Єдиний унікальний № 336/7882/21 Головуючий в 1 інст. Карабак Л.Г.
Провадження № 33/807/106/22 Доповідач в 2 інст. - Рассуждай В.Я.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
29 квітня 2022 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі ОСОБА_1 , його захисника-адвоката Морозова В.Ю. (в режимі відеоконференції), за апеляційною скаргою, яка спільно подана особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисником-адвокатом Морозовим В.Ю. на постанову судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,-
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 14 вересня 2021 року об 10 годині 45 хвилин у м. Запоріжжі, на вул. Мокрянській, 103, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ 1102 д.н. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: розширені зіниці очей, які не реагують на світло, неприродно бліде обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп'яніння, водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
В апеляційній скарзі апелянти, вважають постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що матеріали справи містять у собі чисельні порушення, суд ґрунтувався лише на власних переконаннях та взяв до уваги лише надані працівником поліції матеріали справи.
Крім того, наголошують, що постанова суду нічим не обґрунтована, що відповідно до вимог КУпАП є істотним порушенням.
Матеріали справи не містять повний фрагмент відеозапису з нагрудних камер працівників поліції щодо події яка сталася.
В матеріалах справи відсутня довідка про відсторонення особи від керування транспортним засобом.
Працівники поліції під час події не залучали свідків.
Просять поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки постанова суду не була надіслана учасникам справи вчасно.
Постанову районного суду просить скасувати, а провадження в справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.
Вислухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, його захисника, перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків.
Заявлене клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вищевказаної постанови суду підлягає задоволенню, оскільки апелянт отримав копію постанови лише 14 грудня 2021 року. Зловживання своїми процесуальними правами з боку апелянтів не вбачається. Виходячи з того, що доводи апелянтів щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження є переконливими, виходячи з принципу правовляддя, який визнається і діє в Україні (ст.8 Конституції України), задля забезпечення особі, що притягається до адміністративної відповідальності, можливості реалізувати свої процесуальні права, подана апеляційна скарга підлягає розгляду.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності.
Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Місцевий суд під час розгляду справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 дотримався цих вимог закону в повному обсязі.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є законними та відповідають фактичним обставинам справи.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю підтверджується встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами вчинення адміністративного правопорушення та зібраними у відповідності з нормами КУпАП по справі доказами.
В основу винуватості ОСОБА_1 місцевим судом було покладено такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №288265 (а.с.1), яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він 14 вересня 2021 року о 10 годині 45 хвилин здійснював керування транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп'яніння. Від проходження огляду відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України; направленням водія (а.с.2), з якого вбачається, що ОСОБА_1 мав ознаки наркотичного сп'яніння. Від огляду на визначення стану сп'яніння відмовився; відеозаписом події, яким показано, що ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції пройти медичний огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння відмовився (а.с.6).
Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення стороні захисту наданих їм прав та свобод у наданні доказі, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують факт керування водієм транспортного засобу та відмови від проходження огляду на визначення стану наркотичного сп'яніння.
Суд відхиляє апеляційні доводи апелянтів, оскільки вони є безпідставними та такими, що були повністю спростовані під час судового засідання в суді першої інстанції.
Зокрема доводи про недопустимість відеозапису, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
Дійсно відеозапис подій не є безперервним та на відеозаписах відсутні позначення часу і місця зйомки, як того вимагають відомчі підзаконні акти.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що враховуючи обставини справи, вказані відеозаписи автоматично не можуть означати недопустимість доказів, оскільки на них чітко зафіксовано обставини події, відмову водія від проходження огляду на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров'я.
Суд наголошує, що працівники поліції, будучи обізнаними з технічними особливостями роботи технічних засобів з функцією запису відео, розуміючи тривалість оформлення адміністративних матеріалів у ситуації, що склалася, та ризик втрати доказів у виді переривання відеозапису під час проведення огляду водія.
Тобто, наявність в матеріалах справи фрагментів відеозаписів та інших матеріалів справи, які узгоджується між собою є достатньою доказовою базою для належної фіксації відмови водія від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, а тому є допустимими і належними доказами.
Таким чином, у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм проведення огляду водія на стан наркотичного сп'яніння, а посилання захисника на порушення такого порядку є безпідставними.
Щодо відсутність доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування та надання направлення на огляд, апеляційний суд вважає, що такі формальні доводи не можуть бути єдиною підставою для скасування судового рішення.
Апеляційний суд вказує, що надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом справи, оцінки доказів та тлумачення закону шкодить інтересам правопорядку та правосуддя та є настільки ж небезпечним, як правовий нігілізм.
Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, неправильного зазначення часу або місця та за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за скоєне порушення, справедливості, рівності тощо).
Згідно довідки (а.с.4), ОСОБА_1 має правовий статус спеціального суб'єкта водія, що підтверджується посвідченням водія.
Згідно п. 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов'язку їх виконання.
Згідно п. 2.5. ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Крім того, з дослідженого відеозапису вбачається, що працівники поліції неодноразово та чітко пояснили обвинуваченому, що він має ознаки наркотичного сп'яніння та вимагали відповідно до п.2.5 ПДР України пройти огляд на визначення такого стану.
Поведінка обвинуваченого на відеозаписі вказує, що він не вимагав роз'яснення йому певних прав або особливостей процедури, повністю усвідомлював вимогу поліції пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння, здійснював активні, свідомі та вольові дії, розумів ситуацію, у якій опинився, шляхом поведінки та казуїстики тлумачення вимог національного законодавства намагався спотворити адміністративну процедуру та ухилитись від відповідальності.
За таких обставив, суд приходить до висновку про дотримання прав і свобод працівниками поліції під час події.
Посилання апелянтів на те, що під час події не були залучені свідки є таким, що не відповідає вимогам ст. 266 КУпАП, оскільки за умов ведення відео фіксування працівники поліції можуть не залучати свідків до стадії адміністративного розслідування.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 - 35, 38, ч.1 ст.130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника-адвоката Морозова В.Ю. про поновлення строку на апеляційне оскарження, задовольнити.
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника-адвоката Морозова В.Ю., залишити без задоволення.
Постанову судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 336/7882/21