Єдиний унікальний № 333/7149/21 Головуючий в 1 інст. Варнавська Л.О.
Провадження № 33/807/55/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
6 травня 2022 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, в письмовому порядку, за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Василенка О.В. на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано стягненню у вигляді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням права керування всіма транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що ОСОБА_1 02.10.2021 року о 05 годині 39 хвилин, у м. Запоріжжя по вул. Космічна, біля будинку 96 керував автомобілем Renault Megane, держномер НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп'яніння (звужені зіниці очей, які не реагують на світло, порушення мови, порушення координації рухів). Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - адвокат Василенко О.В. вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
Вказує, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, а також при винесені рішення суд порушив право ОСОБА_1 на справедливий судовий захист, недостатньо аргументовано мотивував своє рішення, ухвалив його на припущеннях, а також допустив неправильність застосування норм права.
Під час судового розгляду не звернено увагу, що протокол складений з порушенням вимог ст.ст. 254, 256 КУпАП.
В матеріалах справи відсутні прямі докази відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом та передачі керування тверезому водієві.
Апелянт вважає, що з відеозаписів, які долучені до справи, неможливо встановити хронологію подій, що відбувалась 02.10.2021 року, оскільки відеозапис є переривчастим та таким, що не містить моменту встановлення ознак наркотичного сп'яніння водія, складання направлення, роз'яснення вимог ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.
Також судом не взято до уваги, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи та має відповідний діагноз, що підтверджує неможливість надання біологічних зразків за станом здоров'я.
Просить постанову місцевого суду скасувати, а провадження в справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 та його захисник Василенко О.В. у судові засідання 29 грудня 2021 року, 25січня 2022 року, 24 лютого 2022 року, 22 березня 2022 року та 6 травня 2022 року не з'явилися.
Суд не зобов'язаний сам з'ясовувати причини неявки належно сповіщених учасників справи, оскільки обов'язок повідомити про ці причини і надати докази поважності неявки покладається на учасників справи.
Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним.
Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».
Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи безпідставне умисне затягування правопорушником справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Стаття 268 КУпАП не містить заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Отже, виходячи з того, суд апеляційної інстанції вважає за можливим розглянути апеляційну скаргу без участі учасників процесу.
Відповідно до ст. 294 КУпАП України постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності.
Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 дотримався цих вимог закону в повному обсязі.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є законними та відповідають фактичним обставинам справи.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами.
В основу винуватості ОСОБА_1 місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №267970 (а.с.1), яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він 2 жовтня 2021 року о 05 годині 39 хвилин здійснював керування транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп'яніння. Від проходження медичного огляду відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України; направленням водія для проведення медичного огляду (а.с.4), з якого вбачається, що ОСОБА_1 мав ознаки наркотичного сп'яніння. Від огляду на визначення стану сп'яніння відмовився; відеозаписом події, яким показано, що ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції пройти медичний огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння відмовився.
Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та відмови від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння. Суд відхиляє апеляційні доводи сторони захисту, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані під час судового засідання в суді першої інстанції.
Зокрема доводи про недопустимість відеозапису, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
Дійсно відеозапис подій не є безперервним та на відеозаписах відсутні позначення часу і місця зйомки, як того вимагають відомчі підзаконні акти.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що враховуючи обставини справи, вказані відеозаписи автоматично не можуть означати недопустимість доказів, оскільки на них чітко зафіксовано обставини події, відмову водія від проходження огляду на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров'я.
Суд наголошує, що працівники поліції, будучи обізнаними з технічними особливостями роботи технічних засобів з функцією запису відео, розуміючи тривалість оформлення адміністративних матеріалів у ситуації, що склалася, та ризик втрати доказів у виді переривання відеозапису під час проведення огляду водія.
Тобто, наявність в матеріалах справи фрагментів відеозаписів та інших матеріалів справи, які узгоджується між собою є достатньою доказовою базою для належної фіксації відмови водія від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, а тому є допустимими і належними доказами.
Таким чином, у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм проведення огляду водія на стан наркотичного сп'яніння, а посилання захисника на порушення такого порядку є безпідставними.
Щодо відсутність доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування та надання направлення на огляд, апеляційний суд вважає, що такі формальні доводи не можуть бути єдиною підставою для скасування судового рішення.
Апеляційний суд вказує, що надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом справи, оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм.
Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, неправильного зазначення часу або місця та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо).
Згідно довідки (а.с.5), ОСОБА_1 має правовий статус спеціального суб'єкта водія, що підтверджується посвідченням водія.
Згідно п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов'язку їх виконання.
Згідно п. 2.5. ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Крім того, з дослідженого відеозапису вбачається, що працівники поліції неодноразово та чітко пояснили ОСОБА_1 , що він має ознаки наркотичного сп'яніння та вимагали від нього відповідно до п. 2.5 ПДР України пройти огляд на визначення такого стану.
Поведінка ОСОБА_1 на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз'яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, шляхом поведінки та казуїстики тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності.
За таких обставин, суд приходить до висновку про дотримання прав і свобод працівниками поліції під час події.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Водночас, суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду встановив, що водій ОСОБА_1 є інвалідом другої групи загального захворювання (а.с.16).
Місцевий суд вказану обставину під час винесення постанови не врахував та стягнув з ОСОБА_1 судовий збір.
Апеляційний суд в цій частині постанови суду не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.
В той же час п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.
Тобто, виходячи з вищенаведеного ОСОБА_1 повинен бути звільнений від сплати судового збору, оскільки він є інвалідом другої групи, а тому постанова місцевого суду підлягає зміні в цій частині.
Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, який в минулому вже багаторазово притягувався до адміністративної відповідальності як за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, так і за вчинення інших адміністративних правопорушень на транспорті (а.с. 6), вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Василенка О.В. задовольнити частково.
Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано, винуватим у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, змінити.
Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
В решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 333/7149/21