Справа № 308/2083/18
30 травня 2022 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Данко В.Й.,
за участю:
секретаря судового засідання - Павлюх Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської Ірини Валентинівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування договору передачі прав за іпотечними договорами та скасування реєстраційних дій
І. Стислий виклад позицій учасників справи
ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 (далі - відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» код ЄДРПОУ 9761587, місцезнаходження: 01000, м.Київ, вул..Ярославів Вал, 13/2 (далі - відповідач-2), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської Ірини Валентинівни місце проживання: 01004, м.Київ, вул.Велика Васильківська, 43 (далі - відповідач-3), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство «Альфа-Банк» код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, Голосіївський район, вул. Велика Васильківська, 100, ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_5 , в якому позивач просить суд визнати незаконними та скасувати:
1)Генеральний договір №65 від 10.08.2006;
2)Договір не відновлювальної кредитної лінії №26 від 15.05.2007;
3)Іпотечний договір №65 від 10.08.2006;
4)Іпотечний договір №65/1 від 10.08.2006;
5)Іпотечний договір №26 від 15.05.2007;
6)Іпотечний договір №26/1 від 15.05.2007;
7)Договір передачі прав за іпотечним договором №26 від 15.05.2007 за реєстровим №992, іпотечним договором №26/1 від 15.05.2007 за реєстровим №995, іпотечним договором №65 від 10.08.2006 за реєстровим №3751 та іпотечним договором №65/1 від 10.08.2006 за реєстровим №3764, який посвідчений приватним нотаріусом Малаховською І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1451 та скасувати реєстраційну дію по посвідченню вказаного договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ні фізична, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов'язання за кредитним договором. Посилається на положення ст.24 Закону України «Про іпотеку». Вказує, що нотаріус не мав жодних правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи.
Звертає увагу суду на те, що позивач не отримував кредитні кошти від публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» і не є боржником у спірних правовідносинах. Вважає, що нотаріус зобов'язаний був відмовити у державній реєстрації змін вказаного договору передачі прав за іпотечними договорами.
Також вказує на те, що нотаріус не вивчала жодні матеріали, що підтверджують наявність заборгованості за кредитними договорами.
04.09.2019 до суду від ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-3 проти позову заперечила. Відзив обґрунтований тим, що діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензування. Вважає, що позивачем не доведено недійсності договору про передачу прав за іпотечними договорами №26 від 15.05.2007, №26/1 від 15.05.2007, №65 від 10.08.2006, №65/1 від 10.08.2006.
Зазначає про те, що умови договорів про відступлення права вимоги за іпотечними договорами не містять відомостей про наявність зворотного відшкодування, що свідчить про відсутність фінансування права відступлення.
Вказує на те, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не поширюється на спірні правовідносини. Крім того, посилається на те, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
15.06.2021 до суду від відповідача-3 надійшла заява, у якій вона проти позову заперечила. Заява обґрунтована тим, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження по посвідченню прав і фактів, що мають юридичне значення, та вчиненню інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вважає, що нотаріус не є учасником цивільних правовідносин між сторонами правочину та не може бути порушником прав, що вникають із відповідних відносин. Вказує про відсутність процесуальної заінтересованості відповідача-3 в предметі спору.
30.09.2021 до суду надійшла заява від представника відповідача-1 ОСОБА_2 , у якій останній просив суд урахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №346/1305/19 стосовно допустимості відчуження права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи.
У судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
У судове засідання відповідач-1 не з'явився належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, від представника відповідача-1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
У судове засідання відповідач-2, відповідач-3, а також треті особи не з'явилися, явку представників не забезпечили. Клопотання про відкладення не подали.
ІІ. Рух справи
Протоколом автоматизованого розподілу від 28.02.2018 року дана справа передана для розгляду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Монич О.В. (Т.1, а.с.30).
Ухвалою від 28.03.2018 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі (Т.1, а.с.32).
Ухвалою від 28.03.2018 року суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено (Т.1, а.с.35-37).
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду Е.С. Сочки №1048 від 09.10.2018 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи №308/2083/18, у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_7 з посади судді Ужгородського міськрайонного суду згідно з наказом №266/02-06 від 03.09.2018 року (Т. 1, а.с.85).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 09.10.2018 справу передану для розгляду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Світлих О.М. (Т.1, а.с.86).
Ухвалою від 31.10.2018 справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання (Т. 1, а.с.87).
Розпорядженням керівника апарату суду Е.С. Сочки №459 від 02.04.2019 призначено повторний автоматизований перерозподіл матеріалів справи №308/2083/18 у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку повноважень судді Ужгородського міськрайонного суду Світлик О.М.(Т.1, а.с.99).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 02.04.2019 року дана справа передана для розгляду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данку В.Й. (Т.1, а.с.100).
Ухвалою суду від 08.11.2019 у прийнятті заяви позивача про зміну підстав позову відмовлено повністю.
Ухвалою суду від 03.12.2019 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської Ірини Валентинівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування договору передачі прав за іпотечними договорами та скасування реєстраційних дій повернуто без розгляду.
Ухвалою суду від 03.12.2019 у прийнятті заяви ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської Ірини Валентинівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування договору передачі прав за іпотечними договорами та скасування реєстраційних дій відмовлено повністю.
Ухвалою суду від 03.12.2019 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про об'єднання позовних вимог по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської Ірини Валентинівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування договору передачі прав за іпотечними договорами та скасування реєстраційних дій.
Ухвалою суду від 26.02.2020 залучено правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Акціонерне товариство «Альфа-Банк».
Ухвалою суду від 26.02.2020 заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено повністю, накладено арешт (в частині розпорядження, відчуження) на 1/2 земельної ділянки розміром 0,0843 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , кадастровий номер 2110100000:17:003:0071; 1/2 станції технічного обслуговування літ.З, загальною площею 621,4 кв.м., автомийки літ.К загальною площею 56,1 кв.м., магазину літ.Л загальною площею 228,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .
Ухвалою суду від 26.02.2020 у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про зупинення провадження по справі відмовлено повністю.
Ухвалою суду від 20.08.2020 у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі відмовлено повністю.
Ухвалою від 20.08.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
Заходи забезпечення позову або доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
Ухвалою суду від 30.11.2020 у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі відмовлено повністю.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Заслухавши пояснення та заперечення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 15 травня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (іпотекодавці), що є майновими поручителями за зобов'язаннями ОСОБА_3 за Договором невідновлювальної кредитної лінії №26 від 15.05.2007 року було укладено Іпотечний договір №26, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. та зареєстровано у реєстрі за №992.
Згідно з підпунктом 1.1. Договору іпотекодавцем було передано в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання наступне нерухоме майно: двокімнатну квартиру заг.пл.57,40 кв.м, житловою 33,60 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 та належить іпотекодавцям на праві приватної спільної часткової власності кожному в 1/2 частині; земельну ділянку розміром 0,0843 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, на якій знаходиться будинок вищезазначеною квартирою, кадастровий №2110100000:17:003:0071, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 та належить Іпотекодавцям на праві приватної спільної часткової власності кожному в 1/2 частині; недобудоване нерухоме майно станції технічного обслуговувана та магазин готовність 72%, що розташоване на вищезазначеній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_6 та належить Іпотекодавцям на праві приватної спільної сумісної власності (Т.1, а.с.16-17).
10 липня 2009 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено додатковий правочин про внесення змін та доповнень до іпотечного договору №26 (з майновим поручителем) від 15 травня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. та зареєстровано у реєстрі за №573, у якому сторони узгодили, що кінцевий термін погашення заборгованості до 15 травня 2018 року включно (Т.1, а.с. 18).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.01.2011 року станція технічного обслуговування, літ.З, загальною площею 621,4 кв.м., автомийка літ.К, загальною площею 56,1 кв.м, та магазин, літ.Л, загальна площа 228,3 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , належали на праві спільної часткової власності по 1/2 частки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (Т.1, а.с. 13).
Суд також з'ясував, що між АКБ «Укрсоцбанк»(кредитор) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено Генеральний договір №65 від 10.08.2006. У межах вказаного договору сторонами було укладено 2 додаткові угоди, а саме - №1 від 10.08.2006 та №2 від 13.02.2007.
Виконання за вказаним договором забезпечено іпотекою нерухомого майна в м.Ужгород, власником якого є позивач. Вказані обставини сторонами визнаються та не оспорюються
29.09.2017 між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») та товариством з обмеженою «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо») укладено договір факторингу, згідно з яким ПАТ «Укрсоцбанк» відступило ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» свої права вимоги за Договором невідновлювальної кредитної лінії №26 від 15.05.2007, Генеральним договором №65 від 10.08.2006 та додатковою угодою №2 від 13.02.2007 до Генерального договору №65 від 10.08.2006, що укладені між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 1.4 договору сторони узгодили, що в день його підписання до фактора перейшли також права за договорами, що укладені в забезпечення виконання зобов'язань боржника за основними договорами, зокрема права, що виникають з наступних договорів: іпотечного договору №26/1 від 15.05.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №995 та додаткових угод до нього; Іпотечного договору №26 від 15.05.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №992 та додаткових угод до, нього; іпотечного договору №65 від 10.08.2006 року, зареєстрованого в реєстрі за №3751 та додаткових угод до нього; іпотечного договору №65/1 від 10.08.2006 року, зареєстрованого в реєстрі за №3764 та додаткових угод до нього (Т.1, а.с.20-22).
29.09.2017 між ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (цедент) та ОСОБА_2 (цесіонарій) укладено договір про відступлення прав вимоги за Договором невідновлювальної кредитної лінії №26 від 15.05.2007, Генеральним договором №65 від 10.08.2006, Додатковою угодою №1 від 10.08.2006 року до Генерального договору №65 від 10.08.2006 року та Додатковою угодою №2 від 13.02.2007 року до Генерального договору №65 від 10.08.2006 року. За умовами вказаного цедент передає (відступає) цесіонарію, а цесіонарій набуває належної цедентові права вимоги до Боржника ОСОБА_3 за вказаними договорами, право вимоги за якими виникло на підставі Договору факторингу від 29.09.2017 року укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо»(Т.1, а.с.23).
Згідно з пунктом 1.3. сторони узгодили, що право вимоги за кредитними договорами оцінюються у розмірі 2678630,50 грн. Відповідно до пункту 1.4. сторони визначили суму заборгованості боржника за кредитними договорами (Т.1, а.с.23-25).
29.09.2017 в м.Києві між ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (цедент) та ОСОБА_2 (цесіонарій) у зв'язку з укладенням між цедентом та цесіонаріем договору про відступлення прав вимоги за Договором невідновлювальної кредитної лінії №26 від 15.05.2007, Генеральним договором №65 від 10.08.2006 року, Додатковою угодою №1 від 10.08.2006 року до Генерального договору №65 від 10.08.2006 року та Додатковою угодою №2 від 13.02.2007 року до Генерального договору №65 від 10.08.2006 року укладено Договір передачі прав за іпотечним договором №26 від 15 травня 2007 року за №922, іпотечним договором №26/1 від 15 травня 2007 року за №995 іпотечним договором №65 від 10.08.2006 року за реєстровим №3751 та іпотечним договором №65/1 від 10 серпня 2006 року за реєстровим №3764, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. за №1451 (Т.1, а.с.26-27).
За умовами вказаного договору цедент передає, а цесіонарій приймає всі права, зокрема, за іпотечним договором №26 від 15 травня 2007 року за №922, що укладений між цедентом з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за Договором невідновлювальної кредитної лінії №26 від 15.05.2007 року, включаючи всі зміни та додаткові угоди до нього. У пункті 2.1. передбачено, що права іпотекодержателя за договорами іпотеки переходять до цесіонарія одночасно з переходом прав за кредитними договорами (Т.1, а.с.26-27).
У матеріалах справи міститься вимога про усунення порушень зобов'язання ОСОБА_2 від 03.10.2017, адресована ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 у якій він вказує що 29 вересня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» відступлено йому, ОСОБА_2 , свої права вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, зокрема, за іпотечним договором №26 від 15 травня 2007 року.
ОСОБА_2 вимагав погасити прострочену заборгованість за Генеральним договором №65 та Договором не відновлювальної кредитної лінії №26 в сумі 440 064,60 доларів США, в іншому разі він буде змушений задовольнити свої вимоги за договором кредиту, шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно (Т.1, а.с.19).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.11.2016 у справі №308/3035/13-ц, яке набрало законної сили 25.01.2017, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», заборгованість по договору невідновлювальної кредитної лінії №26 від 15.05.2007 станом на 11 лютого 2013 року, в сумі - 139 533,18 доларів США, з яких: прострочена заборгованість по відсотках в розмірі 2 926,96 доларів США, прострочена заборгованість по кредиту в розмірі 13598,97 доларів США, нараховані відсотки в розмірі 615,95 доларів США, строкова заборгованість по кредиту в розмірі 122 391,30 доларів США та витрати зі сплати судового збору в сумі 3441,00 грн. (Т.2, а.с.64-65).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.04.2016 року у справі №308/2284/13-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за генеральним договором №65 від 10.08.2006 року в розмірі 139180 доларів США 12 центів (сто тридцять дев'ять тисяч сто вісімдесят доларів США, 12 центів), з яких: 134 822,81 долари США прострочена заборгованість по кредиту; 3981, 28 долар США прострочена заборгованість по відсотках; 376, 03 доларів США нараховані відсотки та судовий збір у розмірі 3441,00 грн. (Т.2, а.с.66).
Виходячи з наявності підстав для визнання незаконним та скасування, зокрема, договору передачі прав за іпотечним договором №26 від 15.05.2007 за реєстровим №992, іпотечним договором №26/1 від 15.05.2007 за реєстровим №995, іпотечним договором №65 від 10.08.2006 за реєстровим №3751 та іпотечним договором №65/1 від 10.08.2006 за реєстровим №3764, який посвідчений приватним нотаріусом Малаховською І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1451, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
ІV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
За змістом статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 №15-рп/2004 - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 5 постанови №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсними може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
З обставин справи вбачається, що позивач є стороною іпотечних договорів №65 від 10.08.2006, №65/1 від 10.08.2006, №26 від 15.05.2007, №26/1 від 15.05.2007 (Т.1, а.с.26-27). Відтак він наділений юридичною заінтересованістю для звернення до суду з метою надання оцінки переліченим іпотечним договорам на предмет їх відповідності приписам цивільного законодавства.
Водночас згадані договори укладені в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за Договором невідновлювальної кредитної лінії №26 від 15.05.2007 та за Генеральним договором №65 від 10.08.2006. Таким чином, виконання ОСОБА_3 зобов'язань за Договором невідновлювальної кредитної лінії №26 від 15.05.2007 та за Генеральним договором №65 від 10.08.2006, як і зміст згаданих договорів, стосуються обсягу майна позивача як іпотекодавця.
За таких обставин суд висновує про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про оспорення зазначених договорів.
Разом з тим, позивач жодним чином не конкретизував, яким чином перелічені договори з урахуванням їх змісту та форми порушують його інтереси як власника заставленого майна. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що в аналізованій частині позовні вимоги слід залишити без задоволення з підстав їх необґрунтованості.
Резюмуючи дослідження обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд вказує на таке.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За правилами статті 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Таким чином, суд вказує на те, що відступлення права вимоги у розумінні пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, будучи універсальним правовим конструктом, може здійснюватися як на підставі договору цесії, так і на підставі договору факторингу.
З обставин справи вбачається, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині оспорювання легітимності договору передачі прав за іпотечним договором №26 від 15.05.2007 за реєстровим №992, іпотечним договором №26/1 від 15.05.2007 за реєстровим №995, іпотечним договором №65 від 10.08.2006 за реєстровим №3751 та іпотечним договором №65/1 від 10.08.2006 за реєстровим №3764, вказує на те, що між відповідачем-1 ( ОСОБА_2 ) та відповідачем-2 (ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» ) укладено договір факторингу, а не цесії, що суперечить приписам цивільного законодавства.
У цьому аспекті суд звертає увагу на те, що договірні відносини між відповідачем-1 та відповідачем врегульовано шляхом укладення 2 договорів, а саме - договору про відступлення прав вимоги (Т.1, а.с.23) і договором передачі прав за іпотечними договорами (Т.1, а.с.26).
При цьому аналіз правової позиції позивача дозволяє суду стверджувати про те, що відповідач оспорює дійсність договору про передачі прав за іпотечними договорами з підстав порушення законодавства сторонами договору про відступлення права вимоги. Утім, про визнання останнього договору недійсним позивач суд не просить.
За правилами статі 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.
Мета застави полягає саме в підсиленні забезпеченості прав вимоги, які і так мають об'єктом свого задоволення все майно боржника; заставне право не здійснює новацію, воно не припиняє основне зобов'язальне відношення та не замінює його, а лише доповнює заставним правовідношенням. Саме тому кредитор не позбавлений можливості отримати задоволення від боржника за рахунок будь-якого належного йому майна, а не лише з конкретної речі.
На переконання суду, сам по собі факт укладення договору, що опосередковує відступлення права вимоги, не впливає на відповідальність позивача згідно з укладеними іпотечними договорами та не змінює її обсяг, а тому незалежно від правильності дотримання змісту та форми договору передачі прав за іпотечними договорами, укладення останнього безпосередньо не впливає на права та обов'язки позивача у справі, яка розглядається.
Вказане узгоджується зі змістом правових висновків Верховного Суду, що відображені у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі №924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі №924/1208/18 та від 19 лютого 2020 року в справі №639/4836/17.
При цьому суд, враховуючи презумпцію правомірності правочину, критично оцінює оспорювання позивачем дійсності договору передачі прав за іпотечним договором №26 від 15.05.2007, іпотечним договором №26/1 від 15.05.2007, іпотечним договором №65 від 10.08.2006 та іпотечним договором №65/1 від 10.08.2006 з підстав порушення вимог законодавства, що стосуються укладення договору про відступлення прав вимоги від 29.09.2017.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування договору передачі прав за іпотечним договором №26 від 15.05.2007 за реєстровим №992, іпотечним договором №26/1 від 15.05.2007 за реєстровим №995, іпотечним договором №65 від 10.08.2006 за реєстровим №3751 та іпотечним договором №65/1 від 10.08.2006 за реєстровим №3764, який посвідчений приватним нотаріусом Малаховською І.В. та зареєстрований в реєстрі за №1451 слід залишити без задоволення.
Позовна вимога про скасування реєстраційної дії по посвідченню вказаного договору має похідний характер, а тому, зважаючи на відмову у задоволенні основних позовних вимог, позовні вимоги у частині скасування реєстраційної дії по посвідченню згаданого договору передачі прав за іпотечними договорами також необхідно залишити без задоволення
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У контексті викладеного суду акцентує увагу на тому, що решта доводів позивача стосується юридичної оцінки легітимності укладення договору передачі прав за іпотечним договорами та не є релевантними у справі, що розглядається, оскільки, як встановив суд, у позивач не є належним позивачем для оскарження вказаного договору. Отже, відповідні аргументи не потребують детального аналізу та не спростовують правильність викладених вище висновків суду щодо юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Суд obiter dictum вказує на те, що регулювання акцесорних зобов'язань ґрунтується, за загальним правилом, на засадах диспозитивності, тому позивач самостійно несе ризик добросовісності у виборі особи, майновим поручителем за зобов'язаннями якої він готовий бути.
Суд відхиляє доводи представника відповідача-1 про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.06.2021 по справі №346/1305/19 з огляду на передчасність їх застосування, оскільки розгляд правомірності переходу права грошової вимоги перебуває поза межами судового дослідження, у справі, яка вирішується.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд
у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.Й. Данко