27 травня 2022 року Справа № 160/4002/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.02.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла скарга ОСОБА_1 , в якій він просить визнати дії державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) по накладенню обтяження по виконавчому провадженню № 42366072 щодо накладення обтяження на всю квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної власності гр. ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , а не на долю боржника - протиправними; скасувати обтяження № 14124894 накладене всю квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної власності гр. ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .
В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що державним виконавцем було накладено арешт на всю квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , якою боржник володіє разом з іншими особами, а саме разом з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , без звернення до суду з поданням про визначення частки боржника. Таким чином, є всі підстави вважати, що вчинені державним виконавцем дії по накладенню арешту на все майно, а саме на всю квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної власності гр. ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , а не на долю боржника, не відповідають вимогам діючого законодавства, тому обтяження підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 року скаргу ОСОБА_5 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/4002/22 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Розглядати справу ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2022 року зобов'язано Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надати суду засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №42366072.
24.05.2022 року відповідачем надано до суду копії матеріалів виконавчого провадження №42366072, які долучено до матеріалів справи.
В судове засідання 27.05.2022 року позивач та представник позивача не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 27.05.2022 року представником позивача надано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
В судове засідання 27.05.2022 року представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 24.05.2022 року представником відповідача надано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Треті особи в судове засідання 27.05.2022 року не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Зважаючи на приписи ч.9 ст.205, ч.3 ст.268 та ч.4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, оскільки відсутня потреба заслуховувати свідків та експертів.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 18.02.2014 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист по справі № 201/14761/13ц про стягнення з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти на утримання його неповнолітнього сина - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення ним повноліття, у розмірі 800 грн. щомісяця, стягуючи аліменти на користь матері дитини ОСОБА_2 , починаючи стягнення з дня пред'явлення позову, а саме з 28.11.2013 року.
04.03.2014 року державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції за заявою ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42366072 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти 800, 00 грн. щомісячно на підставі виконавчого листа № 201/14761/13ц від 18.02.2014 року.
10.03.2016 року державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме майно та нерухоме майно та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_1 ).
12.04.2016 року внесено обтяження за № 14124894 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень, на все нерухоме майно ОСОБА_3 .
20.02.2019 року, 13.01.2020 року, 28.01.2020 року відповідачем було винесено постанови про арешт коштів боржника.
20.12.2021 року листом № 21478/3 Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було повідомлено ОСОБА_1 про наявність відкритого виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 201/14761/13 ц від 18.02.2014 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська. Також повідомлено, що з метою належного виконання рішення суду 10.03.2016 року винесено постанову про арешт майна боржника, а 12.04.2016 року внесено обтяження за № 14124894 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень.
Також позивача було повідомлено, що арешт накладений в рамках виконавчого провадження, може бути знято в разі повного погашення заборгованості зі сплати аліментів або на підставі заяви стягувача про відсутність вказаної заборгованості зі сплати аліментів з боку боржника або на підставі рішення суду.
В свою чергу, судом встановлено, що згідно Свідоцтва про права власності на житло від 20.01.1998 року № 1/440-98, квартира за адресою : АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності громадянам: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Незгода позивача з діями відповідача щодо накладення обтяження на всю квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім'ї: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , стала підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Частиною 1 ст. 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016р. (далі- Закон №1404-VIII)
Статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1. ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 15 Закону № 1404-VIII, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом № 1404-VIII (п.1 ч.2 ст.18 вказаного Закону№ 1404-VIII).
Згідно п.1 ч.1 ст. 26 Закону № 1404-VIIІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 5 вказаної статті Закону № 1404- VIII зазначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно чч. 1, 2 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №1404- VIII заходами примусового виконання рішень є, зокрема:
- звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
- звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
- вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
- заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
- інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст. 48 Закону №1404-VIII встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до ч.6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Статтею 50 Закону №1404- VIII встановлено порядок звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна фізичної особи.
Звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.
У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
У разі відсутності технічної документації на майно, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня одержання відповідного повідомлення виконавця не авансує витрати, пов'язані з підготовкою технічної документації на майно, виконавчий документ повертається стягувачу, за умови що відсутнє інше майно у боржника, на яке можливо звернути стягнення.
Отже, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду, котрий накладається державним виконавцем у межах суми стягнення за виконавчим провадженням (з урахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій), шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Арешт майна накладається у разі відсутності в боржника грошових коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача. У разі, якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється.
Згідно з частинами 1,-3 статті 56 Закону № 1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає що державним виконавцем було вчинені протиправні дії щодо арешту майна боржника та протиправно накладено арешт на належне йому майно частину квартири, що перебуває у спільній сумісній власності.
При цьому, щодо доводів позивача про те, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця, а у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було вчинено дій щодо звернення стягнення на належне позивачу у спільній сумісній власності майно, відтак, у останнього були відсутні підстави для звернення до суду з клопотанням щодо визначення частки боржника, на яку може бути звернуто стягнення.
Суд дійшов висновку, що твердження позивача про те, що державний виконавець до суду не звертався з поданням, чим порушив приписи ч.6 ст.48 ЗУ №1404-VІІІ, є необґрунтованими з огляду на те, що державним виконавцем не вчинялися дії щодо стягнення з майна, а накладено лише арешт на майно боржника для забезпечення реального виконання рішення.
При цьому, слід зазначити, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця, а у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця, суд зазначає наступне.
Арешт майна боржника сам по собі, не є зверненням стягнення на майно боржника, та застосовується відповідно до Закону «Про виконавче провадження» для забезпечення реального виконання рішення.
Разом з тим, з матеріалів справи судом не було встановлено, що державним виконавцем вчинялися дії щодо передачі арештованого майна стягувачу чи його реалізації. При цьому, судом встановлено, що відповідачем було накладено арешт на майно з метою забезпечення виконання рішення суду.
За наведених обставин, слід зазначити, з наявних у матеріалах справи документів та пояснень позивача вбачається, що державний виконавець не вчиняв звернення стягнення на арештоване майно боржника, що в свою чергу свідчить про те, що відсутнє порушення прав чи обмеження прав позивача.
Так, матеріалами справи підтверджено, що державним виконавцем відповідача вжито заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, проте не звернуто стягнення на належну боржнику частку квартири, яка перебуває у спільній сумісній власності позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача, щодо винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, відповідають положенням Закону України «Про виконавче провадження», тому, підстави для скасування постанови про арешт майна боржника відсутні, як і відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача.
Оскільки у даній справі оспорюються дії відповідача, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіряє чи вчинені вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частинною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська