Г.В., позивач вказував на те, що вона розглядала його заяву про відвід судді Шершака М.І. у кримінальній справі №1-464/2008 за його обвинуваченням, за її ініціативою розпочато кримінальне провадження відносно нього, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 376 КК України, у свою чергу він також обвинувачує суддю у вчиненні певних дій, які підривають довіру до судової гілки влади. Крім того, з матеріалів справи був вилучений оригінал доповнення до позовної заяви, замісто чого була долучена її копія.
Наголошує на тому, що право на звернення до суду з позовом про стягнення заподіяної йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної шкоди, виникло після прийняття 29 червня 2021 року Великою Палатою Верховного Суду постанови та не пов'язане з рішенням ЄСПЛ від 10 грудня 2020 року.
На переконання позивача, суд першої інстанції безпідставно посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №754/12269/17 та від 23 жовтня 2019 року у справі № 574/13692/15-ц, оскільки вони стосувалися невиправданого тримання під вартою, а не повторного притягнення до кримінальної відповідальності за одне і теж правопорушення.
Вказує і на те, що відмовляючи у відшкодуванні спричиненої матеріальної шкоди, суд першої інстанції безпідставно посилався на висновки, вкладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №920/715/17 та на положення ст. 1173 ЦК України, в яких йдеться про відшкодування шкоди, завданої в результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Крім того, зазначає, що залишилася невирішеною позовна вимога про відшкодування втраченого заробітку за період незаконного тримання під вартою.
Від відповідача - Сумської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просить його залишити без зміни, а доводи апеляційної скарги без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача , який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника Сумської обласної прокуратури, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріли справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що постановою Зарічного районного суду м. Сум від 21 червня 2007 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) та застосовано адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк три доби, початок якого визначено відраховувати з часу затримання з 00:30 21 червня 2007 року. Постанова набрала законної сили і не підлягала оскарженню.
Вказаною постановою суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні дрібного хуліганства за таких обставин. 20 червня 2007 року близько 22:00 ОСОБА_1 , знаходячись біля будинку АДРЕСА_1 у стані алкогольного сп'яніння, висловлювався нецензурною лайкою, на зауваження працівників міліції реагував агресивно, брутально лаявся в їх бік, намагався вчинити бійку, чим порушив громадський спокій та образив людську гідність і мораль.
28 січня 2008 року прокурор, використовуючи положення ст. 9 КпАП, подав на постанову протест на тій підставі, що за вищевказаним у постанові суду фактом прокурором Зарічного району м. Сум 16 липня 2007 року порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 296 Кримінального Кодексу (далі - КК), за якими ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення.
06 лютого 2008 року Зарічний районний суд м. Сум задовольнив протест прокурора, скасував постанову від 21 червня 2007 року та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 173 КпАП у зв'язку з порушенням щодо нього кримінальної справи.
ОСОБА_1 оскаржив останню постанову районного суду в Апеляційному суді Сумської області, який залишив її без змін постановою від 25 лютого 2008 року.
16 липня 2007 року щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ст. 296 КК за фактом вчинення ним хуліганства, а саме, що він 20 червня 2007 року близько 22:00 на АДРЕСА_1 з хуліганських спонукань заподіяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.
04 серпня 2007 року заявника оголошено у розшук, а 23 грудня того ж року затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, обставинами якого було заподіяння ним вищевказаним особам тілесних ушкоджень 20 червня 2007 року близько 22:00 на АДРЕСА_1 .
29 січня 2008 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні хуліганства за ч. 3 ст. 296 КК.
Вироком Зарічного районного суду м. Сум від 14 липня 2008 року заявника було визнано винним у вчиненні хуліганства, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 07 жовтня 2008 року цей вирок було скасовано, а справу - направлено на новий розгляд за м'якістю покарання та невідповідністю між фактами справи і висновками суду (стосовно часу вчинення хуліганства і його опису за диспозицією кримінального закону).
Вироком Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні хуліганства, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки один місяць.
Апеляційний суд Сумської області ухвалою від 10 березня 2009 року залишив без задоволення апеляції ОСОБА_1 , його захисників і прокурорів. Вирок місцевого суду змінив та ухвалив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 3 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, оскільки суд першої інстанції не мав права погіршувати становище ОСОБА_1 , призначаючи більш суворе покарання ніж було призначено попереднім вироком.
Верховний Суд України ухвалою від 24 вересня 2009 року відмовив у задоволенні касаційного подання прокурора та касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 і його захисника (заявник скаржився, що його двічі притягнули до відповідальності за одне і те саме правопорушення).
Ухвалюючи своє рішення, Верховний Суд України, зокрема, вказав, що ОСОБА_1 не притягався до відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення, оскільки Зарічний районний суд міста Сум за протестом прокурора скасував постанову від 21 червня 2007 року щодо заявника у справі про адміністративне правопорушення і закрив справу.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 10 грудня 2020 року у справі «Чернов проти України» (заява № 16432/10) констатовано порушення щодо ОСОБА_1 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме - ст. 4 Протоколу № 7, у зв'язку з тим, що заявника двічі було притягнуто до суду та покарано за одне і те саме правопорушення (т. 1, а.с. 13-27).
Згідно тексту рішення заявник просив стягнути на свою користь 10000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд вважав зазначену суму надмірною та стверджував, що заявник не довів існування причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваними порушеннями та сумою відшкодування моральної шкоди, яка вимагалася.
Суд вважав, що заявник мав відчувати несправедливість та розчарування у зв'язку з відновленням провадження. Враховуючи характер встановленого порушення та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, суд присудив заявнику 4 500 євро в рахунок відшкодування моральної шкоди та 385 євро як компенсацію судових та інших витрат (а.с.19-29).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року скасовано вирок Зарічного районного суду м. Сум від 29 грудня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року, ухвалу Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 30-39).
Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 296 Кримінального кодексу України закрито на підставі п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року закрито.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за період невиправданого тримання під вартою вже отримав від держави України грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, а тому вважає, що стягнення національним судом на користь позивача грошової компенсації за одне і те ж саме правопорушення призведе до подвійного стягнення коштів з державного бюджету.
Також, суд першої інстанції визнав недоведеним, що майнова шкода була спричинена саме внаслідок протиправних дій чи бездіяльності відповідача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Зокрема, відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч.ч. 1, 2 та 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
У статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року скасовано вирок Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2008 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 24 вересня 2009 року щодо ОСОБА_1 . Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 296 КК України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 закрито.
Враховуючи те, що стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди та у матеріалах справи відсутні відомості про наявності таких підстав, зокрема, відсутній виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 або рішення, яким були встановлені факти незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування заходів кримінального провадження та закриття кримінального провадження або кримінальної справи щодо позивача, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди.
Закриття кримінальної справи за п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року не є реабілітуючою обставиною, а тому, у розумінні положень статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» ОСОБА_1 не є особою, яка має право на відшкодування моральної шкоди.
Усупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції обґрунтовано посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №754/12269/17 та від 23 жовтня 2019 року у справі № 574/13692/15-ц щодо застосування судом норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Як обґрунтовано вказував суд першої інстанції, грошова компенсація на відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачу в наслідок порушення ст. 4 Протоколу 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме за повторне покарання ОСОБА_1 за одне і те ж правопорушення, була стягнута з держави України відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, а тому стягнення національним судом на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за одне і теж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав, призведе до подвійного стягненню коштів з державного бюджету.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не встановлення правових підстав, передбачених ст..ст. 1173, 1174 ЦК України для задоволення вимог позивача про відшкодування за рахунок коштів державного бюджету України майнової шкоди в сумі 26485 грн, яка за ствердженням ОСОБА_1 спричинена пошкодженням належної йому на праві власності квартири під час відбування покарання за скасованим вироком суду. Зокрема, позивачем не було доведено, що саме неправомірні дії чи бездіяльність відповідачів призвели до пошкодження належного позивачу майна.
У відповідності до положень п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», позивач мав би право на відшкодування (повернення) майна, що було конфісковано або звернення в дохід держави судом, вилучене органом досудового розслідування або майно, на яке накладено арешт.
Положення ст. 1173 ЦК України врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні позову в цій частині вимог, а не про відшкодування шкоди, завданої в результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку, як помилково вказує позивач.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не ставив питання про відшкодування втраченого заробітку. У прийнятті доповнення до позовної заяви, в якому позивачем заявлені ці вимоги, судом першої інстанції було відмолено.
Колегією суддів не було встановлено також і порушення норм процесуального права під час розгляду даної справи судом першої інстанції, зокрема, розгляд справи суддею, яка підлягала відводу.
Підстави для відводу (самовідводу) судді викладені в ст. 36 ЦПК України. Так, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
На переконання колегії суддів, обставини на які посилається позивач, а саме розгляд суддею Шелєховою Г.В. заяви про відвід судді Шершаку М.І. у кримінальній справі №1-464/2008 та ініціювання нею ряду кримінальних проваджень не свідчить про її упередженість чи наявності в неї особистої, прямої чи опосередкованої заінтересованості в розгляді даної судової справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 01 червня 2022 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: О. Ю. Кононенко
Т. А. Левченко