79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" травня 2022 р. м.Львів Справа №909/729/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого - судді І.Б. Малех
суддів Т.Б. Бонк
С.М. Бойко
секретар судового засідання Кришталь М.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-плюс", б/н від 05.01.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/150/22 від 10.01.2022)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2021 року (суддя Рочняк О.В., повний текст рішення складено 16.12.2021, м. Івано-Франківськ)
у справі №909/729/21
за позовом Приватного підприємства "ДВК", смт. Перегінське, Рожнятівський район, Івано-Франківська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-плюс" с. Закерничне, Рожнятівський район, Івано-Франківська область
про стягнення коштів в сумі 342 390,70 грн.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились;
В липні 2021 року на розгляд Господарського суду Івано-Франківської області поступила позовна заява Приватного підприємства "ДВК" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-плюс" про стягнення коштів в сумі 342 390,70 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач помилково перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 250000,00 грн. за платіжними дорученнями від 29.12.2017 та від 26.07.2018, однак відповідачем зазначені кошти не повернуто, жодного договору поворотної фінансової допомоги між сторонами не укладалося, в зв'язку з чим зазначені кошти підлягають повернення позивачу, як безпідставно отримані.
Правовою підставою позову зазначає ст. ст. 530, 625, 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Відпочинок-Плюс» на користь ПП «ДВК» 250000,00 заборгованості та 3750,00 грн. у відшкодування витрат на судовий збір. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 66 640,02 грн. інфляційних витрат та 25750,68 грн. - 3% річних відмовлено.
Суд мотивував своє рішення відсутністю оригіналів договорів про надання поворотної фінансової допомоги, укладення яких заперечує позивач, а тому отриманні кошти підлягають поверненню відповідачем, як безпідставно отримані на вимогу позивача.
Відповідач - ТОВ «Відпочинок-плюс», не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що суд першої інстанції не надав правильної правової кваліфікації дій сторін за договором.
В підтвердження своєї позиції покликається на ті обставини, що при здійсненні переказу спірних коштів у розмірі 250 000,00 грн. призначенням платежу вказано поворотну фінансову допомогу.
За своєю правовою природою поворотна фінансова допомога є різновидом позики. Правовідносини позики регулюються главою 71 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Отже, набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання, не вважається безпідставним, що судом першої інстанції не враховано.
Відповідно до цього, просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2021 у справі №909/729/21 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову ПП «ДВК» до ТОВ «Відпочинок-плюс» відмовити.
Позивач - ПП «ДВК» у відзиві заперечує укладення договорів позики (поворотної фінансової допомоги), які у відповідності до вимог ч.1 ст.1047 ЦК України укладаються у письмовій формі. Вказує, що відповідач відповідно не надав письмового договору, а тому застосування судом першої інстанції ст.1212 ЦК України відповідає встановленим обставинам по справі. Відповідно до цього просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2022 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді - Бойко С.М., Бонк Т.Б.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-плюс", б/н від 05.01.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/150/22 від 10.01.2022) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2021 року у справі №909/729/21 та витребувано матеріали справи №909/729/21 в Господарського суду Івано-Франківської області.
21.02.2022 в канцелярію апеляційного суду поступили матеріали справи №909/729/21.
В подальшому, ухвалою суду від 22.02.202 призначено розгляд справи №909/729/21 в судове засідання на 16 березня 2022 рік о 09 год. 45 хв.
10.03.2022 в канцелярію апеляційного суду від представника позивача поступила заява про розгляд справи без його участі, при цьому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав наведених у відзиві.
Ухвалою суду від 16.03.2022 розгляд справи відкладено в судове засідання на 18 травня 2022 рік о 10 год. 00 хв., з підстав наведених в такій.
18 травня 2022 року сторони участі уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 16.03.2022, докази чого наявні в матеріалах справи. Ухвалою суду від 18.05.2022 участь представників учасників процесу обов'язковою не визнавалась.
З врахуванням того, що додаткових доказів та клопотань про відкладення розгляду справи не поступало, судова колегія апеляційного суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2021 у справі №909/729/21 нормам чинного матеріального та процесуального права, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.
Обставини справи.
З наявних матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжних доручень №1419 від 29.12.2017 на суму 100 000 грн., №1420 від 29.12.2017 на суму 100 000 грн. з призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога, згідно договору від 28.12.2017" та №1530 від 26.07.2018 на суму 50 000 грн. з призначенням платежу: "поворотна фінансова допомога, згідно договору від 25.07.2018" ПП "ДВК" (платник, позивач) перерахувало на рахунок ТОВ "Відпочинок-Плюс" (отримувач, відповідач) 250 000,00 грн. (а.с.13-15).
Обставини щодо отримання ТОВ "Відпочинок-Плюс" від ПП "ДВК" грошових коштів, згідно вказаних платіжних доручень у розмірі 250000 грн. визнається учасниками справи, а відтак, відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України, не підлягають доказуванню.
Водночас, як вірно вказує місцевий господарський суд, призначеннями платежу у платіжних дорученнях №1419 та №1420 від 29.12.2017 вказано: "поворотна фінансова допомога, згідно договору від 28.12.2017", призначенням платежу в платіжному дорученні №1530 від 26.07.2018 на суму 50 000 грн. є: "поворотна фінансова допомога, згідно договору від 25.07.2018".
При цьому, як в суді першої, так і в апеляційній інстанції, позивач заперечує укладення з відповідачем будь-яких договорів про надання поворотної фінансової допомоги.
На підтвердження того, що директор ПП "ДВК" Дроцюк Богдан не міг 28.12.2017 підписувати договір про надання поворотної фінансової допомоги в матеріалах справи наявний витяг з ЄДРЮОФОПГФ про позивача, закордонний паспорт ОСОБА_1 , інформаційна картка лікарняного лікування ОСОБА_1 та її переклад (а.с.78-86).
З інформаційної картки лікарняного вбачається, те, що лікування ОСОБА_1 у перекладі з польської мови на українську, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Воєводської лікарні ім.Св.Отця Піо в Перемишлі з 20.12.2017 по 12.01.2018 з множинними діагнозами, які отримав, внаслідок зіткнення з автомобілем, що очевидно свідчить про неможливість підписати 28.12.2017 договір, оригінал якого сторонами не наданий ні суду першої ні апеляційної інстанціям.
В матеріалах справи наявна копія договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги між ПП "ДВК" та ТОВ "Відпочинок-плюс" від 28.12.2017 (а.с.67), який надано відповідачем.
Однак, враховуючи, те, що відповідачем не подано суду оригіналу договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги між ПП "ДВК" та ТОВ "Відпочинок-плюс" від 28.12.2017, а позивач ставить під сумнів відповідність поданої суду копії договору та заперечує факт його існування, внаслідок не укладення такого договору, судом першої інстанції правомірно застосовані приписи абз.2 ч.6 ст. 91 ГПК України та не взято до уваги при розгляді справи надану відповідачем копію договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 28.12.2017.
Судами встановлено, що відповідно до бухгалтерської довідки позивача ПП "ДВК" №02/07 від 02.07.2021 кошти у розмірі 250 000,00 грн. перераховано позивачем відповідачу безпідставно та цей безпідставний платіж відображено позивачем на дебеті субрахунку 377 "Рахунки з іншими дебіторами" у кореспонденції з кредитом субрахунку 311 "Поточні рахунки в національній валюті" в сумі 250 000,00 грн. (а.с.88). З наданих ГУ ДПС в Івано-Франківській області податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку Приватного підприємства "ДВК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-Плюс" за період з грудня 2017 року по грудень 2018 року не вбачається проведення господарських операцій між сторонами.
06.08.2021 (після звернення з позовом до суду) ТОВ "ДВК" направило на адресу ТОВ "Відпочинок-Плюс" претензію, відповідно до якої вимагало повернути помилково перераховані на банківський рахунок ТОВ "Відпочинок-Плюс" грошові кошти в сумі 250000,00 грн. впродовж семи днів, а також 66 640 грн. 02 коп. - інфляційних втрат та 25 750,00 грн. 68 коп. - 3% річних (а.с.26-29).
При здійсненні переказу спірних коштів у розмірі 250 000,00 грн. призначення платежу вказано, як поворотна фінансова допомога.
За своєю правовою природою поворотна фінансова допомога є різновидом позики. Правовідносини позики регулюються главою 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Водночас згідно із ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Крім того, за приписами ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Враховуючи те, що сторони спірних правовідносин є юридичними особами, договір позики (у даному випадку договір поворотної фінансової допомоги) повинен бути укладений у письмовій формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, в редакції, що діяла на час переказу спірних коштів, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Судами встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт укладання сторонами письмового договору поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотною фінансовою допомогою є сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав (кондикційні зобов'язання).
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 552/5874/19, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
При цьому, актами цивільного законодавства не визначений обов'язок боржника виконати кондикційні зобов'язання тільки після пред'явлення вимоги кредитором. Особливості правового регулювання кондикційних зобов'язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов'язань у розумінні ст. 530 ЦК України. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у своїй постанові від 25.02.2020 N 922/748/19.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на відсутність між сторонами у даній справі договірних відносин на перерахування 250 000,00 грн. та фактичне проведення позивачем перерахування цих коштів, суд першої інстанції правильно кваліфікував правовідносини, що склалися між сторонами як кондикційні, що врегульовані ст.1212 ЦК України.
У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 250000,00 грн. правильно задоволені судом першої інстанції.
З цих підстав доводи апеляційної скарги, щодо неправильної правової кваліфікації для стягнення 250000,00 грн. не знайшло підтвердження в суді.
Щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, то в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується апелянтом, та відсутні підстави, передбачені ст. 269 Господарського процесуального кодексу України для виходу за межі апеляційної скарги, оскільки не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заперечення позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому суд враховує їх як обґрунтовані.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до вимог ст.86 ГПК Укрїни суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до приписів ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову від задоволення апеляційної скарги, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Відпочинок-плюс", б/н від 05.01.2022 (вх. № апеляційного суду 01-05/150/22 від 10.01.2022) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2021 року у справі №909/729/21 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги - покласти на ТОВ «Відпочинок-плюс».
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.
5. Матеріали справи №909/729/21 повернути Господарському суду Івано-Франківської області.
Повний текст постанови складено та підписано 30.05.2022.
Головуючий суддя І.Б. Малех
Суддя Т.Б. Бонк
Суддя С.М.Бойко