Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 755/20478/19
провадження № 61-16958св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
Зміст вимог позовної заяви
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 вересня 2005 року.
Вона та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У жовтні 2018 року ОСОБА_3 звертався до суду із позовом до неї про стягнення аліментів, у якому зазначав, що дитина ОСОБА_2 проживає з ним та перебуває на його повному утриманні (справа № 755/15847/18). У свою чергу, в межах указаної справи вона подала зустрічний позов до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 разом із нею.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у справі № 755/15847/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, первісний позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 у розмірі 3 000,00 грн щомісячно з проведенням індексації у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», починаючи 17 жовтня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні її зустрічного позову відмовлено. Під час розгляду цієї справи суди встановили, що ОСОБА_2 проживає разом із батьком в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
У квартирі АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_2 зареєстрована, остання не проживає з жовтня 2016 року до теперішнього часу.
ОСОБА_2 відмовилася проживати разом із нею (позивачкою), оскільки обрала місце проживання з батьком. Факт непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі більше року підтверджується актом від 23 листопада 2019 року, підписаним жителями квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , і рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у справі № 755/15847/18.
Посилаючись на те, що наявність реєстрації в квартирі особи, яка в ній не проживає, тягне для неї додаткові витрати з оплати комунальних послуг, обслуговування прибудинкової території, та по суті є перешкодою у розпорядженні цим майном, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- на даний час неповнолітня дитина проживає разом із батьком;
- за умовами договору оренди квартири від 24 лютого 2020 року ОСОБА_3 разом із донькою ОСОБА_2 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_5 ;
- за даними, які містяться у довідці з навчального закладу від 03 лютого 2020 року, ОСОБА_2 є ученицею 8-А класу спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 246 у місті Києві з поглибленням вивченням англійської мови;
- відсутні підстави вважати, що неповнолітня ОСОБА_2 втратила право на користування жилим приміщенням, належним на праві власності її матері, оскільки факт проживання дитини з одним із батьків не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні іншого з батьків за відсутності обставин, які б підтверджували існування домовленості між батьками та дитиною щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини. Крім того, неповнолітня особа не наділена правом обирати собі місце проживання, а її власне волевиявлення залежить від волевиявлення її батьків, тому в разі задоволення вимог щодо зняття з місця реєстрації неповнолітньої дитини буде мати місце порушення її прав, встановлених Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання дочки позивача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки малолітня дочка позивачки не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування житлом, у якому на законних підставах вона зареєстрована та права якої захищено положеннями Закону України «Про охорону дитинства». Доводи апеляційної скарги про проживання дитини за іншою адресою з батьком, наявність у останнього житла не є правовими підставами для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Крім того, посилання позивачки на положення статті 391 ЦК України є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи судом не було встановлено наявності перешкод у користуванні нею своєю власністю та порушення її прав у зв'язку з реєстрацією місця проживання малолітньої дочки у належній їй квартирі, що є визначальним для захисту права на підставі цієї норми права.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У листопаді 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що:
- при відмові у задоволенні позову суди не врахували наявності судового рішення про стягнення з неї аліментів на дитину, у якому встановлений факт проживання дочки із батьком;
- ОСОБА_2 лише формально зареєстрована у спірній квартирі, фактично проживає за іншою адресою;
- дочка обрала місце проживання з батьком, відмовившись від проживання з нею;
- у справі наявні докази тривалого понад один рік непроживання у спірній квартирі, які не були належним чином оцінені судами;
- на час ухвалення рішення суду першої інстанції дитина досягла 14-річного віку, а тому вона сама визначає місце свого проживання. Донька самостійно обрала своє місце проживання з батьком;
- ухвалення рішення про задоволення позову у цій справі не буде порушувати права дитини, оскільки вона фактично не проживає у спірній квартирі з 2016 року за власним бажанням та бажанням батька;
- суди не врахували показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (жителі квартир у будинку АДРЕСА_6 ) про те, що ОСОБА_2 із жовтня 2016 року не проживає у спірній квартирі, а також висновок Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини від 24 червня 2019 року, яким встановлено недоцільність визначення місця проживання дочки разом із нею.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_4 , містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 125/2625/17, від 15 травня 2019 року у справі № 754/2366/18, від 28 серпня 2019 року у справі № 575/135/17.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , де зареєстровані вона та її неповнолітня дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 7).
Батьком неповнолітньої ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , який у зареєстрованому шлюбі з позивачкою не перебував (т. 1, а. с. 6).
15 липня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено судове рішення у справі № 755/15847/18, яким із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3 000,00 грн щомісячно, та відмовлено у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір'ю (т. 1, а. с. 13-30).
Судами встановлено та не заперечується сторонами, що на даний час неповнолітня дитина проживає разом із батьком в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до акту, підписаного жителями будинку АДРЕСА_6 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , від 23 листопада 2019 року у спірній квартирі, де зареєстрована донька сторін, остання не проживає з жовтня 2016 року (т. 1, а. с. 12).
ОСОБА_2 є ученицею 8-А класу спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 246 у місті Києві з поглибленням вивченням англійської мови.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частин четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.Фізична особа може мати кілька місць проживання (частини перша, друга, шоста статті 29 ЦК України).
Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 523/3106/18 (провадження № 61-160св20) зазначено, що «при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 405 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини). Не можна вважати не поважною причину непроживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 року в справі № 711/4431/17».
У справі, що переглядається:
- позивачка є власником спірної квартири, у якій з 13 жовтня 2005 року зареєстрована її дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- рішенням суду у справі № 755/15847/18 із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 та відмовлено у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір'ю;
- на час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповнолітня дитина проживала разом із батьком в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_5 ;
- підставою позову позивачка вказувала те, що її неповнолітня донька тривалий час (понад один рік) проживає разом із батьком, що встановлено рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року, тому остання втратила право користування спірною квартирою.
Установивши, що позбавлення неповнолітньої ОСОБА_2 права користування спірною квартирою, яка належить її матері на праві власності, порушує її право на житло, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Суди на підставі належним чином оцінених доказів установили, що тривале непроживання дитини у квартирі було зумовлене поважними причинами, оскільки дитина не має власного житла і не може самостійно обирати місце проживання. Доводи позивачки про проживання дитини за іншою адресою з батьком не спростовують висновків судів, оскільки батько дитини не має власного житла, а орендує його. З цього випливає, що дитина не може вважатися такою, що забезпечена іншим житлом і через це втратила право на проживання у спірній квартирі, в якій вона набула права на житло з народження.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що на момент розгляду справи дитина досягла 14-річного віку, а тому вправі сама визначати місце свого проживання відповідно до частини другої статті 160 СК України, і таким місцем, на її переконання, є місце проживання батька. Разом з тим такі твердження позивачки спростовуються змістом відзиву ОСОБА_2 , поданому її законним представником ОСОБА_3 , і доданими до нього матеріалами, з яких убачається, що вона не визнає вимог про визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою, і бажає зберегти зв'язок із житлом, у якому проживала з народження (спірною квартирою) (а. с. 43-60).
Аргументи касаційної скарги про те, що суди належним чином не оцінили показань свідків та висновок Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини від 24 червня 2019 року зводяться до переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 125/2625/17, від 15 травня 2019 року у справі № 754/2366/18, від 28 серпня 2019 року у справі № 575/135/17, на які міститься посилання в касаційній скарзі, викладені судом касаційної інстанції щодо правовідносин, не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 523/3106/18, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін.
Оскільки оскаржене судові рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар