79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" травня 2022 р. Справа №914/2252/20 (914/2523/21)
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
головуючий-суддя Желік М.Б.
судді Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання Гунька О.П.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" №03/11 від 11.02.2022 (вх.№01-05/517/22 від 10.01.2022)
на рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 (суддя Морозюк А.Я., повний текст складено 20.01.2022)
у справі №914/2252/20 (914/2523/21)
за позовом: Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк», м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОКСОХІМРЕМОНТ», м. Кривий Ріг Дніпропетровська область
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ», м. Львів
про: визнання недійсним договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 р.
у межах справи № 914/2252/20
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-впроваджувальне підприємство «МАК», м. Запоріжжя
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 367а, ідентифікаційний код 40371795)
за участю представників:
від апелянта: Авраміч В.О. - адвокат (в режимі відеоконференції)
від інших учасників справи: не з'явились
Учаснику процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 у справі №914/2252/20 (914/2523/21) відмовлено в задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» до ТзОВ «КОКСОХІМРЕМОНТ» та до ТзОВ «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» про визнання недійсним договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 у справі №914/2252/20 (914/2523/21) та прийняти нове, яким позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволити в повному обсязі.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.02.2022 справу передано колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії - Галушко Н.А., Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 16.03.2022.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2022 та від 06.04.2022 розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в цих ухвалах.
В судовому засіданні 18.05.2022 представник апелянта надала суду пояснення щодо суті вимог апеляційної скарги, просила оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Інші учасники апеляційного провадження явки в судове засідання не забезпечили. Явка учасників в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.
ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до Господарського суду Львівської області, у межах справи №914/2252/20 про банкрутство ТзОВ «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ», з позовом до ТзОВ «КОКСОХІМРЕМОНТ» та ТзОВ «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» про визнання недійсним договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018, укладеного між ТзОВ «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» та ТзОВ «КОКСОХІМРЕМОНТ».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018, укладений ТзОВ «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» (відповідач-2) із заінтересованою особою в розумінні ст. 1 КУзПБ та пов'язаною юридичною особою, якою виступає ТзОВ «КОКСОХІМРЕМОНТ» (відповідач-1), і на підставі якого позикодавець (відповідач-1) зобов'язався надати позичальнику (відповідачу-2) поворотну фінансову допомогу в сумі 40 000 000,00 грн., не відповідає вимогам закону, оскільки не був спрямований на настання реальних наслідків, а здійснений виключно з метою ухилення від виконання зобов'язань перед банком (позивачем), зменшення платоспроможності боржника, включення до реєстру кредиторів штучно створених вимог на підставі договору. Вказує на те, що між АБ «Укргазбанк» та ТзОВ «Альтернативні Енергоресурси», ТзОВ «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» укладено генеральний кредитний договір №1/16/к від 07.10.2016 (з подальшими змінами та доповненнями), згідно з пунктом 5.2.8 якого позичальники взяли на себе, крім інших, зобов'язання не отримувати та не надавити кредитів їх різновидів без попередньої письмової згоди банку, і такої згоди на укладання договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 банк не надавав. Окрім того, станом на дату спірного договору відповідач-2 знав про наявну в нього заборгованість перед АБ "Укргазбанк", яка існувала за генеральним кредитним договором №1/16/к від 07.10.2016 у розмірі 2 388 316,85 євро (що еквівалентно 145 142 511,00 грн.). Зауважив, що підстави, які можуть слугувати для визнання оспорюваного правочину недійсним, містяться не лише у ст.215 ЦК України, як загальній нормі недійсності правочину але й у положеннях ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, де закріплені підстави недійсності правочинів.
Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував, що приписи ст.42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019 підлягають застосуванню приписи ст.20 Закону про банкрутство, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16. Також відповідач-1 зазначив, що укладання договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 не є порушенням умов Генерального кредитного договору №1/16/к від 07.10.2016 та не є фіктивним договором, як вважає позивач, а грошові кошти отримані в позику були направлені на погашення заборгованості перед банком(позивачем), а також на виплату заробітної плати та податків.
Відповідач-2, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що 16.08.2018 між членами Групи Конкорд - ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" та ТзОВ "КОКСОХІМРЕМОНТ" було укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 та додаткову угоду №1 від 20.06.2019. За рахунок отриманих коштів у розмірі 19 601 216,00 грн. відповідачем-2 здійснювалось погашення кредитних зобов'язань перед АБ "Укргазбанк", проводилась виплата заробітної плати та податків, закуповувалась сировина для здійснення основної діяльності. Тому договір №АПС-0301 не є фіктивним, як стверджує позивач, та укладений з дотриманням умов Генерального кредитного договору №1/16/к від 07.10.2016.
Ухвалюючи оскаржене рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 щодо застосування приписів ст.42 КУзПБ, встановив, що оспорюваний договір позики укладено 16.08.2018, тобто до введення 29.10.2019 в дію Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справі про банкрутство щодо відповідача-2 відкрито 21.09.2020, тобто поза межами однорічного «підозрілого періоду», встановленого у ч.1 ст.20 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також встановив відсутність підстав, передбачених нормами ЦК України, для визнання договору недійсним.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що при винесенні оскарженого рішення суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до прийняття неправильного по суті рішення.
Так, скаржник вказує, що підставами для визнання оспорюваного правочину недійсним, АБ «Укргазбанк» посилався лише на положення ст.215 ЦК України як загальної норми недійсності правочину, але й на положення ст.42 КУзПБ, де закріплені підстави недійсності правочинів, однак, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування положення ст.42 КУзПБ до спірних правовідносин та про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним відповідно до вимог ст.215 ЦК України.
Апелянт наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин ст.42 КУзПБ, покликається на правовий висновок, сформульований Верховним Судом у пункті 8.5 постанови від 18.08.2020 у справі №922/2250/16, та зазначає, що протилежні висновки, зокрема і ті, що зроблені у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, а саме незастосування приписів ст.42 КУзПБ в частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника, що були вчинені до дати введення в дію КУзПБ, тобто, до 21.10.2019, та застосування до правовідносин, що склалися до 21.10.2019, приписів статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не відповідають прямій дії пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ.
На думку скаржника, у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 Судова Палата Верховного Суду, висловивши правову позицію (яку застосував суд першої інстанції до спірних правовідносин), фактично створила нову норму закону, яка передбачає перехідний період, що відтерміновує до 21.20.2022 застосування трирічного строку, передбаченого статтею 42 КУзПБ на три роки від дати набрання чинності КУзПБ (21.20.2019) і суперечить пункту 4 прикінцевих і перехідних положень КУзПБ. (Аналогічних висновків дійшли судді Касаційного господарського суду Васьковський О.В. та Білоус В.В. в окремих думках до вказаної постанови).
За таких умов суд першої інстанції в оскарженому рішенні мав застосувати положення ст.42 КУзПБ та визнати спірний правочин недійсним з тих підстав, що останній був укладений боржником в підозрілий період із заінтересованою особою з неправомірною та недобросовісною метою ухилення від виконання прострочених зобов'язань перед банком як кредитором, внаслідок чого було штучно створено вимоги до боржника та включено їх до реєстру.
Щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам ч.5 ст.203 ЦК України, апелянт з покликанням на практику Верховного Суду, зазначає, що угоди, що укладаються учасниками цивільних правовідносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною; обираючи варіант добросовісної поведінки боржник повинен піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими; поведінка боржника має відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином; особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів; обставинами, що дозволяють кваліфікувати договір як фраудаторний є момент укладення договору, контрагент, ціна, наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника; вчинення певних дій боржником з виконання умов спірного договору, не можуть бути підставою для висновку, що договір не є фіктивним; суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача про порушення п.5.2.8. Генерального кредитного договору №1/16/к від 07.10.2016, укладеного між банком та боржником (відповідачем-1), яким була передбачена письмова згода банку на отримання позик, спростовується договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до яких отримання фінансових позик від членів Групи Конкорд можливе без попередньої згоди банку. Однак, суд не зазначив та не встановив, на підставі яких документів/доказів суд дійшов висновку про те, що ТзОВ «КОКСОХІМРЕМОНТ» є членом Групи Конкорд та що боржник мав право без попередньої згоди банку отримувати фінансову позику від такої особи. Окрім того, боржник не повідомив банк протягом п'яти днів з дня укладення відповідного правочину із зазначенням суттєвих умов отримання фінансової позики, про існування зазначеного договору кредитор довідався під час розгляду справи про банкрутство.
Також, позивач просив суд першої інстанції дослідити реальність господарських операцій, які ніби-то здійснювались відповідачами на виконання умов оспорюваного договору, однак, суд не здійснив повного та всебічного дослідження обставин справи. Апелянт вказує, що виписки по особових рахунках боржника та розгорнута таблиця руху коштів, є неналежними доказами, адже таблицю складено в довільній формі директором боржника, дані з таблиці не підтверджені договорами чи первинними документами. Водночас, з цієї таблиці вбачається, що у період, коли у відповідача-1 була наявна заборгованість перед банком, останній здійснював перерахування коштів на користь пов'язаного позичальника - ТзОВ «Альтернативні Енергоресурси» на загальну суму 5 548 126,00 грн на підставі договору безвідсоткової поворотної позики №06/08 від 08.06.2016. На підставі цієї ж таблиці апелянт вказує, що боржником було спрямовано на погашення заборгованості за Генеральним кредитним договором №1/16/к від 07.10.2016 в загальному розмірі 467 027,44 грн., однак, встановити, що зазначені кошти були отримані саме на підставі спірного договору неможливо. Також неможливо встановити факту неповернення боржником поворотної фінансової позики на користь ТзОВ «Коксохімремонт» з огляду на відсутність первинних банківських документів та/або банківських виписок за весь період взаємовідносин на підставі спірного договору між відповідачами.
Окрім того, апелянт вказує, що під час укладення оспорюваного договору боржник був обізнаний про наявність заборгованості перед банком, водночас умови договору не місять інформації про якісь конкретні цілі надання позики, між відповідачами не виникло жодних відносин, предметом яких було б отримання ТзОВ «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» вигоди від спірного договору, натомість у боржника виник значний обсяг зобов'язань - сплачувати пеню за порушення умов договору, зобов'язання достроково повернути надану позику за письмовою вимогою позикодавця, обов'язок щодо повернення коштів на необмежений строк.
Отже, зважаючи на те, що дії відповідачів при вчиненні оспорюваного договору є формою зловживання правом, що є порушенням вимог ч.3 ст.13 ЦК України, а зобов'язання за спірним договором суперечить вимогам ч.1, ч.5 ст.203 ЦК України, апелянт вказує на наявність підстав для визнання договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 недійсним відповідно до статей 215, 234 ЦК України.
Учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, хоча були належним чином повідомлені про встановлений судом строк на подання обґрунтованого відзиву.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.09.2020 стосовно відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» відкрито провадження у справі №914/2252/20 про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядника майна.
21.09.2020 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» за №65245.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від від 19.10.2021, винесеною за результатами попереднього засідання суду згідно із ч.2 ст.47 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено розмір та перелік визнаних судом вимог кредиторів, на загальну суму 320 615 827 грн. 68 коп. (в т.ч. 46244 грн. 00 коп. судового збору), що підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» (серед яких і вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» (в т.ч. як забезпеченого кредитора).
Станом на дату ухвалення оскарженого рішення, у справі №914/2252/20 про банкрутство ТзОВ «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» тривала процедура розпорядження майном.
Так, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржник (в даному випадку ТзОВ «АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ» - відповідач-2 у даній справі позовного провадження) перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16).
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства ч.1 ст.2 якого визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законами України.
Частиною 1 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно із ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Таким чином, з огляду на положення Кодексу України з процедур банкрутства розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
У контексті приписів ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, кредитор наділений правом звернутись до суду із заявою про визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство.
Згідно із статтею 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, приписи ст.42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.2 ст.315 ГПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Відповідно до ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус судів», яка визначає обов'язковість судових рішень, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних відносин правову позицію щодо застосування норми ст.42 КУзПБ, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16.
Так, відповідно до вказаної правової позиції визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.
Тому приписи ст.42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ , тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За змістом ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;
боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Договір безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 було укладено 16.08.2018, тобто до введення 29.10.2019 в дію КУзПБ, відтак на спірні правовідносини даної справи позовного провадження поширюється дія положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а не положення ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, на застосуванні якої наполягає апелянт.
Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати річний строк, передбачений положеннями ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо визначення підстав, за якими оспорюваний правочин може визнаватися недійсним, оскільки саме ця норма права існувала на час укладення та виконання оспорюванного правочину (договору).
Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 звернув увагу, що відповідний строк не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту ст. 256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права. Тож позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком зазначеним у статті 20 Закону про банкрутство, ст. 42 КУзПБ, адже строк встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Закон про банкрутство та КУзПБ не визначають (п. 86).
Провадження у справі №914/2252/20 про банкрутство відповідача-2 - ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" відкрито 21.09.2020, а оспорюваний договір безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301, укладений боржником 16.08.2018 (більш, ніж за два роки до відкриття провадження у справі №914/2252/20 про банкрутство), тобто поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував відкриттю провадження у справі №914/2252/20 про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство.
Відтак місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 недійсним в порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Водночас, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
У пункті 138 постанови від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 Верховний Суд вказує, що укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
Так, в обґрунтуванні позовної заяви про визнання недійсним договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 позивач вказував, що оспорюваний договір укладено із заінтересованою особою виключно з метою ухилення від виконання зобов'язань перед банком, зменшення платоспроможності боржника, включення до реєстру кредиторів штучно створених вимог на підставі договору, що не відповідає критеріям розумності та добросовісності. Окрім того, оспорюваний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що суперечить вимогам ч.5 ст.203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання цього договору недійсними згідно з положеннями статей 215, 234 ЦК України. На цих же обставинах позивач наголошував в апеляційній скарзі.
Слід зазначити, що визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.
За умовами оспорюваного договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018, (п.1.1) ТзОВ "КОКСОХІМРЕМОНТ" (позикодавець/відповідач-1) надає ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" (позичальнику/відповідачу-2) кошти у вигляді поворотної фінансової позики, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором; (п.1.3) поворотна фінансова позика має бути повернена в повному обсязі та не є доходом позичальника; (п. 2.1, п. 2.2) поворотна фінансова позика надається в національній валюті України в розмірі 40 000 000,00 грн., та на безоплатній основі; (п. 2.5) поворотна фінансова позика використовується для потреб позичальника відповідно до статутних цілей його діяльності; (п. 3.2) повернення грошових коштів може відбуватися частинами на протязі всього часу дії договору; (п. 8.1) договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що випливають з умов договору.
Додатковою угодою №1 від 20.06.2019 сторони, серед іншого, домовились викласти п. 3.2 договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 в наступній редакції " 3.2. поворотна фінансова позика повертається протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги"; продовжити дію договору та викласти п. 8.1 в наступній редакції "п. 8.1. цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 30.11.2020 , але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань що випливають з умов даного договору".
Договір та додаткову угоду підписано з боку позикодавця директором товариства, з боку позичальника генеральним та фінансовим директорами, та скріплено печатками товариств.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В матеріалах справи наявні ряд Виписок по особових рахунках ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" за період з 2018-2019 роки, сформованих ПАТ АКБ "Конкорд" та ПАТ АБ "Укргазбанк" засобами Системи дистанційного обслуговування, із записами про рух коштів по рахунку, в тому числі про надходження грошових коштів за договором безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 р. на суму 19 601 216,00 грн.
Із вказаних виписок та розгорнутої таблиці щодо руху грошових коштів по рахунку ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" прослідковується, що отримана позика здебільшого була направлена на виплату заробітної плати, податків та погашення заборгованості перед АБ "Укргазбанк".
Згідно з п. 30.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі, тобто з моменту зарахування переказу грошове зобов'язання вважається виконаним.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час проведення банківських операцій), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц).
У довідці про рух коштів відображено у зведеному вигляді операції, які також вказані у виписках з рахунків відповідача-2. Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відображені у виписках операції не підтверджено первинними документами.
Отже, враховуючи наведене та положення ст. 1047 ЦК України, а також наявні в матеріалах справи докази, оспорюваний договір містить всі істотні умови, які притаманні договору позики. Підписання договору обома сторонами свідчить про волевиявлення сторін на його укладення та про досягнення згоди щодо всіх умов договору, викладених за його змістом. Операції з грошовими коштами, які надавались позичальнику у вигляді поворотної фінансової позики та в подальшому були ним, спрямовані на погашення заробітної плати, податків, а також погашення заборгованості перед позивачем, спростовують доводи, що укладання договору не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялось фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №912/2185/16).
Як підтверджується матеріалами справи, договір безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 є фактично виконаним зі сторони позикодавця ТзОВ "КОКСОХІМРЕМОНТ". Позика є безвідсотковою. Договір укладено та позику надано за два роки до відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ", яке ініційовано іншим кредитором - ТзОВ "Науково-впроваджувальне підприємство "МАК". Відсутність в договорі мети надання позики та відсутність інформації про використання грошових коштів боржником не свідчить про фіктивність договору, оскільки мета надання позики не є істотною (обов'язковою) умовою договору позики, а обставини використання суми позики є вольовою дією однієї сторони. Відтак з наведеного слідує, що спірний договір не відповідає критеріям фіктивного правочину.
При цьому твердження апелянта про те, що боржник не отримав жодних економічних вигод, спростовується тим, що отримання позики без нарахування відсотків для вирішення термінових операційних потреб підприємства (виплати заробітної плати, податкових платежів, погашення відсотків за довгостроковими кредитами) в тому числі від власника чи пов'язаних юридичних осіб, є поширеною практикою для фінансового оздоровлення підприємства у короткостроковому періоді. Наприклад, отримання позик може бути передбачено у плані санації підприємства до порушення справи про банкрутство тощо.
Щодо тверджень позивача про те, що при укладенні 16.08.2018 договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 відповідач-2 - ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" порушив п.5.2.8 Генерального кредитного договору №1/16/к від 07.10.2016, укладеного між АБ "Укргазбанк" та ТзОВ "Альтернативні Енергоресурси", ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" (згідно з яким позичальники взяли на себе, крім інших, зобов'язання не отримувати та не надавити кредитів їх різновидів без попередньої письмової згоди банку), і такої згоди на укладання спірного договору банк не надавав, то такі спростовуються договором про внесення змін та доповнень №4 від 27.03.2017, згідно з умовами якого сторони домовились викласти пункти, в т.ч. 5.2.8.1 Генерального кредитного договору №1/16/к від 07.10.2016 у новій редакції наступного змісту: "п. 5.2.8.1 Позичальник зобов'язується не отримувати та не надавати кредитів, їх різновидів (фінансових позик, гарантій, надання порук, здійснення авалювання векселів, фінансового лізингу, розміщення облігацій, відкриття акредитивів) без попередньої письмової згоди банку (не враховуючи фінансові позики між позичальниками). Отримання фінансових позик від членів Групи Конкорд можливе без попередньої письмової згоди банку. Позичальник зобов'язаний письмово повідомити банк про отримання фінансової позики від будь-якого члена Групи Конкорд не пізніше 5-го банківського дня з дня укладання відповідного правочину із зазначенням суттєвих умов отримання фінансової позики".
При цьому слід звернути увагу, що ТзОВ "КОКСОХІМРЕМОНТ" є поручителем позичальників (ТзОВ "Альтернативні Енергоресурси" та ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ") за Генеральним кредитним договором №1/16/к від 07.10.2016 р. (п. 2.1 цього договору), а грошові кошти, які надавались за договором безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 були спрямовані в тому числі на погашення ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" заборгованості, яка виникла перед ПАТ АБ "Укргазбанк" за Генеральним кредитним договором №1/16/к від 07.10.2016.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформація з якого є відритою та загальнодоступною в розумінні ст.20 Закону України "Про інформацію", засновниками ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" є ОСОБА_2 та ТзОВ "КОНКОРД ІНДАСТРІАЛ КЕМІКАЛС", засновником ТзОВ "КОКСОХІМРЕМОНТ" є фірма "КОНКОРД ІНЖИНІРИНГ ГМБХ", а кінцевим бенефіціарним власником - ОСОБА_3 .
Законодавство України не містить визначення групи підприємств. Водночас, відповідно до ч.1 ст.126 ГК України асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні, а відповідно до ст.127 ГК України Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 цього Кодексу.
Окрім цього слід зазначити, що кошти отримані відповідачем-2 за договором безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018 в розмірі 19 601 216,00 грн. позикодавцю не поверталися, а грошові вимоги до боржника ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" (відповідача-2 у даній справі позовного провадження) в т.ч. на вказану суму заявлено та визнано господарським судом в межах справи про його банкрутство.
Відтак вірним є висновок місцевого господарського суду про те, що матеріалами справи не доведено, що спірне зобов'язання призвело до неплатоспроможності ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ" або призвело до неможливості повного чи часткового виконання зобов'язання перед іншими кредиторами, а також що укладення оспорюваного договору зумовлено умислом обох сторін такого договору задля створення штучної кредиторської заборгованості та конкурсних голосів в процедурі банкрутства ТзОВ "АПС ПАУЕР ТЕХНОЛОДЖИ".
В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на наведене, позивачем не доведено порушень норм законодавства, якими обґрунтовано позовні вимоги, зокрема, обставин зловживання правом чи порушення загальних засад цивільного законодавства при укладенні оспорюваного договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №АПС-0301 від 16.08.2018, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Оскаржувані рішення вказаним вимогам відповідають.
Враховуючи встановлені обставини справи, межі апеляційного перегляду, доводи апеляанта, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін.
В порядку положень ст.129 ГПК України сплачений скаржником за подання апеляційної скарги судовий збір слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» - відмовити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.01.2022 - залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287,288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 30.05.2022.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.