30 травня 2022 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 369/8443/20
номер провадження: 22-ц/824/2822/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Гуля В.В., Шебуєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року у складі судді Дубас Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди (далі - ДТП).
Позовна заява мотивована тим, що 21 жовтня 2018 року сталася ДТП за участю автомобіля «VW Golf», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Позивач вказував, що постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року було скасовано постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2018 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП, та встановлено, що зіткнення автомобілів сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 пункту 12.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР).
Зазначав, що згідно звіту від 23 жовтня 2018 року, складеного на його замовлення товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція «Експертиза та оцінка» (далі - ТОВ «Агенція «Експертиза та оцінка»), вартість відновлюваного ремонту автомобіля «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 91 046 грн 18 коп. За складання даного звіту ОСОБА_1 сплатив 2 500 грн 00 коп. Вказував, що 26 листопада 2018 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна»), у якому був застрахований його автомобіль «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , частково компенсувало йому вартість відновлюваного ремонту автомобіля у розмірі 49 500 грн 00 коп. За таких обставин приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СГ «ТАС»), де був застрахований автомобіль відповідача ОСОБА_2 , відмовило йому у виплаті страхового відшкодування. Тому позивач вважав, що відповідач ОСОБА_2 , з вини якого сталася дана ДТП, відповідно до ст.ст.23, 1166, 1187, 1188, 1194 ЦК Українизобов'язаний компенсувати йому різницю між завданою шкодою і страховою виплатою, що становить 41 546 грн 18 коп.
Також позивач вказував, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що він довгий час не може використовувати свій автомобіль, який необхідний йому в роботі, він вимушений був прикладати надмірних зусиль для вирішення робочих та особистих питань, що негативно відображалося на його стосунках з оточуючими і потребувало певних змін в повсякденному житті. Розмір моральної шкоди позивач оцінив у сумі 50 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 41 546 грн 18 коп., витрати на проведення оцінки матеріального збитку у розмірі 2 500 грн коп. та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн 00 коп.
Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що діючим законодавством України, яке регулює діяльність у сфері страхування, не передбачено виплату страховиком винної особи такого відшкодування як «різниця між вже виплаченим іншим страховиком відшкодуванням і дійсним розміром збитків». Вказує, що після сплати страхового відшкодування в межах визначеного в договорі страхування ліміту та компенсації розміру цього відшкодування в порядку регресу, деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком заподіювача шкоди замість останнього. Зазначає, що суд першої інстанції не зазначив мотиви незастосування до спірних правовідносин положень ст.1194 ЦК України, на підставі якої позивач просив задовольнити вимоги про відшкодування матеріальної шкоди.
Вказує, що згідно з п.32.7 ст.32 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон 1961-IV), страховик не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу. Автомобіль відповідача було застраховано відповідно до цього закону та видано страховий поліс, згідно з яким втрата товарної вартості при настанні страхового випадку не виплачується страховиком, а тому має бути сплачена винною особою - відповідачем. Однак, у оскаржуваному рішенні суд не навів мотивів відмови у стягненні втрати товарної вартості КТЗ з відповідача.
Також зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні моральної шкоди з відповідача, оскільки не врахував, що обставини заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, внаслідок пошкодження його майна, підтверджуються доданими ним до позову доказами.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Щур В.А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Вказує, що станом на момент ДТП цивільно - правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СГ «ТАС» згідно полісу №АК/9415692 з лімітом відповідальності за завдану шкоду 100 000 грн 00 коп. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Вказує, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АК/9415692 (строк дії якого з 18 червня 2018 року до 17 червня 2019 року включно), страховик ПрАТ «СГ «ТАС» на випадок виникнення деліктного зобов'язання взяла на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. Звертає увагу, що висновком оцінювача ТОВ «Агенція «Експертиза та оцінка» від 23 жовтня 2018 року встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , склала 85 363 грн 09 коп., значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ становить 0 грн 00 коп., вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , з урахуванням зносу шин, склала 82 705 грн 75 коп. Наведене, на думку представника відповідача, вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки відсутні законодавчі обмеження щодо відшкодування шкоди страховиком в межах ліміту відповідальності ПрАТ «СГ «ТАС» за полісом № АК/9415692 від 06 червня 2018 року.
Зазначає, що при розгляді справи в суді першої інстанції позивачем не доведено та не надано доказів того, що різниця між страховою виплатою та загальною сумою завданої шкоди, яку він просить стягнути з відповідача, виникла внаслідок законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Тому вважає, що для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком, в даному випадку підлягають застосуванню спеціальні норми п.22.1 ст.22 та ст.30 Закону 1961-IV, якими встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи. Вказує, що оскільки при проведені оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності не встановлено підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу автомобіля марки «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , то суд першої інстанції правильно відмовив у задоволені позовних вимог в цій частині. Зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди є безпідставними, оскільки деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди - ПрАТ «СГ «ТАС». Наголошує, що позивач не звертався до страховика заподіювача шкоди ПрАТ «СГ «ТАС», а звернувся до своєї страхової компанії - ПрАТ «ПЗУ Україна», без врахування обов'язку страховика сплатити страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності, який відповідно до страхового поліса визначено у розмірі 100 000 грн 00 коп. Також зазначає, що розмір моральної шкоди позивачем визначено без наведення фактичних підстав для такої відповідальності відповідача перед позивачем. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 94 046 грн 18 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.
Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 жовтня 2018 року о 20 год 00 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Київській у селі Нове Києво-Святошинського району Київської області, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , зупиненим водієм ОСОБА_1 . У результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2018 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року скасовано постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2018 року.Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито, у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року встановлено, що зіткнення автомобілів сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п.12.1 ПДР.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановити їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Частиною 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року (справа №306/192/14-ц).
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вину ОСОБА_3 у вчиненні ДТП, яка сталася 21 жовтня 2018 року, встановлено преюдиційним судовим рішенням, а саме, постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року, яка набрала законної сили, а тому встановлені цією постановою суду обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України.
Згідно звіту №173_19_FO про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного 03 червня 2019 року ТОВ «Агенція «Експертиза та оцінка» на замовлення позивача ОСОБА_1 , вартість відновлюваного ремонту автомобіля «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , визначена за витратним підходом та склала 85 363 грн 09 коп., вартість відновлюваного ремонту з урахуванням зносу пневматичних шин автомобіля «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , склала 82 705 грн 75 коп., втрата товарної вартості автомобіля «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , склала 8 340 грн 43 коп., ринкова вартість автомобіля «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , визначена за порівняльним підходом та на дату ДТП склала 748 680 грн 00 коп. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП становить 91 046 грн 18 коп. (а.с.10-11).
За складання вказаного вище звіту ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ «Агенція «Експертиза та оцінка» 2 500 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією від 18 червня 2019 року №0.0.1385000494.1 (а.с.14).
Установлено та не заперечується учасниками справи, що на момент скоєння ДТП автомобіль «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить позивачу ОСОБА_1 , відповідно до договору добровільного страхування виду КАСКО від 27 липня 2018 року № RZ. 025842 був застрахований у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна».
22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 письмово повідомив ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про страховий випадок, який мав місце 21 жовтня 2018 року.
Встановлено, що ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» визнало ДТП, яке мало місце 21 жовтня 2018 року страховим випадком. 21 листопада 2018 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» було складено страховий акт №UA2018102100003/L01/01, згідно з якими реальний розмір належного до виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування становить 49 500 грн 00 коп. (а.с.54).
Відповідно до платіжного доручення № 23312 від 23 листопада 2018 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» виплатило страхове відшкодування ОСОБА_1 згідно договору RZ. 025842 від 27 липня 2018 року у розмірі 49 500 грн 00 коп. (а.с.15).
Також встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу АК/9415692 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, строк дії якого з 18 червня 2018 року по 17 червня 2019 року. Ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну становить 100 000 грн 00 коп. (а.с.35).
З листа ПрАТ «СГ «ТАС», адресованого ОСОБА_2 , вбачається, що потерпілий ОСОБА_1 із заявою про виплату страхового відшкодування до ПрАТ «СГ «ТАС» не звертався (а.с.34).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі полісу № АК/9415692, однак ОСОБА_1 пред'явив позовні вимоги про відшкодування завданих збитків лише до ОСОБА_2 , як до особи, винної у ДТП. Суд зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства та усталеної практики Верховного Суду, відшкодування збитків у межах ліміту відповідальності, розмір якого становить 100 000 грн 00 коп., покладається на страховика заподіювача шкоди - ПрАТ «СГ «ТАС». У відповідача ОСОБА_2 виникає обов'язок по відшкодуванню шкоди лише у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої шкоди. Проте, заявлена позивачем до стягнення сума у розмірі 41 546 грн 18 коп.повністю покривається лімітом відповідальності згідно полісу № АК/9415692 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам закону та ґрунтуються на матеріалах справи.
Відповідно до положень ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК України).
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України).
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Вказаний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), де Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи.
У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене вище та приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 заявив позовні вимоги до ОСОБА_2 (страхувальника), який уклав договір страхування цивільно-правової відповідальності з ПрАТ «СГ «ТАС» (страховиком), колегія суддів вважає, що у даному випадку звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, як до заподіювача шкоди, є передчасним.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зроблено Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 369/11306/16-ц (провадження №61-17350св18).
Разом з тим, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 у даній справі не заявляв позовних вимог до ПрАТ «СГ «ТАС».
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд не має права з власної ініціативи здійснювати заміну неналежного відповідача на належного, оскільки відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач ОСОБА_1 клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи, як співвідповідача, не заявляв ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання про залучення до участі у справі ПрАТ «Страхова група «ТАС» в якості співвідповідача.
При цьому колегія суддів враховує, що та обставина, що ПрАТ «СГ «ТАС» своїм листом за вих.№6219 від 26 квітня 2019 року повідомило представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про відмову у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що ОСОБА_1 вже отримав страхове відшкодування у розмірі 49 500 грн 00 коп. від ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на підставі договору добровільного страхування (а.с.50), сама по собі не позбавляє ОСОБА_1 права звернутись до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності із страховика заподіювача шкоди у порядку, передбаченому Законом №1961-IV.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позов поданий до ОСОБА_2 , як заподіювача шкоди, на підставі ст.1194 ЦК України, якою передбачено, що заподіювач шкоди зобов'язаний компенсувати потерпілому різницю між завданою шкодою і страховою виплатою, апеляційний суд не приймає до уваги з таких підстав.
Аналіз ст.1194 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, страховик відповідальної особи, яка винна у ДТП, на підставі спеціальної норми ст.29 Закону №1961-IV здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (у разі наявності такої різниці) на підставі ст.1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Аналогічний висновок мітиться у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №227/2996/16-ц.
Відповідно до п.34.2 ст.34 Закону №1961-IV протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону. - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Згідно з п.34.3 ст.34 Закону №1961-IV,якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Отже, визначальним критерієм для стягнення із заподіювача шкоди, який застрахував свою цивільно - правову відповідальність, матеріальних збитків на користь потерпілого відповідно до положень ст.1194 ЦК України є попереднє визначення розміру страхового відшкодування страховиком заподіювача шкоди чи потерпілим у порядку ст.34 Закону 1961-IV, чого у даній справі не встановлено.
Водночас, наданий позивачем звіт №173_19_FO про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 03 червня 2019 року, складений не у порядку ст.34 Закону №1961-IV,а тому у даній справі він не є належним доказом для визначення розміру страхового відшкодування.
Оскілки у даній справі відсутній висновок експерта щодо визначення розміру страхового відшкодування, який складений на замовлення страховика заподіювача шкоди чи потерпілим у порядку, передбаченому ст.34 Закону 1961-IV, а наданий позивачем звіт №173_19_FO про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 03 червня 2019 року, складений не у порядку ст.34 Закону №1961-IV, то суд апеляційної інстанції позбавлений можливості визначити розмір втрати товарної вартості належного ОСОБА_1 автомобіля «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , який підлягає стягненню з останнього на користь позивача відповідно до п.32.7 ст.32 Закону №1961-IV.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять будь-яких належних доказів того, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу завдана моральна шкода у заявленому розмірі.
Проте з наведеними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з п.3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).
Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та спричинення моральної шкоди позивачу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, позивач вказував, що у зв'язку з пошкодженням внаслідок ДТП належного йому автомобіля, який необхідний йому в роботі, він вимушений прикладати надмірних зусиль для вирішення робочих та особистих питань, що негативно відображалося на його стосунках з оточуючими і потребувало певних змін в повсякденному житті. Розмір моральної шкоди позивач оцінив у сумі 50 000 грн 00 коп.
По справі встановлено, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , було пошкоджено належний ОСОБА_1 автомобіль «Audi Q5», д.н.з. НОМЕР_2 , що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку із пошкодженням його майна.
Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених вимог закону та встановлених обставин справи належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем того, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду.
Як свідчить тлумачення ст.ст.23, 1167 ЦК України при визначенні розміру моральної шкоди, яка завдана фізичній особі, враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів вважає, що з урахуванням встановлених вище обставин є доведеним той факт, що позивачу з вини відповідача спричинені моральні страждання, що змінило його нормальний життєвий ритм, проте інших доказів на підтвердження немайнових втрат (їх конкретності, можливості відновлення, істотності змін у житті тощо) ОСОБА_1 не надав, а тому з урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач унаслідок пошкодження його майна з вини відповідача, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача, у зв'язку з необхідністю докладання додаткових зусиль для відновлення своїх прав, апеляційний суд приходить до висновку, що сума у розмірі 5 000 грн 00 коп. є достатньою для відшкодування йому спричиненої моральної шкоди, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди,не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з наведених вище підстав.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивач ОСОБА_1 за подання до суду позову сплатив судовий збір у розмірі 940 грн 50 коп. (а.с.1), а за подання апеляційної скарги - 2 523 грн 00 коп. (а.с.86). Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 , то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 184 грн 62 коп.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
У решті позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: