Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 201/8229/19
провадження № 61-13571св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
треті особи: державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Жук Вадим Миколайович, ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Юрій Назирович, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2020 року у складі судді Демидової С. О.
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі -
ПАТ «ПУМБ»), треті особи: державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстратор майнових прав» (далі - КП «Реєстратор майнових прав») Петропавлівської селищної ради Жук В. М., ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бадахов Ю. Н., ОСОБА_3 про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та скасування запису про право власності, визнання незаконним зняття арешту, визнання незаконним договору, визнання незаконним зняття з реєстраційного обліку.
Позовна заява обґрунтована тим, що 29 листопада 2007 року між нею
та ПАТ «ПУМБ» укладено договір іпотеки № 5883507, згідно якого вона передала в іпотеку належну їй квартиру
АДРЕСА_1 . Договір іпотеки укладено в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед ПАТ «ПУМБ», що випливають з укладеного між ними кредитного договору від 29 листопада 2007 року № 5883382. У січні 2018 року
їй стало відомо, що іпотекодержатель ПАТ «ПУМБ» набув право власності
на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за балансовою вартістю 220 000,00 грн.
Просила суд визнати незаконним рішення іпотекодержателя ПАТ «ПУМБ» щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки - належну їй кв.
АДРЕСА_1 , прийняте на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки від 29 листопада 2007 року
№ 5883507, посилаючись на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна квартира виступає забезпеченням за споживчим кредитом, наданим кредитною установою - резидентом України в іноземній валюті; квартира використовується як місце проживання іпотекодавця; позивач не має іншого нерухомого майна для проживання, окрім того загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м. Також зазначила, що згоди на звернення стягнення вона не надавала.
Посилаючись на статті 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та статтю 37 Закону України «Про іпотеку» просила скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 20950400 щодо права власності ПАТ «ПУМБ» на кв. АДРЕСА_1 .
14 червня 2019 року державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби (далі - Соборний ВДВС) Кітаєв С. С. зняв арешт та обтяження зі спірної квартири, потім всупереч Інструкції нотаріальних дій, 10 липня
2019 року київський нотаріус Бадахов Ю. Н. зареєстрував договір купівлі - продажу цієї квартири за ОСОБА_3 , після чого її та ОСОБА_4 знято з реєстрації в спірній квартирі. Просила визнати незаконним зняття державним виконавцем Соборного ВДВС Кітаєвим С. С. арешту зі спірної квартири; договір купівлі - продажу спірної квартири зареєстрований приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю. Н.; зняття
з реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в кв. АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду
від 12 травня 2021 року, позов залишено без задоволення.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку,
що примусове стягнення на предмет іпотеки не здійснювалося, спірна квартира перейшла у власність банку в добровільному порядку за згодою позивача
на підставі застереження встановленого сторонами в іпотечному договорі,
а тому немає підстав для застосування Закону України «Про мораторій
на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів
в іноземній валюті» та визнання незаконним рішення іпотекодержателя
ПАТ «ПУМБ», щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 20950400 щодо права власності на спірну квартиру.
Щодо вимог про визнання вимог незаконне зняття державним виконавцем Соборного ВДВС Кітаєвим С. С. арешту зі спірної квартири; договору купівлі-продажу спірної квартири; зняття з реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_4 кв. АДРЕСА_1 , ні позивач в уточнений позовній заяві ні представник позивача в судовому засіданні не зазначили способу захисту прав та інтересів, передбаченого законом, який позивач просив суд визначити у рішенні, не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує
ці позовні вимоги, та не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності цих обставин.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваних судових рішеннях жодним чином не знайшли своє відображення такі факти як: неотримання повідомлення про прийняття рішення про перереєстрацію права власності; щодо незаконного зняття арешту з майна; щодо незаконного зняття з реєстрації; щодо визнання незаконним договору купівлі-продажу. Зазначає, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/8229/19, витребувано її з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
29 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_2 , укладено кредитний договір № 5883382, відповідно до якого банк зобов'язався надати кредит у розмірі 79 000,00 доларів США, а позичальник, у свою чергу, зобов'язався використати його за цільовим призначенням, сплатити позивачу проценти за користування кредитом у розмірі 12,50% та повернути кредит частинами в розмірах, порядку та в строки, визначені кредитним договором, але не пізніше 29 листопада 2022 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором
від 29 листопада 2007 року № 58833825, між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 5883507 від 29 листопада 2007 року, зареєстровано в реєстрі за № 554, де предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: об'єкт житлової нерухомості, квартира, загальною площею 71,9 кв. м, житловою площею 46,5 кв. м, адреса місця знаходження предмета іпотеки: АДРЕСА_2 .
07 грудня 2015 року банк на адресу боржника ОСОБА_2 та іпотекодавця ОСОБА_1 направив вимоги про усунення порушення зобов'язань
за кредитним договором, які були отримані 29 грудня 2015 року.
На підставі заяви іпотекодержателя та договору іпотеки від 29 листопада 2007 року № 5883507, 09 червня 2017 року державний реєстратор Жук В. М.,
КП «Реєстратор речових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області, прийняв рішення № 35715099 про передачу вищевказаного нерухомого майна, переданого в іпотеку, в приватну власність банку, про що в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, внесено відповідні записи про право власності за № 20950400.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 16 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку», і за відсутності в договорі відповідних умов необхідно виходити
з такого.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення
на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання
у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки,
є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору
за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення
на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов'язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку». У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено,
що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень -
це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно
та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно з пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення
30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він
є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки
за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
У пункті 4.7 (підпункти 4.7.1 - 4.7.3) укладеного між сторонами іпотечного договору сторонами обумовлено, зокрема, задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки
і є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
Пунктом 4.4 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.
З наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання
є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що банк направив позичальнику та іпотекодавцю вимоги (попередження стосовно ухвалення рішення ПАТ «ПУМБ» про прийняття предмета іпотеки у свою власність)
від 07 грудня 2015 року № 4415/12 і від 07 грудня 2015 року № 4415/11 про усунення порушень зобов'язань за кредитним договором, у разі невиконання якої в 30-денний термін банк попереджав, що буде змушений розпочати процедуру звернення стягнення предмет іпотеки. Після чого у зв'язку
з невиконанням зобов'язань та не усунення таких порушень, банк реалізував своє право на звернення стягнення шляхом набуття у свою власність предмета іпотеки.
Зазначені вимоги отримано 29 грудня 2015 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Отже передбачені статтею 35 Закону України «Про іпотеку» вимоги щодо направлення боржнику та іпотекодавцю повідомлення про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений спосіб банком були виконані.
Факт отримання такої письмової вимоги ОСОБА_1 не спростовано належними та допустимим доказами, тому є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що вона не отримувала вимогу про усунення порушення
та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів
в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземнійвалюті,
та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває
в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності
не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено,
що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження
в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення
є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернутистягнення
на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало
не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки
за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження.
Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, наведеного не врахував, формально підійшов до вирішення справи, дійшовши передчасного висновку про неможливість застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до спірних правовідносин.
При цьому, враховуючи процесуальні обмеження суду касаційної інстанції, встановлені у статті 400 ЦПК України, колегія суддів позбавлена можливості ухвалити своє рішення у справі, оскільки суд апеляційної інстанції не перевірив, чи використовується предмет іпотеки як місце постійного проживання іпотекодавця та чи має іпотекодавець інше нерухоме житлове майно у власності, а також відсутність інших обмежень, встановлених підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого
як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки,
чи робити їх переоцінку.
Висновки Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд
є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
З урахуванням необхідності врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), та керуючись принципом процесуальної економії, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а не першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень може усунути наведені порушення.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження
№ 61-39028св18) зроблено висновок, що «у разі, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом
із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення
з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун