Справа №22-6993/ 2009 рік Головуючий в 1 -й інстанції Якименко Л.Г.
Категорія 53 Доповідач - Осіян О.М.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" грудня 2009 року. м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Осіяна О.М.
суддів - Каратаєвої Л.О., Романюк M.M.,
при секретарі - Журавель Ю.О., Керімовій Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Дорбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2009 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Дорбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування вказаного рішення, посилаючись на те, що суд не в повному обсязі дослідив обставини у справі та не врахував, що належні платежі йому виплачені відповідачем не в повному обсязі. В процесі розгляду справи відповідач не доплатив йому заборгованість по заробітній платі, по середньому заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму 23885,03 гривні. Також судом не стягнута моральна шкода у розмірі 20 000 гривень та витрати на правову допомогу - 2000 гривень.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду необхідно частково скасувати із наступних підстав.
Приймаючи рішення про відмову у задоволення позову про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що 01 вересня 2007 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу до ТОВ «Дорбуд» на підставі наказу № 144-к від 01.09.2007 року на посаду юрисконсульта. Відповідно до наказу № 73/ОК від 04.04.2008 року ОСОБА_2 був звільнений із займаної посади на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.
Суд, на підставі матеріалів справи та наданих сторонами доказів, обґрунтовано встановив, що при звільненні ОСОБА_2 адміністрація відповідача не провела із ним повного розрахунку, в зв'язку із чим він звернувся із позовом до суду.
Під час розгляду справи відповідач 27.08.2009 року перерахував на адресу позивача поштовий переказ у розмірі 33455,11 гривень, з яких 1749,5 гривень заробітна плата із січня 2008 року до 04.04.2008 року, 118,81 гривня - компенсація за невикористану відпустку, 229,64 гривень - компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, 31357,16 гривень - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Врахувавши те, що сума заборгованості та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплачені у повному обсязі, та відповідач ніяких зобов'язань немає, суд не знайшов підстав для стягнення цих сум із відповідача.
Також суд відмовив у стягненні на користь позивача витрат по оплаті юридичної допомоги в розмірі 2000 гривень, оскільки докази у цій частині не відповідають вимогам закону.
Разом із тим, врахувавши, що сума заборгованості та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплачені у повному обсязі, а будь - яких доказів щодо спричинення позивачу моральної шкоди не надано, суд не знайшов підстав для стягнення сум на відшкодування моральної шкоди.
Але із такими висновками суду в цій частині погодитись не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам у справі та вимогам закону.
Відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Оскільки відповідач протягом тривалого часу не проводив розрахунку із позивачем, не виплатив заборгованості по заробітній платі, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому наявний факт спричинення позивачу моральної шкоди. Із врахуванням обставин справи, та характеру спричинених позивачу страждань, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на його користь 500 гривень на відшкодування моральної шкоди, скасувавши рішення суду першої інстанції в цій частині та задовольнивши позов частково.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не прийняв до уваги оплату середнього заробітку відповідачем не за весь час затримки по день фактичного розрахунку є безпідставними.
Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, відповідно до вимог п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Сума заборгованості по заробітній платі складала 1749,5 гривень, а відповідач сплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 31357,16 гривень за період до прийняття ухвали судом про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, яка діяла до 01 вересня 2009 року.
За таких обставин відсутні підстави для задоволення вимог позивача у цій частині.
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд не стягнув витрат по оплаті юридичної допомоги в розмірі 2000 гривень, оскільки вказані витрати не підтверджені належними та достовірними доказами.
Як вбачається із матеріалів справи позивач надав до суду акт про надання юридичної допомоги, розписки приватного підприємця про сплату йому грошової суми позивачем за ведення справи у суді. Але сторона позивача не надала належного фінансового чи банківського документу, який би підтверджував оплату витрат на правову допомогу, і в суді апеляційної інстанції вказала на те, що такий документ відсутній. Крім того відсутні відомості про те, що приватний підприємець є фахівцем у галузі права, та повноважний надавати юридичну допомогу.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307,309, 316 ЦПК України, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2009 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та задовольнити позов частково.
Стягнути із ТОВ «Дорбуд» м. Дніпропетровська ( р/р 26008032087100 в АКІБ «Укрсиббанк» МФО 351005 ЄДРПОУ 32835809 ІПН 328358004642) на користь ОСОБА_2 500 ( п'ятсот) гривень на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.