26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 450/3317/18
провадження № 61-3893ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура Львівської області, Головне управління Національної поліції у Львівській області,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року, постановлену за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура Львівської області, Головне управління Національної поліції у Львівській області, про відшкодування моральної шкоди,
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура Львівської області, Головне управління Національної поліції у Львівській області, про відшкодування моральної шкоди.
Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області
від 12 лютого 2019 року, з урахуванням ухвали суду від 11 травня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
У іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2019 року заяву Державної казначейської служби України про перегляд заочного рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року залишено без задоволення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено, заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року та залишено судове рішення в силі.
Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року та ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року, ОСОБА_1 26 квітня 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 3 травня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ОСОБА_1 постанови Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 3 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 рокузалишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Заявнику необхідно було подати до Верховного Суду докази, що підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, обґрунтоване отриманням копії ухвали Львівського апеляційного суду 28 березня 2022 року. На підтвердження зазначеного заявником додано копію розписки про отримання копії судового рішення.
Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, щовказана заявником причина пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення підтверджена наданим доказом, що свідчить про пропуск процесуального строку з поважних причин.
Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року, оскільки касаційна скарга подана заявником протягом тридцяти днів з дня отримання копії оскаржуваного судового рішення.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно зі статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у
пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Підставою касаційного оскарження ухвали Львівського апеляційного суду
від 15 березня 2022 рокузаявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність нововиявленої обставини, яка може бути підставою для перегляду постанови Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, Львівський апеляційний судвиходив з того, що зазначена заявником підстава для перегляду судового рішення не є нововиявленою обставиною і не спростовує правильність висновків, покладених в основу постанови Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року.
Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що
у грудні 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року.
В обґрунтування заяви вказав, що апеляційну скаргу на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року від імені Державної казначейської служби України подано ОСОБА_2 , проте у справі № 450/3317/19 відсутні документи, які б підтвердили його повноваження представляти Державну казначейську службу України.
Підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами заявник також зазначив ухвалу Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 639/7781/16-ц.
Таким чином вважав, що вказані обставини є нововиявленими.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людиниу справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Згідно змісту статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи
(пункт 1 частина друга статті 423 ЦПК України).
Нововиявленими обставинами є юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи могли ці обставини спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.
ОСОБА_1 посилається як на нововиявлену обставину на відсутність у ОСОБА_2 повноважень представляти Державну казначейську службу України у справі № 450/3317/19. Вказує, що не знав і не міг знати про цю обставину.
Проте заявник помилково ототожнив вказане із нововиявленою обставиною; зазначена ним обставина не може вважатися такою, що не була і не могла бути відома заявнику на час розгляду справи, оскільки існувала на час ухвалення постанови та могла бути відома ОСОБА_1 .
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що довіреністю від 8 січня 2019 року, яка дійсна до 31 грудня 2019 року, Державна казначейська служба України доручила ОСОБА_2 бути її представником у судах зі всіма правами, передбаченими ЦПК України, у тому числі, подавати та підписувати апеляційні скарги.
Посилання заявника на ухвалу Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 639/7781/16-ц також не може вважатися нововиявленою обставиною, судове рішення ухвалене після прийняття судом постанови.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom)
від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України»
від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)
від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для його скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 рокуу цій справі.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року, постановлену за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура Львівської області, Головне управління Національної поліції у Львівській області, про відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук