Єдиний унікальний № 337/405/22 Головуючий в 1 інст. Бредун Д.С.
Провадження № 33/807/267/22 Доповідач в 2 інст. - Рассуждай В.Я.
Категорія: ч. 2 ст. 187 КУпАП
13 травня 2022 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, в письмовому провадженні, за апеляційною скаргою заступника керівника обласної прокуратури П. Черного на постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді адміністративного арешту стром 12 діб, стягнуто судовий збір,
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що згідно протоколів про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , перебуваючи під адміністративним наглядом у ВП № 5 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за передбачене ч. 1 ст. 187 КУпАП правопорушення, був відсутній за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 : 13 листопада 2021 року о 00: 12 годині; 14 листопада 2021 року о 00:45 годині; 15 листопада 2021 року о 01:00 годині; 20 листопада 2021 року о 00:30 годині; 23 листопада 2021 року о 21:52 годині; 27 листопада 2021 року о 22:00 годині; 03 грудня 2021 року о 23:00 годині; 16 грудня 2021 року о 22:30 годині; 21 грудня 2021 року о 21:05 годині; 22 грудня 2021 року о 21:43 годині; 23 грудня 2021 року о 21:51 годині; 24 грудня 2021 року о 23: 20 годині; 29 грудня 2021 року о 22:23 годині; 15 січня 2021 року о 01:30 годині.
Крім того, ОСОБА_1 , перебуваючи під адміністративним наглядом ВП № 5 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення за передбачене ч. 1 ст. 187 КУпАП правопорушення, не з'явився для реєстрації до Хортицького ВП ГУПН в Запорізькій області 5 січня 2022 року.
В апеляційній скарзі прокурор, вважає, що постанова районного суду не відповідає вимогам законодавства в частині визначення початку виконання постанови суду про накладення адміністративного арешту, а саме що постанова підлягає негайному виконанню, чим порушено конституційні права громадянина.
Вказане обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано рішення КСУ від 23 листопада 2018 року у справі №1-12/2018 (3811/15) за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини про невідповідність положень ч. 1 ст. 294, ст. 326 КУпАП Конституції України щодо негайного виконання постанов суду про застосування адміністративного арешту після їх винесення.
Просить апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки обласній прокуратурі про оскаржувану постанову стало відомо за результатами здійснення моніторингу судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а саме - 16 лютого 2022 року.
Постанову районного суду апелянт просить змінити, виключивши з резолютивної частини постанови суду речення щодо негайного виконання даної постанови відповідно до ст. 326 КУпАП.
Заявлене прокурором клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вищевказаної постанови суду підлягає задоволенню, оскільки як зазначено в апеляційній скарзі, про існування оскаржуваної постанови прокурору стало відомо за результатами здійснення моніторингу судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а саме - 16 лютого 2022 року, та вже 21 лютого 2022 року подано апеляційну скаргу, тобто зловживання своїми процесуальними правами з боку апелянта не вбачається. Виходячи з того, що доводи апелянта щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження є переконливими, виходячи з принципу правовляддя, який визнається і діє в Україні (ст.8 Конституції України), задля забезпечення особі, що притягається до адміністративної відповідальності, можливості реалізувати свої процесуальні права, подана апеляційна скарга підлягає розгляду.
Перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд доходить таких висновків.
ОСОБА_1 та прокурор на судове засідання, яке відбулося 13 травня 2022 року не з'явилися, із заявами про відкладення розгляду справи не звертались.
Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі №11-237сап18 звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним.
Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У рішенні «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року Європейський Суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».
Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи безпідставне умисне затягування правопорушником справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).
Отже, виходячи з того, суд апеляційної інстанції вважає за можливим розглянути апеляційну скаргу без участі учасників процесу.
Щодо розгляду апеляційної скарги прокурора по суті, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
На думку апеляційного суду, цих вимог закону суд першої інстанції в цілому дотримався при розгляді справи.
Висновки суду про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КУпАП, рішення суду щодо накладеного стягнення в апеляційній скарзі не оспорюються, тому з огляду на положення ч.7 ст.294 КУпАП, оскаржувана постанова суду в цій частині не переглядається.
Разом з цим, доводи прокурора про те, що рішення суду про негайне виконання постанови суду в частині накладеного стягнення, є таким, що не грунтується на вимогах закону, на думку апеляційного суду, є слушними.
Так, судом першої інстанції не враховано, що право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац п'ятнадцятий пункту
Згідно з юридичними позиціями Конституційного Суду України обмеження прав і свобод є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Отже, право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя.
Відповідно до принципу правовладдя держава, як стійке суспільне об'єднання громадян має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.
На важливості гарантування особі права на оскарження судового рішення неодноразово наголошував і Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).
Як зазначено у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції», стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів якого є доступ до суду… Щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
Однак, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду. Такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим винятково за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).
Згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися винятково Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке надасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015).
Беручи до уваги процесуальні строки, які передбачені КУпАП для реалізації права на апеляційне оскарження постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, з тривалістю адміністративного арешту, встановленою статтею 32 Кодексу, дає підстави для висновку, що набрання законної сили постановою місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту з моменту її винесення та негайне звернення її до виконання можуть призвести до того, що піддана такому арешту особа відбуде його повністю ще до перегляду справи апеляційним судом.
Отже, у випадку незаконного застосування адміністративного арешту неможливо буде ні запобігти негативним індивідуальним наслідкам такої судової помилки, ні відновити в судовому порядку порушене право на свободу та особисту недоторканність. Можна буде лише відшкодувати заподіяну таким порушенням шкоду, як це передбачено частиною другою статті 296 Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, Конституційний Суд України своїм рішенням від 23 листопада 2018 року №10-р/2018 у справі №1-12/2018 (3911/15) визнав, що не вбачає у набранні законної сили постановами про застосування адміністративного арешту та виконанні цих постанов до закінчення строку на їх апеляційне оскарження такої суспільної необхідності, яка виправдовувала б пов'язане з цим обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, та вважає, що таке обмеження не узгоджується з принципом верховенства права, не відповідає критеріям розумності, пропорційності, обґрунтованості.
Положення частини першої статті 294 КУпАП, яким встановлено, що постанови про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту їх винесення; положення статті 326 КУпАП, яке передбачає, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення визнано неконституційними.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу прокурора задовольнити, оскаржувану постанову суду змінити та виключити з її резолютивної частини вказівку про негайне виконання постанови в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну скаргу заступника керівника обласної прокуратури П. Черного задовольнити.
Постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2022 року, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 2 ст. 187 КУпАП змінити, виключивши з резолютивної частини постанови вказівку суду про негайне виконання постанови в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 337/405/22