Справа № 344/105/22
Провадження № 22-ц/4808/469/22
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І.А.
Суддя-доповідач Василишин
24 травня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Василишин Л.В.
суддів: Фединяка В.Д., Максюти І.О.
секретаря Возняк В.Д.
за участю апелянта ОСОБА_1
представника апелянта адвоката Ярицького Л.І.
заявника ОСОБА_2
представника заявника адвоката Романишин К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 січня 2022 року, ухвалене у складі судді Пастернак І.А. в м. Івано-Франківську, у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа - ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, -
04 січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 .
Заяву мотивувала тим, що з 20 травня 2011 року вона перебувала із ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2021 року розірвано. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого після розірвання шлюбу залишено проживати з нею. Рішенням суду також стягнуто із ОСОБА_1 аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн щомісячно, починаючи з 30 серпня 2021 року до досягнення дитиною повноліття. Після винесення судом рішення, 06 жовтня 2021 року близько 18:10 год., її колишній чоловік ОСОБА_1 біля входу в загальноосвітню школу №1 (ліцей), що розташована за адресою: вул. Довга, 37 в м. Івано-Франківську, вчинив відносно неї та їхнього сина психологічне та фізичне насильство, а саме ображав та лаявся нецензурною лексикою, застосовував щодо них з дитиною фізичну силу - шарпав за одяг, руки та штурхав. У зв'язку з наведеним вона звернулася до Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області і 17 жовтня 2021 року працівниками поліції було складено терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_1 терміном на дві доби. 19 грудня 2021 року близько 12:00 год. ОСОБА_1 з'явився за адресою її проживаннята знову чинив домашнє насильство: лаяв її нецензурною лексикою, штурхав та шарпав за одяг. Зазначене відбувалося у присутності їхнього сина. За фактом вчинення домашнього насильства 19 грудня 2021 року було складено терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_1 терміном на п'ять діб. Вказані дії колишнього чоловіка завдали їй та синові сильних душевних страждань та переживань. Син став дуже боязким, почав погано спати та розмовляти уві сні, у зв'язку з чим вона звернулася до психолога. ОСОБА_1 всіляко намагається вийти з нею на зв'язок та приходить за місцем її проживання, однак, в силу вищезазначених обставин, вона боїться відчиняти двері, вона та дитина постійно перебувають у стресі.
Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_2 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 на строк 6 місяців, заборонивши йому:
- перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- наближатися до місця навчання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- особисто і через третіх осіб розшуковувати ОСОБА_6 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- ведення листування, телефонних переговорів (в тому числі надсилати смс повідомлення) з ОСОБА_2 або контактування з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 січня 2022 року заяву ОСОБА_2 задоволено.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 на строк 6 (шість) місяців, з визначенням заходів тимчасового обмеження його прав у виді:
- заборонити ОСОБА_1 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_1 наближатись на відстань менше 100 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити наближатися до місця навчання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонити особисто і через третіх осіб розшуковувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- заборонити ведення листування, телефонних переговорів (в тому числі надсилати смс повідомлення) з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що про розгляд заяви ОСОБА_2 його було повідомлено за день до судового засідання, у зв'язку з чим в судовому засіданні він заявив клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи та залучення адвоката, однак в задоволенні вказаного клопотання йому відмовлено і в цей же день ухвалено оскаржуване рішення. Вказане рішення ґрунтується виключно на голослівних доводах заявниці та не містить суті його заперечень і їх оцінки судом, що свідчить про однобічність та формальність розгляду справи.
Апелянт зауважує, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2021 року за №1629 йому встановлено порядок участі у вихованні сина: перша та третя субота, друга та четверта неділя місяця з 12:00 год. до 17:00 год., святкові дні - за взаємною згодою. З моменту винесення даного рішення він неодноразово намагався домовитися з ОСОБА_2 щодо зустрічей з сином у вказані дні та години, однак вона всіляко уникала розмов з даного приводу та різними способами добивалася того, щоб він не зустрічався та не спілкувався з сином і не брав жодної участі у його вихованні.
Щодо ситуації, яка мала місце 19 грудня 2021 року, то вона виникла через те, що 18 грудня 2021 року (третя субота місяця) він зателефонував до ОСОБА_2 з метою домовитися про зустріч з сином, на що остання повідомила, що це неможливо, оскільки син поїхав з класом в поїздку в гори. Тоді він запропонував перенести зустріч на наступний день - 19 грудня 2021 року, тим більше, що це буде свято Миколая і він зробить синові подарунок. Однак, коли наступного дня він прибув до місця проживання ОСОБА_2 , вона повідомила, що син нікуди з ним не піде, влаштувала конфлікт та написала заяву в поліцію, хоча жодних протиправних дій щодо неї він не вчиняв. Вважає, що такі дії ОСОБА_2 спрямовані виключно на невиконання рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2021 року за №1629, яким йому встановлено порядок участі у вихованні сина. Суд першої інстанції цих його доводів не врахував, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечила, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, просила залишити скаргу без задоволення.
У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги скарги підтримали, просили її задоволити.
ОСОБА_2 та її представник скаргу не визнали, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2021 року шлюб між сторонами розірвано; неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на проживання з матір'ю ОСОБА_2 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн щомісячно, починаючи з 30 серпня 2021 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 5-7).
Також встановлено, що 17 жовтня 2021 року інспектором СПДН Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Волошенюк М.В. винесено терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_1 , з якого вбачається, що він вчинив домашнє насильство фізичного характеру, а саме шарпав за руку ОСОБА_2 . Згідно даного припису ОСОБА_1 заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 2 доби з 18 год. 00 хв. 17 жовтня 2021 року по 18 год. 00 хв. 19 жовтня 2021 року та роз'яснено положення статті 173-2 КУпАП (а.с. 12).
19 грудня 2021 року цим же працівником поліції винесено терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_1 , згідно з яким він вчинив домашнє насильство, ображав нецензурною лексикою, шарпав за одяг ОСОБА_2 . Відповідно до припису ОСОБА_1 заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 5 діб з 14 год. 00 хв. 19 грудня 2021 року по 14 год. 00 хв. 24 грудня 2021 року та роз'яснено положення статті 173-2 КУпАП (а.с. 14).
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням наданих заявником доказів та з огляду на встановлені судом обставини, наявні обґрунтовані ризики вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо ОСОБА_2 , а тому заява останньої підлягає задоволенню.
Однак повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України передбачено можливість особи, яка постраждала від домашнього насильства, або її представника, звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон).
Вказаний Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Пунктом 3 частини першої статті 1 зазначеного Закону визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20.
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_2 посилалася на те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 вчиняв відносно неї та їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 психологічне та фізичне насильство, у зв'язку з чим вона зверталася в поліцію. За фактом вчинення домашнього насильства 17 жовтня 2021 року працівниками поліції був складений терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_1 терміном на дві доби, а також 19 грудня 2021 року був складений терміновий заборонний припис терміном на п'ять діб.
Наведені обставини в частині вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно ОСОБА_2 підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами (а.с. 12, 14), а тому суд правильно дійшов висновку про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 в частині щодо ОСОБА_2 .
Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 щодо його сина ОСОБА_3 .
Верховний Суд в постанові від 16 квітня 2020 року у справі №336/992/18 зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Виходячи зі змісту даного права, воно включає існування як негативних, так і позитивних обов'язків держави, які невід'ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя (пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).
Окрім цього, оцінюючи загальну пропорційність будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, потрібно ретельно оцінювати низки факторів.
Зокрема, в даній конкретній ситуації, суд повинен виходити з «найкращих інтересів дитини».
Найбільш змістовний підхід для реалізації принципу «якнайкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, є такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе положення; право дитини на здоров'я; право дитини на освіту.
Також Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 згадуваного вище рішення у справі «Мамчур проти України»).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, цивільне процесуальне законодавство передбачає обов'язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Всупереч статей 12, 81, 350-4 ЦПК України, ОСОБА_2 не надано жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують факти вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо сина ОСОБА_3 та свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису ОСОБА_1 щодо сина ОСОБА_3 .
Обставини, які стосуються особисто ОСОБА_2 , не є автоматичною підставою для вжиття таких же обмежень в поведінці і стосовно сина, оскільки за відсутності доказів, обмежувальний припис є втручанням в права батька та дитини. Матеріали справи не містять доказів щодо наявності підстав для вжиття обмежувальних заходів стосовно сина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому підстави для задоволення заяви в цій частині в суду були відсутні.
Більше того, в засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснив, що має намір спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, однак ОСОБА_2 чинить йому перешкоди.
Наведене також підтверджується матеріалами справи, зокрема, витягом з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2021 року №1629 «Про розгляд питань органу опіки та піклування», яким встановлено порядок участі батькові ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , а також ОСОБА_1 вказано не порушувати встановлений порядок, а ОСОБА_2 не чинити перешкод батькові ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 (а.с. 33).
Однак, враховуючи те, що обмежувальні заходи стосуються особи, з якою дитина залишена на проживання, ця особа та орган опіки та піклування повинні вжити таких заходів, які б забезпечили реалізацію права батька на спілкування з дитиною з врахуванням вже існуючого обмежувального припису.
Враховуючи наведене та положення статті 376 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині видачі обмежувального припису ОСОБА_1 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанціїв цій частині слід змінити та у видачі обмежувального припису ОСОБА_1 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 в заяві відмовити. В решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 січня 2022 року змінити в частині видачі обмежувального приписуОСОБА_1 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та щодо нього в заяві відмовити. В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 травня 2022 року.
Суддя-доповідач: Василишин Л.В.
Судді: Фединяк В.Д.
Максюта І.О.